Верховний Суд пояснив, чому задовольнив позов ФГВФО до екс-керівників банку-банкрута

Все про економіку та фінанси

25.05.2021 Велика Палата Верховного Суду задовольнила позов Фонду гарантування вкладів до керівників збанкрутілого банку “Укоопспілка” (в справі №910/11027/18) та вирішила солідарно стягнути з відповідачів на користь позивача 77 млн грн.

ФГВФО зазначав, що "це перше остаточне судове рішення в цій категорії справ, яке має сформувати правозастосовчу практику, а також відновить розгляд ще 36 аналогічних справ про відшкодування шкоди пов’язаними особами щодо інших банків”.

“Фондом гарантування ініційовано 64 аналогічні справи до 774 відповідачів (акціонери та пов’язані особи неплатоспроможних банків) на загальну суму понад 97,2 млрд грн, 36 з яких було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи Укоопспілки”, - констатував Фонд гарантування.

Суть претензій ФГВФО до колишніх членів правління і спостережної ради “Укоопспілки” зводилася до того, що відповідачі у складі колегіальних органів управління прийняли рішення про інвестування грошових коштів у розмірі близько 70% всіх активів банку у неліквідні цінні папери фактично нульової вартості, чим спричинили шкоду банку та його кредиторам.

Нижче - висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 25.05.2021:

"7.42. Відповідно до постанови Правління НБУ від 22 січня 2015 року №39 «Про віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних» у зв`язку з невідображенням банком на відповідному позабалансовому рахунку не виконаних у строк вимог клієнтів ПАТ «АБ «Укоопспілка» подавало до НБУ недостовірну статистичну звітність за формою № 1Д «Баланс», що призвело до суттєвого викривлення показників його фінансового стану. За результатами безвиїзного банківського нагляду встановлено погіршення показників ліквідності ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, за даними статистичної звітності в період з 25 грудня 2014 року до 21 січня 2015 року: готівкові кошти зменшилися з 1,8 млн грн (1,2 % від зобов`язань) до 0,2 млн грн (0,1 % від зобов`язань); обсяг коштів на кореспондентському рахунку зменшився з 3,3 млн грн (2,1 % від зобов`язань) до 2 млн грн (1,4 % від зобов`язань). Значення нормативів миттєвої (Н4) та поточної ліквідності (Н5) ПАТ «АБ «Укоопспілка» у зв`язку з наявністю не виконаних у строк вимог клієнтів, починаючи з 21 січня 2015 року, дорівнюють нулю (за нормативного значення (Н4) не менше ніж 20 % та нормативного значення (Н5) не менше ніж 40 %).

7.43. Суди також встановили, що розмір зобов`язань банку відповідно до затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги кредиторів до банку (з урахуванням змін згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494) становить 109 660 264,41 грн, а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку, затвердженої рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (з урахуванням змін від 21 червня 2018 року, внесених рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745), складає 33 364 705 грн.

7.44. Зазначене свідчить про те, що діяльність ПАТ «АБ «Укоопспілка» не відповідає вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів НБУ та в цього банку недостатньо коштів для виконання своїх зобов`язань перед кредиторами і вкладниками.

7.50. Строк погашення облігацій, придбаних унаслідок дій відповідачів, припадав на 2019 рік. Тобто у 2014 році найбільш ліквідні активи банку - грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн (майже 60 % активів банку) були вкладені банком в облігації, строк погашення яких наступав лише через більш як 4 роки. Тож через такі дії відповідачів банк втратив 319 460 764,00 грн, які сплатив за облігації. Однак відповідачі не навели доводів на обґрунтування економічної доцільності інвестування в облігації, внаслідок якого високоліквідні активи (грошові кошти у розмірі більше 319 млн грн) були замінені на активи з низькою ліквідністю (облігації), та не навели переконливих пояснень про те, яким чином потенційна можливість отримання банком відповідної суми при погашенні облігацій у 2019 році, на яку вказували суди, могла виправити ситуацію з неплатоспроможністю банку у січні 2015 року.

7.52. Відповідачі, які володіли спеціальними знаннями та досвідом як керівники банку, не могли не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку в обмін на цінні папери зі строком погашення у 2019 році.

7.53. Таким чином, логічним та достатньо вірогідним є висновок, що сплата банком протягом 2014 року за облігації 319 460 764 грн (біля 60 % вартості всіх своїх активів) мала істотний вплив на його змогу розрахуватися зі всіма кредиторськими вимогами. Адже сума грошових коштів, сплачена банком за облігації, майже втричі перевищувала розмір усіх кредиторських вимог до банку.

7.54. Позивач стверджує і доводить, що дії відповідачів з придбання облігацій двох товариств - ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» та ТОВ «Капітал експрес» на загальну суму 319 460 764 грн, що становило біля 60 % всіх активів банку,не мають під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечать вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують їх обов`язки як керівників банку, і саме такими діями відповідачів була спричинена неплатоспроможність банку .

7.55. Відповідачі зі свого боку жодним чином не спростували це твердження. Відповідачі також не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку у 2014 році на суму 319 460 764 грн як оплати за облігації.

7.56. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги ту обставину, що відповідачі потенційно мали можливість самостійно виправити завдану банку шкоду (втрату платоспроможності) шляхом продажу всіх або частини облігацій наприкінці 2014 чи на початку 2015 року (тобто до моменту визнання банку неплатоспроможним за рішенням НБУ), але не зробили цього. Це підтверджує вірогідність доводів позивача про неліквідність цих цінних паперів (відсутність ринкової вартості, неможливість продажу).

7.57. Відповідачі не спростували висновків НБУ та Фонду про причини неплатоспроможності банку (втрата платоспроможності через виведення посадовими особами органів управління банку 60 % ліквідних активів в обмін на цінні папери з більш низькою ліквідністю, зобов`язання за якими мали бути виконані емітентами лише у 2019 році). Відповідачі не надали жодних пояснень, зокрема, про доцільність інвестування грошових коштів у сумі, що сягала 60 % всіх активів банку, а саме чому ними були обрані саме ці фінансові інструменти для інвестування (облігації), які ще альтернативи формування інвестиційного портфеля банку розглядалися, чому не були дотримані вимоги щодо диверсифікації портфеля цінних паперів, чому вони не звернули уваги на численні ознаки, які свідчили про ризикованість інвестицій у цінні папери емітентів. Відповідачі не спростували пов`язаності емітентів облігацій і банку. До того ж не пояснили, яким чином вони сподівалися відновити ліквідність банку після сплати такої значної суми коштів за облігації, наприклад, чи очікували надходження грошових коштів з інших джерел. Відповідачі не надали доказів того, що вони намагалися виправити ситуацію, наприклад, продати облігації чи інше майно банку.

7.62. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку склала 76 295 559,41 грн. Саме цю суму Фонд просить стягнути як розмір шкоди, завданої банку, з відповідачів солідарно.

7.63. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили всі обставини справи, але при цьому дійшли помилкових правових висновків щодо відсутності складу порушення у діях відповідачів.

Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями НБУ як регулятора і завданою шкодою

7.64. Відповідачі зазначають, що правомірність їх дій підтверджується тим, що в банку з другого кварталу 2014 року і до дня оголошення його неплатоспроможним працював куратор НБУ, який погодив вчинення відповідних правочинів, що свідчить про їх правомірність та відсутність ризиків.

7.67. Велика Палата Верховного Суду вважає, що будь-які порушення з боку регулятора (призначеного ним куратора як представника НБУ), неналежне виконання куратором банку своїх посадових обов`язків (у звітах куратора взагалі не була відображена інформація щодо ухвалення органами управління банку рішень щодо придбання облігацій та інформація про видатки банку на оплату придбаних облігацій) не можуть слугувати підставою для звільнення від відповідальності посадових осіб банку. Адже саме вони, а не регулятор, ухвалювали відповідні рішення і несли відповідальність за роботу банку.

Щодо доводів відповідачів про зв`язок між діями Фонду чи його уповноваженої особи з ліквідації банку і розміром завданої шкоди

7.69. Суди встановили, що Фонд/уповноважена особа Фонду не ухвалювали рішення про віднесення правочинів до нікчемних і не зверталися з позовом до продавців облігацій про повернення коштів в порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На думку відповідачів, це також свідчить про правомірність операцій і дійсність зазначених договорів.

7.70. Велика Палата Верховного Суду погоджується, що виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і відповідно як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами банку вимог кредиторів.

7.71. Водночас, за доводами позивача, 109 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Ніка сервіс груп», припиненого 7 грудня 2015 року, а 91 000 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» було придбано у ТОВ «Фінінвест Перспектива», припиненого 25 листопада 2015 року. 92 000 штук облігацій ТОВ «Капітал експрес» та 88 400 штук облігацій ТОВ «Сучасні фінансові перспективи» були придбані у емітентів, які обидва, за доводами позивача, мають ознаки фіктивності, і звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, а призвело б лише до додаткових витрат на судовий збір.

7.72. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від відповідальності, а також враховує надані Фондом пояснення, за змістом яких у межах встановлених судами обставин справи застосування наслідків нікчемності правочинів з придбання облігацій не могло істотно вплинути на загальну вартість ліквідаційної маси і бути способом виправлення завданої шкоди.

Щодо солідарної відповідальності відповідачів

7.73.Суди попередньої інстанції встановили, що кожен з відповідачів у спірний період мав статус керівника банку та був наділений посадовими правами та обов`язками як особа з високим ступенем кваліфікації та досвіду.

7.74.Наведені вище положення цивільного та господарського законодавства презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за збитки, заподіяні юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Члени наглядової ради і виконавчого органу банку несуть спільно відповідальність за діяльність банку в цілому. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

7.75.Позивачі як керівники банку з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом знали або повинні були знати про системне виведення активів з банку протягом 2014 року шляхом укладення договорів купівлі-продажу облігацій. Жодних доказів та доводів вчинення активних дій для перешкоджання цьому процесу відповідачі не надали.

7.76.Таким чином, неплатоспроможність банку є наслідком як їх активних дій (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної бездіяльності. При цьому немає значення, на яку суму і які саме договори купівлі-продажу погодив чи підписав кожний з відповідачів.

7.77.Велика Палата Верховного Суду вважає, що позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб, які є посадовими особами органів управління банку, подані Фондом відповідно до статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», мають розглядатися разом у межах однієї справи. Адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

8. Щодо виключної правової проблеми

8.1.Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.

8.2. Велика Палата Верховного Суду з цього приводу зазначає таке.

8.3.Важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

8.4. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.

8.5.Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

8.6.Положеннями статті 49 наведеного Закону визначено заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів.

8.7.Так, за положеннями статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній станом на момент віднесення ПАТ «АБ «Укоопспілка» до категорії неплатоспроможних, уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

8.8.Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та у разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

8.9. Як зазначено вище, якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Для такої оцінки необхідно встановити розмір акцептованих вимог кредиторів та оцінити ліквідаційну масу банку. Отже, лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.

8.10.Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.

8.11.Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).

8.12.Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторівмає бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід про те, що висновок щодо недостатності майна банку можна зробити тільки після завершення продажу всіх його активів (майна).

8.13. Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.

8.14.У справі, що розглядається, суди встановили, що реєстр акцептованих вимог кредиторів банку було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 20 липня 2015 року № 168/15 (зміни були внесені згідно з рішенням Фонду від 29 травня 2018 року № 1494), а оціночна (ринкова) вартість ліквідаційної маси банку затверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 серпня 2015 року № 196/15 (рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1745 від 21 червня 2018 року були внесені зміни). Таким чином, перебіг позовної давності розпочався 18 серпня 2015 року, а закінчився 17 серпня 2018 року. Позов подано Фондом 17 серпня 2018 року, тобто у межах позовної давності".

Контекст

Як писав Finbalance, 13.05.2019 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 20.12.2018 (у справі №910/11027/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до пов’язаних осіб банку “Укоопспілка” про стягнення 76,93 млн грн заподіяної шкоди (серед відповідачів - колишні члени правління та наглядової ради банку).

Додамо, що 27.01.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів на ухвалу Госпсуду м. Києва від 14.09.2020 та постанову Північного апеляційного госпсуду від 08.12.2020 (у справі №910/12955/20), якими Фонду було повернуто позов до колишніх членів правління та спостережної ради Платинум Банку про стягнення 1,48 млрд грн (серед відповідачів - у т.ч. екс-в.о. глави правління банку Катерина Рожкова, яка наразі є першим заступником глави НБУ).

26.02.2021 Верховний Суд зупинив розгляд цієї справи до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/11027/18 (за згаданим вище позовом ФГВФО до екс-керівників банку “Укоопспілка” про стягнення 76,9 млн грн заподіяної шкоди).

18.05.2021 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 01.02.2021 (у справі №910/9851/20), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх керівників банку “Траст” про відшкодування шкоди в розмірі 395 млн грн, яка, за оцінками ФГВФО, була завдана внаслідок “неналежного виконання відповідачами своїх трудових зобов`язань” - веденням “ризикованої діяльності, що суперечила інтересам банку “Траст” і його кредиторів” (цитата).

04.03.2021 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 24.09.2020 (у справі №910/12930/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх членів правління, спостережної ради, кредитного комітету банку “Даніель” про стягнення 1,13 млрд грн.

11.01.2021 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів і залишив без змін ухвалу Госпсуду м. Києва від 14.08.2020 у справі №903/515/20, якою Фонду було повернено позовну заяву до 9 фізосіб про стягнення 123,3 млн грн шкоди, яка, як вважає ФГВФО, була завдана “Західінкомбанку”.

10.06.2020 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 16.01.2020 (в справі №910/15260/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх членів спостережної ради, правління, кредитного комітету збанкрутілого банку “Стандарт” про стягнення 764 млн грн шкоди, яка, за оцінками ФГВФО, була завдана внаслідок нестачі майна банку для покриття вимог кредиторів й через неправомірні дії відповідачів.

19.02.2020 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО на рішення Госпсуду м. Києва від 13.03.2019 (в справі №910/12803/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців банку “Таврика” про солідарне стягнення 2,68 млрд грн завданої шкоди.

24.10.2019 Госпсуд Харківської області відмовився задовольнити позов Фонду гарантування до колишніх топ-менеджерів банку “Золоті ворота” про солідарне стягнення заподіяної шкоди в розмірі 563,2 млн грн (справа №922/2860/18).

18.09.2019 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу ФГВФО та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 28.02.2019 (в справі №910/11371/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців “Легбанку” про відшкодування шкоди у розмірі 412,2 млн грн.

16.10.2020 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу ФГВФО та залишив без змін ухвалу Госпсуду м. Києва від 16.09.2019 і постанову Північного апеляційного госпсуду від 27.11.2019 (у справі №910/7186/19), якими було задоволено заяву колишніх топ-менеджерів збанкрутілого Дельта Банку й залишено без розгляду позов ФГВФО до них про відшкодування шкоди на суму 19,83 млрд грн.

25.07.2019 Верховний Суд у рамках справи №916/2733/18) повернув Фонду гарантування його позовну заяву до колишніх бенефіціарів і топ-менеджерів Імексбанку про стягнення 18,98 млрд грн заподіяної шкоди (цитата).

08.04.2019 Верховний Суд у рамках справи №910/16336/18) повернув для ФГВФО його позов до частини колишніх акціонерів і топ-менеджерів банку “Надра” про відшкодування шкоди в розмірі 10 млрд грн.

07.08.2019 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ФГВФО в справі №910/10888/18 та скасував рішення госпсудів нижчих інстанцій, якими було залишено без розгляду позов ФГВФО до колишніх топ-менеджерів банку “Форум” про стягнення 1,99 млрд грн “шкоди, завданої банку пов`язаними особами” (цитата). Суд касаційної інстанції передавав цю справу на розгляд у Госпсуд м. Києва, який повернув позов ФГВФО без розгляду.

Також ФГВФО подавав цивільний позов до екс-посадовців банку “Форум” на 1,99 млрд грн (справа №757/75153/17-ц). Навесні 2018 року Печерський райсуд м. Києва відмовився задовольнити ці вимоги Фонду. Згодом Апеляційний суд м. Києва скасував вказане рішення, обгрунтовуючи порушенням підсудності справи. Рішення суду апеляційної інстанції було залишене без змін Верховним Судом у вересні-2019.

25.07.2019 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу екс-глави правління й акціонера банку “Київська Русь” Віктора Братко та залишив без змін постанову Північного апеляційного госпсуду від 21.02.2019, якою на розгляд Госпсуду м. Києва було передано справу №910/15469/18 (за позовом Фонду гарантування до В. Братко та інших посадовців банку “Київська Русь” про стягнення 1,67 млрд грн).

10.07.2019 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу Фонду гарантування та залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій у справі №910/14734/18, якими Фонду було повернено його позовну заяву (через неусунення її недоліків) до колишніх акціонерів і топ-менеджерів “Кредитпромбанку” (у т.ч. Миколи Лагуна) про стягнення 532,9 млн грн.