Economist: ризик розпаду єврозони не зник

Все про економіку та фінанси

Всього декілька місяців тому лідери єврозони вірили, що, переживши шторм, вони нарешті дочекалися хорошої погоди. На тверду землю ступила довіра, заснована на обіцянках президента Європейського центрального банку Маріо Драгі зробити "все можливе," щоб підтримати валюту. Зростання, здавалося, поверталося, хоча і повільними темпами. Проблемні периферійні країни відновлювалися після дотацій і болючих заходів щодо скорочення дефіциту бюджету та підвищення конкурентоспроможності. Безробіття, особливо серед молоді, як і раніше, було все ще надзвичайно високим, але, принаймні, в більшості країн воно падало. Спреди на ринку облігацій також помітно звузилися після того, як фінансові ринки припинили закладатися щодо краху євро. Це все було ілюзією, пише The Economist.

Протягом останніх тижнів судно країн єврозони знову дало пробоїну. Економіка зазнала стагнації у другому кварталі: Італія повернулася до кризи, ВВП Франції не змінилося і навіть могутня Німеччина пережила несподівано велике падіння виробництва. Третій квартал також виглядає непривабливо, частково тому, що єврозона зіткнеться із наслідками санкцій Заходу щодо Росії. Між тим, інфляція впала до небезпечного рівня і становить близько 0,4%, що набагато нижче запланованих Європейським центральним банком 2%, а це викликає побоювання, що регіон в цілому може стати жертвою тривалої дефляції. Прибутковість німецьких облігацій склала нижче 1%, а це є ще одним передвісником падіння цін. Єврозона стоїть (або балансує) в явному протиріччі з Америкою і Англією, економіки яких стійко зростають.

Те, що чотири роки тому починалося як криза банківського та суверенного боргу, переросло у кризу росту, яка наразі торкнулася трьох найбільших економік. Німеччина балансує на межі рецесії. Франція загрузла в стагнації. ВВП Італії лише трошки вище того рівня, коли 15 років тому запровадили нову валюту. Оскільки на ці три країни припадає дві третини ВВП єврозони, зростання в таких місцях, як Іспанія та Нідерланди, не може компенсувати загального ступору.

Основними причинами нових бід в Європі є три дуже знайомі і взаємопов`язані проблеми. По-перше, на лице дефіцит політичних лідерів, які б з мужністю і впевненістю проштовхнули структурні реформи для підвищення конкурентоспроможності і, в кінцевому підсумку, зростання: великі країни витратили два роки, куплених запевненням паном Драгі зробити "все, що буде потрібно". По-друге, громадська думка не підтримує нагальної необхідності глибоких і радикальних змін. І, по-третє, незважаючи на зусилля пана Драгі, грошова і бюджетна система є занадто жорсткою, стримуючою зростання, що ускладнює проведення структурних реформ.

Різні прояви цих проблем можна побачити по всій єврозоні. Але країною, яка найбільш яскраво втілює всі три, є Франція. Її соціалістичний президент Франсуа Олланд був змушений розформувати уряд і відправити у відставку Арно Монтебура, який, хоч і був міністром економіки і належить до лівого крила правлячих соціалістів, проте активно критикував дії президента. Пана Олланда, який прийшов до влади в 2012 році і обіцяв безхмарне майбутнє, навряд чи можна назвати реформатором у дусі Маргарет Тетчер. Але з того часу, як у березні він призначив Мануеля Вальса на посаду прем’єр-міністра, він, принаймні, зумів розпочати процес скорочення державних витрат, зниження податків і структурних реформ.

У теорії, новий і більш згуртований реформаторський уряд зміг би домогтися прогресу, але громадська думка до цього ще не готова. Пан Олланд не просто непопулярний; на відміну від італійця Маттео Ренці, який мужньо зробив ставку на (поки що не втілені) жорсткі реформи, французький президент не зумів переконати виборців, що важких змін, у тому числі що стосуються зменшення розмірів держави, не уникнути. Натомість, пан Монтебур і його компанія спокусливо переконують, що, як тільки єврозона змінить правила і дозволить великі бюджетні дефіцити і щедрі державні витрати, відпаде потреба в болісних реформах, оскільки економіка чудом «зцілиться» своїми власними силами.

Аргумент пана Монтебура видається ще більш спокусливим з огляду на те, що він правий стосовно третьої проблеми Європи: надмірної строгості, значною мірою насадженою Німеччиною. Пан Драгі на щорічній міжнародній зустрічі банкірів в американському місті Джексон-Хоул побічно підтвердив, що фіскальна і монетарна політика в єврозоні є занадто жорсткою. Він натякнув, що на боці політики кількісного пом`якшення, які застосували і Америка, і Англія, а також закликав, щоб податково-бюджетна політика сприяла зростанню, що явно адресувалося канцлеру Німеччини Ангелі Меркель. Вона - лідер, який найсуворіше наполягає на дотриманні правил єврозони щодо бюджетної дисципліни, так само, як і німецький Бундесбанк, який виступає проти кількісного пом`якшення.

Незважаючи на негатив, має бути просвіт для домовленостей. Якщо пан Олланд і пан Ренці зможуть довести своє щире бажання структурних реформ, пані Меркель має погодитись стерпіти ослабленішу податково-бюджетну політику (в тому числі збільшення державних інвестицій у Німеччині) і вільнішу грошово-кредитну політику. Закрийте очі, і уявіть трійку лідерів, що працює з Європейською комісією щодо завершення єдиного ринку і проштовхує торгову угоду зі США. На жаль, в реальному житті пані Меркель має мало підстав довіряти Франції чи Італії: кожного разу, коли зовнішній тиск на них слабшає, вони швидко забувають про обіцянки реформ. А вона вже щойно призначила Жана-Клода Юнкера, кандидата-неробу, на посаду президента Європейської комісії.

Отже, буде важко. Але без нового поштовху з боку лідерів континенту зростання не відбудеться, а дефляція може затриматися. Японія десятиліття у 1990-х страждала від втраченого зростання, і до цих пір бореться. Але, на відміну від Японії, Європа – це не одна згуртована країна. Якщо валютний союз не принесе нічого, крім застою, безробіття і дефляції, то деякі люди в кінцевому підсумку проголосують за вихід з єврозони. Дякуючи обіцянці пана Драгі підтримати держборг, фінансові ризики на певний час відступили. Але політичний ризик, що одна або декілька країн вирішать вийти з єврозони, постійно зростає. Криза єврозони не зникла, вона просто чекає за обрієм.