Суд пояснив, чому визнав недійсним продаж боргів УЗ перед Промінвестбанком для VR

Все про економіку та фінанси

16.09.2021 Північний апеляційний госпсуд задовольнив позов "Укрзалізниці" (УЗ) до Промінвестбанку (ПІБ) та VR Global Partners (ВІЕР Глобал Партнерс) у справі №910/5617/21 та визнав недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, що був укладений між відповідачами.

Про це, власне, вже повідомляли УЗ і VR. Причому в “Укрзалізниці” запевняли, що Промінвестбанк продав її борг для VR Global Partners за 123,5 млн дол, а обсяг прав вимоги УЗ в договорі між ПІБ і VR, оцінювався на суму 255,1 млн дол. Разом з тим, в УЗ наголошували, що VR намагається стягнути з УЗ більш ніж 388,5 млн дол (у т.ч. понад 70 млн дол - пені). Натомість у VR заперечували інформацію УЗ про кредиторські вимоги на 388,5 млн дол, а також інформували про намір подати касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з судовими матеріалами, свій позов “Укрзалізниця” мотивувала тим, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, укладений між Промінвестбанком і VR Global Partners, є договором факторингу, виходячи з різниці в ціні купівлі грошової вимоги та оціненого сторонами обсягу права вимоги, яке передавалося (що, як констатувала УЗ, свідчить про наявність дисконту). УЗ висловлювала думку, що сторонами спірного договору укладено удаваний договір купівлі-продажу права вимоги для приховання факту укладення договору факторингу. Як підкреслювала УЗ, компанія ВІЕР Глобал Партнерс не має статусу фінансової установи, яка відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» має право здійснювати факторингові операції. Й відповідно, за оцінками УЗ, ВІЕР Глобал Партнерс не мала права укладати спірний договір, чим були порушені права УЗ. Також “Укрзалізниця” підкреслювала, що не погоджується з зазначеною в спірному договорі сумою кредитної заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги "Укрзалізниці", Північний апеляційний госпсуд з цього приводу зазначив таке:

“Як вбачається зі змісту статей 512, 1077 ЦК України, існує розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги, за виключенням зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що:

а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.

Господарським судом м. Києва відмовлено в задоволенні позовних вимог [Укрзалізниці] в зв`язку з відсутністю підстав для кваліфікації оспорюваного договору як договору факторингу.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком господарського суду з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у оспорюваному Договорі купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 передбачили наступні умови щодо його предмету:

а) Предметом цього Договору є Права вимоги за кредитом або у зв`язку із Кредитним договором і Договорами забезпечення (пп. d п. 2.1. ст. 2 Договору купівлі-продажу).

b) з урахуванням положень цього Договору та відповідно до них, продавець цим погоджується продати (відступити) та передати покупцю права вимоги за кредитом, а покупець цим погоджується придбати та набути права вимоги за кредитом та сплатити ціну купівлі (Договору) (пп. а п. 2.1. ст. 2 Договору купівлі-продажу).

с) сторони підтверджують свій намір, який полягає в тому, що транзакція, передбачена цим Договором, є купівлею-продажем (відступленням), і що до неї застосовуються положення законодавства України, які регулюють купівлю-продаж (відступлення) прав вимоги. Для уникнення сумнівів, цей Договір не є договором про надання послуг, зокрема, не є договором факторингу в розумінні статті 1077 Цивільного кодексу України» (пп.b п.2.1. ст.2 Договору купівлі-продажу).

Разом з тим, відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу права вимоги, право вимоги за кредитом означає всі права вимоги банку в якості кредитодавця до позичальника - акціонерного товариства «Українська залізниця» (як правонаступника державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця» та державного підприємства «Південна залізниця») за Кредитним договором або у зв`язку з ними (включаючи усі права вимагати повернення основної суми, сплати відсотків, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі чи майбутні, Банку в якості кредитодавця за Кредитними договорами), а також права вимоги по відношенню до особи, що надає забезпечення, за відповідним Договором забезпечення, за виключенням виключених прав забезпечення, та усі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні ПАТ «Промінвестбанк» згідно з Кредитними договорами та застосованим законодавством.

Отже, ПАТ «Промінвестбанк» було передано право нараховувати в майбутньому відсотки та штрафні санкції за Кредитними договорами в якості кредитодавця.

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231», зареєстрованого Міністерством юстиції України 03.03.2014 за № 342/25119, Нацкомфінпослуг постановила віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, укладеному договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 притаманні всі вище перелічені ознаки фінансової послуги факторингу із заміною кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на не фінансову компанію ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмежене партнерство, яке створене на Кайманових островах.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа.

Для здійснення придбання прав вимоги за кредитним договором сторона правочину має отримати відповідний дозвіл (ліцензію). Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 вимогам зазначених правових норм не відповідає суб`єктним складом у зв`язку з відсутністю у ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. статусу фінансової установи у розумінні Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що не заперечується компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.

Метою укладення договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Ціль отримання Банком саме фінансування підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом від 21.02.2019 №75 (стор. 2), який був поданий Банком разом із відзивом на позов, де зазначено, що Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 був укладений: «…З метою виконання зобов`язань перед клієнтами, враховуючи висновки Комітету з управління активами та пасивами ПАТ «Промінвестбанк» від 30.01.2019 (протокол 18) щодо жовтого рівня загрози ліквідності, скорочення горизонту виживання банку з 3 (трьох) до 1 (одного) місяця, недопущення визнання банку неплатоспроможним…».

Отримання Банком за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 саме фінансування було підтверджено поясненнями представника Банку, наданими при розгляді справи місцевим господарським судом в судовому засіданні 06.07.2021.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись:

- у твердій сумі;

- у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається;

- у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.

В оспорюваному договорі в п. 3 (а) Договору (стор. 15) зазначено, що Покупець сплачує Продавцю ціну купівлі у розмірі 123 547 000,00 доларів США.

В Договорі купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, в Додатку 1 до нього (стор. 39, 40) зазначено, що розмір сукупної заборгованості за Кредитними договорами у валюті кредиту, що був переданий за оспорюваним договором становить 255 100 285,00 доларів США.

Отже, оплата клієнтом (ПАТ «Промінвестбанк») послуги фінансування фактору (ВІЕР Глобал Партнерс Л.П.) відбулося шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі та її сплаченою вартістю у розмірі 131 533 285 дол. США.

Окрім дисконту між оціненою вартістю права вимоги та ціною купівлі в розмірі 131 533 285 дол. США, оплата послуги фактора ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. полягає в праві отримання від первісного кредитора:

а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення оспорюваного договору;

б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитних договорів;

в) права будь-яких інших вимог згідно кредитних договорів.

Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Підтвердженням того, що компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. отримала право стягнення заборгованості на майбутнє та реалізує його саме як кредитодавець/фактор (не маючи відповідних повноважень фінансової установи) є судові справи, де ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. після 22.02.2019 було заявлено до стягнення з АТ «Укрзалізниця» проценти, пеню та штрафні санкції за кредитними договорами у справах: №№910/7254/17, 910/8911/20, 910/10204/20, 910/10206/20, 910/10207/20, 910/10208/20, 910/10209/20, 910/10210/20, 910/10205/20, 910/10203/20 (інформація міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Поданням зазначених позовів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитними договорами компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. вийшла за межі переданого Договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 права вимоги у розмірі 255 100 285,00 доларів США, на загальну суму пред`явлених позовних вимог у вищезазначених справах у сумі 4 267 395, 83 доларів США та 215 684 256,86 грн.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до істотних умов договору, за правовою природою оспорюваний договір є договором факторингу, який не відповідає вимогам до його суб`єктного складу.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним.

За таких обставин, оскільки за змістом частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому на думку колегії суддів апеляційної інстанції, він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 цього Кодексу.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси (п. 17 Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону може бути визнане судом недійсним.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Оспорюваний договір укладений з порушенням вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, і це, відповідно до статті 203 ЦК України, зумовлює його недійсність.

<...> У зв`язку із відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь нерезидента, на Позивача покладається додатковий тягар у вигляді обов`язку нарахування, утримання та сплати відповідного податку та складання додаткової звітності до контролюючих органів, якого не існувало до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.

Крім цього, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом в рішенні від 27.07.2021 безпідставно зазначено про те, що ПАТ «Промінвестбанк» 07.02.2019 отримано погодження Національного банку України на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Матеріали справи не містять листів Національного банку України від 07.02.2019 № 20-0007/7140 та від 13.02.2019 №20-0007/8394 щодо надання згоди Банку на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема на користь нерезидента, не фінансової установи.

В рішенні суду першої інстанції також не наведено нормативного обґрунтування необхідності отримання діючим банком погодження Національного банку України на відчуження прав вимоги за кредитними договорами”.