Верховний Суд виніс рішення в справі за позовом ФГВФО до екс-топів "Легбанку" на 412 млн грн

Все про економіку та фінанси

14.09.2021 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів та скасував рішення Госпсуду м. Києва від 28.02.2019 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 18.09.2019 (у справі №910/11371/18), якими Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців “Легбанку” про відшкодування шкоди у розмірі 412,2 млн грн, яка, за оцінками ФГВФО, була заподіяна рішеннями відповідачів про видачу кредитів "групі пов`язаних між собою осіб без належного забезпечення" та через операції купівлі цінних паперів, “що не мали економічного сенсу та були завідомо збитковими для банку” (цитата).

Фонд гарантування зауважував, що загальна сума акцептованих вимог до збанкрутілого “Легбанку” - 577 млн грн, тоді як оціночна вартість його ліквідаційної маси - 164,8 млн грн. Різниця між цими показниками відповідає сумі позовних вимог.

Верховний Суд вирішив передати цю справу на новий розгляд у Госпсуд м. Києва.

Раніше суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ФГВФО, виходили загалом з того, що позивачем не підтвердженого жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не доведено розмір шкоди; якими діями відповідачів спричинена шкода; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною позивачем сумою шкоди.

Верховний Суд вирішив, що такі висновки передчасні, оскільки, зокрема, суди не спростували та не відхилили доводи позивача про те, що в звітах НБУ про перевірку "Легбанку" зафіксовано ознаки "фіктивності" цінних паперів та маніпулювання цінами на фондовому ринку, а також підтверджено, що забезпечення за наданими банком кредитами не відповідало вимогам нормативно-правових актів Національного банку.

Цитата з постанови суду касаційної інстанції від 14.09.2021:

"Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента/контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх у якості забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам банку, його вкладників та кредиторів. (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18).

Також Суд зазначає, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

У той же час, позивач доводить завдання банку шкоди у розмірі більшому, ніж розрахована позивачем недостатність майна банку для розрахунків з кредиторами.

Щодо висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не подав жодного доказу виявлення правочину нікчемним в порядку статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України, Суд зазначає, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат банку. Невчинення позивачем таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

<...> Також Суд відхиляє аргументи відповідачів про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення Публічного акціонерного товариства "Легбанк", оскільки ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду".

Про позови ФГВФО до керівників інших банків-банкрутів - тут.