Верховний Суд розглянув позов ФГВФО до екс-посадовців банку "Даніель" на 1,1 млрд грн

Все про економіку та фінанси

21.07.2021 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів та скасував рішення Госпсуду м. Києва від 24.09.2020 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 04.03.2021 (у справі №910/12930/18), якими Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх членів правління, спостережної ради, кредитного комітету банку “Даніель” про стягнення 1,13 млрд грн.

Суд касаційної інстанції передав цю справу на новий розгляд у суд першої інстанції.

Згідно з судовими матеріалами, ФГВФО констатував, що виявив завдання збитків банку “Даніель” на вказану суму внаслідок кредитування банком юридичних осіб без належного забезпечення.

Розмір заподіяної банку шкоди (суми, списаної у збиток) розрахований Фондом як різниця між балансовою заборгованістю на дату продажу активу та сумою, отриманою від продажу.

Фонд зазначав, що обсяг зобов’язань банку “Даніель” перед кредиторами - 683,1 млн грн, тоді як оціночна вартість ліквідаційної маси - 97,3 млн грн.

За інформацією ФГВФО, переважна частина цінних паперів була придбана, а кредитів - видана в 2012-2013 роках для низки контрагентів, “які завідомо не мали можливості повернути [кошти], які пов`язані між собою як за предметом забезпечення (цінними паперами), так і взаємними операціями, в т.ч. з акціонерами банку” (цитата).

Фонд гарантування зазначав, що банк “Даніель” кредитував одних юридичних осіб “з метою погашення боргових зобов`язань перед банком іншими юридичними особами за рахунок кредитних коштів самого банку, виданих під неліквідні цінні папери” (цитата).

За висновками ФГВФО, “кошти стабілізаційного кредиту наданого Національним банком України було використано не для забезпечення реальної підтримки ліквідності банку, проведення виплат коштів вкладникам у відповідності до умов договорів з ними, а в першу чергу для забезпечення виконання зобов`язань перед акціонерами, інсайдерами та іншими пов`язаними особами банку та продовження виведення активів з банку” (цитата).

Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб банку ФГВФО називав положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Цитата з постанови Верховного Суду від 21.07.2021:

"Суди попередніх інстанцій стосовно правочинів лише вибірково встановили низку фактів щодо укладення відповідних правочинів та ухвалення рішень судів про стягнення на користь Банку певних сум на підставі укладених Банком договорів.

Суди взагалі не надали правової оцінки діям відповідачів на предмет дотримання вимог чинного законодавства та їх фідуціарних обов`язків.

Зокрема, суди попередніх інстанцій не проаналізували дій / бездіяльності відповідачів на предмет дотримання ними приписів нормативних актів, які регулюють банківську діяльність.

Суди не застосували для оцінки сумнівності операцій зі сміттєвими цінними паперами Положення "Про встановлення ознак фіктивності цінних паперів та деривативів", затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ДКЦПФР) від 22.12.2010 №1942, на яке посилався Фонд.

Верховний Суд звертає увагу на те, що позивач у такій категорії позовів не повинен доводити фіктивність цінних паперів чи фіктивність емітента / контрагента. Позивачу достатньо довести, що за наявності подібних/схожих ознак, які мали бути виявлені відповідачами при належній перевірці та ухваленні ними рішень на підставі достатньої інформації (що є виконанням вимог закону та фідуціарних обов`язків відповідачів перед Банком), рішення відповідачів про придбання цінних паперів або використання їх на забезпечення кредитів було невиправдано ризикованим, абсурдним, таким, що вочевидь вчинялося всупереч інтересам Банку, його вкладників та кредиторів.

<...> Суд першої інстанції на всі доводи позивача щодо протиправності дій відповідачів відповідає по суті одним реченням, зазначаючи: "…твердження позивача про те, що прийняті пов`язаними особами ПАТ КБ "Даніель" рішення про укладання ряду кредитних договорів із визначеними у позовній заяві позичальниками не доводить факту того, що саме такими рішеннями відповідачі заподіяли ПАТ КБ "Даніель" шкоди у розмірі недостатності майна Банку, оскільки законодавчо не встановлені обмеження щодо змісту кредитних договорів, умов видачі кредитних коштів, цільового призначення виданих кредитів, строків повернення кредитів, заборон та обмежень щодо внесення змін до кредитних договорів, в тому числі строків повернення кредитних коштів та термінів сплати процентів, реструктуризації кредитів, видачі нових кредитів та погашення раніше виданих кредитів. Таким чином, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин стосовного того, що безпосередньо діями/бездіяльністю відповідачів заподіяно шкоду Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Даніель", вкладникам та іншим його кредиторам; не доведено розміру такої шкоди саме у сумі 1 127 558 351,96 грн та протиправність (неправомірність) конкретних рішень відповідачів".

Суд апеляційної інстанції вказує, що "доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було досліджено платіжні доручення та меморіальні ордери, що наявні в матеріалах справи, які підтверджують пов`язаність контрагентів, які співпрацювали з банком між собою та з відповідачами; документи щодо використаних коштів вказують на "схемність" операцій, адже кошти, отримані від банку і за наслідками операцій із цінними паперами , і за наслідком кредитування використовувались для погашення заборгованості перед банком, викупом цінних паперів у самого ж банку та виведення на рахунки в ПАТ КБ "Промекономбанку" - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вказані обставини не підтверджують наявність обумовлених законом підстав для солідарного обов`язку відповідачів щодо відшкодування завданої шкоди у заявленому позивачем розмірі. При цьому, оцінка відповідних документів на предмет пов`язаності контрагентів, які співпрацювали з банком між собою та з відповідачами, на "схемність" операцій - виходить за межі предмету спору в контексті спірних правовідносин сторін".

Така мотивація є вочевидь недостатньою, і навіть абсурдною, судами попередніх інстанцій не досліджено наданих сторонами доказів, не надано відповіді на суттєві аргументи сторін, не визначено і не застосовано норм права, які регулюють спірні відносини (зокрема, щодо численних обмежень, встановлених чинним законодавством, щодо кредитних операцій Банку для запобігання можливим ризикам). Те, що входить в предмет доказування у цій справі, суд апеляційної інстанції визнав таким, що виходить за межі предмету спору.

<...> Cуди попередніх інстанцій у цій справі, стверджуючи про відсутність заданої шкоди, не дослідили доказів, наданих сторонами, і не встановили обставин, які мають істотне значення і входять до предмета доказування:

1) які суми були сплачені Банком контрагентам за сумнівними правочинами;

2) які суми були отримані Банком від контрагентів як виконання за договорами, від емітентів за цінними паперами (погашення кредитів, облігацій, векселів, виплата відсотків, інші виплати);

3) якою була балансова вартість активів, отриманих внаслідок сумнівних правочинів, на дату початку виведення Банку з ринку; якою була вартість цих активів, визначена незалежним оцінювачем;

4) які суми були фактично отримані Банком і включені до складу ліквідаційної маси внаслідок примусового виконання ухвалених судами рішень про стягнення коштів за сумнівними правочинами;

5) які суми були отримані Банком, у результаті продажу в ліквідаційній процедурі активів (прав вимоги), які були набуті Банком унаслідок укладення сумнівних правочинів;

6) який розмір збитків від кожного з сумнівних правочинів;

7) який розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами.

Без установлення цих обставин передчасними та помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у Банку збитків від вчинення правочинів.

<...> Виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами Банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат Банку. Велика Палата Верховного Суду вказала, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності (п. 7.70 - 7.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18).

<...> З огляду на викладене, висновок судів про наявність правових підстав для відмови в позові є передчасним, оскільки суди не дослідили усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов`язане законне вирішення спору по суті, порушили принцип змагальності та стандарти доказування, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими".

Контекст

25.05.2021 Велика Палата Верховного Суду задовольнила позов Фонду гарантування вкладів до керівників збанкрутілого банку “Укоопспілка” (в справі №910/11027/18) та вирішила солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача 77 млн грн.

ФГВФО зазначав, що "це перше остаточне судове рішення в цій категорії справ, яке має сформувати правозастосовчу практику, а також відновить розгляд ще 36 аналогічних справ про відшкодування шкоди пов’язаними особами щодо інших банків”. “Фондом гарантування ініційовано 64 аналогічні справи до 774 відповідачів (акціонери та пов’язані особи неплатоспроможних банків) на загальну суму понад 97,2 млрд грн, 36 з яких було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи Укоопспілки”, - констатував ФГВФО.

28.07.2021 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів і скасував ухвалу Госпсуду м. Києва від 14.09.2020 та постанову Північного апеляційного госпсуду від 08.12.2020 (у справі №910/12955/20), якими Фонду було повернуто його позов до колишніх членів правління та спостережної ради Платинум Банку про солідарне стягнення 1,48 млрд грн.

Серед відповідачів - Катерина Рожкова (екс-в.о. глави правління Платинум Банку, наразі - перший заступник глави НБУ), Костянтин Смольський (екс-глава правління Платинум Банку), Григорій Гуртовий (екс-глава спостережної ради), інші особи.

14.09.2021 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів та скасував рішення Госпсуду м. Києва від 28.02.2019 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 18.09.2019 (у справі №910/11371/18), якими Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців “Легбанку” про відшкодування шкоди у розмірі 412,2 млн грн, яка, за оцінками ФГВФО, була заподіяна рішеннями відповідачів про видачу кредитів "групі пов`язаних між собою осіб без належного забезпечення" та через операції купівлі цінних паперів, “що не мали економічного сенсу та були завідомо збитковими для банку” (цитата).

Фонд гарантування зауважував, що загальна сума акцептованих вимог до збанкрутілого “Легбанку” - 577 млн грн, тоді як оціночна вартість його ліквідаційної маси - 164,8 млн грн. Різниця між цими показниками відповідає сумі позовних вимог.

Верховний Суд вирішив передати цю справу на новий розгляд у Госпсуд м. Києва.

Нагадаємо, 16.10.2020 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу ФГВФО та залишив без змін ухвалу Госпсуду м. Києва від 16.09.2019 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 27.11.2019 (у справі №910/7186/19), якими було задоволено заяву колишніх топ-менеджерів збанкрутілого Дельта Банку й залишено без розгляду позов ФГВФО до них про відшкодування шкоди на суму 19,83 млрд грн.

Серед відповідачів у цій справі - у т.ч. екс-глава наглядової ради Дельта Банку, його колишній мажоритарний акціонер Микола Лагун, а також екс-члени правління і наглядової ради фінустанови (Олена Попова, Віталій Масюра, Фіглус Марцін, Ярослав Порохняк тощо).

25.07.2019 Верховний Суд у рамках справи №916/2733/18) повернув Фонду гарантування його позовну заяву до колишніх бенефіціарів і топ-менеджерів Імексбанку про стягнення 18,98 млрд грн заподіяної шкоди (цитата).

08.04.2019 Верховний Суд у рамках справи №910/16336/18) повернув для ФГВФО його позов до частини колишніх акціонерів і топ-менеджерів банку “Надра” про відшкодування шкоди в розмірі 10 млрд грн.

18.05.2021 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 01.02.2021 (у справі №910/9851/20), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх керівників банку “Траст” про відшкодування шкоди в розмірі 395 млн грн, яка, за оцінками ФГВФО, була завдана внаслідок “неналежного виконання відповідачами своїх трудових зобов`язань” - веденням “ризикованої діяльності, що суперечила інтересам банку “Траст” і його кредиторів” (цитата).

11.01.2021 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів і залишив без змін ухвалу Госпсуду м. Києва від 14.08.2020 у справі №903/515/20, якою Фонду було повернено позовну заяву до 9 фізосіб про стягнення 123,3 млн грн шкоди, яка, як вважає ФГВФО, була завдана “Західінкомбанку”.

10.06.2020 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 16.01.2020 (в справі №910/15260/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх членів спостережної ради, правління, кредитного комітету збанкрутілого банку “Стандарт” про стягнення 764 млн грн шкоди, яка, за оцінками ФГВФО, була завдана внаслідок нестачі майна банку для покриття вимог кредиторів й через неправомірні дії відповідачів.

19.02.2020 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО на рішення Госпсуду м. Києва від 13.03.2019 (в справі №910/12803/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців банку “Таврика” про солідарне стягнення 2,68 млрд грн завданої шкоди.

24.10.2019 Госпсуд Харківської області відмовився задовольнити позов Фонду гарантування до колишніх топ-менеджерів банку “Золоті ворота” про солідарне стягнення заподіяної шкоди в розмірі 563,2 млн грн (справа №922/2860/18).

07.08.2019 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ФГВФО в справі №910/10888/18 та скасував рішення госпсудів нижчих інстанцій, якими було залишено без розгляду позов ФГВФО до колишніх топ-менеджерів банку “Форум” про стягнення 1,99 млрд грн “шкоди, завданої банку пов`язаними особами” (цитата). Суд касаційної інстанції передавав цю справу на розгляд у Госпсуд м. Києва, який повернув позов ФГВФО без розгляду.

Також ФГВФО подавав цивільний позов до екс-посадовців банку “Форум” на 1,99 млрд грн (справа №757/75153/17-ц). Навесні 2018 року Печерський райсуд м. Києва відмовився задовольнити ці вимоги Фонду. Згодом Апеляційний суд м. Києва скасував вказане рішення, обгрунтовуючи порушенням підсудності справи. Рішення суду апеляційної інстанції було залишене без змін Верховним Судом у вересні-2019.

25.07.2019 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу екс-глави правління й акціонера банку “Київська Русь” Віктора Братко та залишив без змін постанову Північного апеляційного госпсуду від 21.02.2019, якою на розгляд Госпсуду м. Києва було передано справу №910/15469/18 (за позовом Фонду гарантування до В. Братко та інших посадовців банку “Київська Русь” про стягнення 1,67 млрд грн).