Суди скасували вимогу ДПС до компанії Ахметова сплатити податки і штрафи на 422 млн грн

Все про економіку та фінанси

16.12.2021 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків і залишив без змін рішення Донецького окружного адмінсуду від 03.02.2021 та постанову Першого апеляційного адмінсуду від 01.07.2021 (у справі №200/13279/19-а), якими було задоволено позов ТОВ “Метінвест-ресурс” та скасовано податкове повідомлення-рішення №0002814708 від 09.08.2019 про збільшення позивачу суми грошового зобов’язання з податку на прибуток на 422,1 млн грн (у т.ч. 140,7 млн грн - штрафні санкції).

За даними держреєстру, засновником ТОВ “Метінвест-ресурс” є ТОВ “Метінвест Холдинг”, а кінцевим бенефіціаром - Рінат Ахметов (про інші судові спори між податківцями і групою "Метінвест" - тут).

Згідно з судовими матеріалами, податківці вважають, що операції з постачання металобрухту для позивача його контрагентом (ТОВ “Транс-Ком-Інвест”) не здійснювалися, а фактично було проведене “безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій” (цитата).

Зокрема, ДПС вказала, що під час перевірки встановила “оприбуткування товару (металобрухту) ідентичного тому, на який підприємством ТОВ “Транс-Ком-Інвест” було виписано податкові накладні та який було використано в господарській діяльності”, що “свідчить про набуття останнього платником податків у власність (безоплатного отримання ТМЦ) без наявності будь-яких первинних документів, які опосередковують таке отримання” (цитата).

За висновками податківців, операції позивача з контрагентом були спрямовані “на введення в обіг товару невідомого походження”, а про “неможливість проходження брухту свідчить відсутність у всіх підприємств, задіяних у ланцюгу постачання металобрухту, відповідних основних фондів, працівників, витрат, що мають супроводжувати подібні операції”.

“Постачальники контрагента позивача ТОВ «Транс-Ком-Інвест», на думку відповідача, не відповідали вимогам спеціалізованих підприємств, які здійснюють операції із заготівлі металобрухту, оскільки не мали власних основних фондів, земельних ділянок, а також відсутнє придбання супутніх товарів (спецодягу, кисню, газу (ацетилену)) та послуг (водопостачання, електроенергії, тощо), що мають використовуватися під час здійснення відповідних операцій. Крім того, за даними Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено придбання ними відповідної кількості брухту з аналогічною номенклатурою”, - йдеться в судових матеріалах.

За інформацією ДПС, “договірна документація частково з боку контрагента позивача підписана особами, які на час підписання не були уповноваженими на це особами та не були працівниками ТОВ “Транс-Ком-Інвест” (були звільнені), у зв`язку з чим не мали права підпису жодного документу”.

Податківці посилалися на протокол допиту керівника ТОВ “Транс-Ком-Інвест”, складений старшим слідчим слідчого управління фінансових розслідувань Офісу великих платників податків (у рамках кримінального провадження №32018100110000081). За висновками ДПС, на достовірність свідчень відповідної особи вказує в т.ч. співставлення матеріалів допиту зі свідченнями іншої фізособи, яка була директором ТОВ “Укрбрухт” - одного із основних постачальників ТОВ “Транс-Ком-Інвест”, а також даними вироку Солом`янського райсуду м. Києва від 21.05.2019 у кримінальному №32019100110000038, по обвинуваченню посадової особи ТОВ «Транс-Ком-Інвест», який був засновником, керівником, головним бухгалтером підприємства з 11.10.2017. Як зазначається, вироком встановлено, що пропозицію стати посадовими особами відповідних підприємств було отримано від третьої фізособи, яка підшукувала осіб, “які погоджувались за грошову винагороду стати фіктивними директорами підприємств, які займалися купівлею-продажем металобрухту” (цитата).

Також податківці зазначали, що контрагент позивача ТОВ «Транс-Ком-Інвест» та його постачальники фігурували в кримінальних провадженнях: №42017000000004228 від 17.11.2017, №32018100110000081 від 25.09.2018, №42016050000000087 від 16.02.2016.

Натомість Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 зазначив таке:

"Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів контрагента позивача, зокрема, на відсутність у останніх умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Щодо посилання у касаційній скарзі податкового органу на ненадання позивачем до перевірки деяких документів, зокрема, сертифікатів якості чи походження товарів, то судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що це не спростовує реальність господарських операцій.

Сертифікати якості чи походження товарів на товар не належать до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, та не містить відомостей про господарську операцію. Тому ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постанові від 5 лютого 2019 року у справі № 813/123/16.

Посилання відповідача на товарно-транспортні документи (по договорам поставки) є також неприйнятними, оскільки між позивачем та його контрагентами укладено не договори перевезення, а договори поставки, і саме щодо господарських операцій по вказаним договорам відповідачем зроблені висновки в Акті перевірки. Товарно-транспортна накладна, подорожній лист, тобто документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності (використання з метою отримання прибутку), неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 11 вересня 2018 року у справі № 816/909/17, від 5 лютого 2019 року у справі № 813/123/16.

<...> Відсутність окремих реквізитів у документах або неточності в заповненні певних первинних документів не може свідчити про нереальний характер господарських правовідносин, оскільки сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 816/2186/15, від 9 листопада 2018 року у справі № 805/1681/17, від 8 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.005426.

<...> Товар, отриманий позивачем від контрагента-постачальника ТОВ «Транс-Ком-Інвест» на підставі укладених з ним договорів поставки, оплачений, що відповідало умовам договору, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а також банківськими виписками з реєстрами відповідних платіжних доручень, які, в тому числі, надавалися під час перевірки. Отже, такий товар не мав статусу безоплатно отриманого, як помилково вважав контролюючий орган.

Крім того, надаючи правову оцінку доводам податкового органу щодо наявності кримінальних проваджень №32019100110000038 та № 32019100110000038, фігурантами яких є посадові особи ТОВ «Транс-Ком-Інвест», судами попередніх інстанцій також правомірно вказано, що на час розгляду даної адміністративної справи не існує жодного обвинувального вироку суду в межах вказаних кримінальних проваджень. В свою чергу, формальне посилання фіскального органу на існування досудового розслідування в межах кримінального провадження не може бути підставою для висновків щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами".