Із 1 липня вступила в дію частина закону «Про обкладення податком іноземних рахунків» (Foreign Account Tax Compliance Act, FATCA), прийнятого в США у 2010 році. Він є найважливішою подією в міжнародній боротьбі з ухиленням від сплати податків за цілі десятиліття. Прибічники цього акту сподіваються, що він стане початком автоматичного обміну інформацією та не лишить можливостей для приховання податків. Натомість фінансисти його бояться, називаючи складним, дорогим та «разюче екстериторіальним». Про це пише британський тижневик The Economist.
«По суті, FATCA перетворює іноземні банки та інші фінансові установи в поліцейські служби Податкового управління США (IRS). Перед ними стоїть вибір – передавати інформацію щодо клієнтів, котрі є «особами США» або ж сплачувати 30% платежів, котрі вони отримують з Америки, дядечку Сему. Загроза, як виявляється, працює. Більш, ніж 77 000 фінансових фірм поставили свої підписи. Близько 80 країн заключили договори з Америкою на дозвіл своїм банкам передавати інформацію», - констатує видання.
Наразі фінансова індустрія намагається визначати, які фонди, трасти та інші небанківські організації за законом зараховувати до «фінансових установ». Також існує плутанина щодо того, хто є «особою США». Визначення – досить широке та включає не лише жителів, але й нинішніх та колишніх власників зеленої картки та «неамериканців» з різними особистими та економічними зв’язками з США. Деякі канадські «перелітні птахи», котрі їдуть до Америки на певний час кожного року, можуть потрапити на гачок, стверджує Елісон Крістіанс, податковий професор університету McGill. Оскільки складності реалізації закону стали явними, органи влади США змушені були продовжити деякі дедлайни. Банки, наприклад, отримають дворічний мораторій на застосування закону, вони маютьприкласти зусиль, щоб відповідати нормам.
Як пише The Economist, FATCA вже встиг налякати 7 млн американців, котрі живуть за кордоном. Місцеві банки та інвестиційні консультанти повідомили тисячам клієнтів що вони більш не бажають їх обслуговувати через нові труднощі. Багатьом іншим зараз доведеться витратити тисячі доларів, щоб привести в порядок свою документацію з вимогами Податкового управління США, навіть якщо вони не мають податкової заборгованості (а таких більшість).
FATCA також покладає значний тягар на Податкове управління США, змушуючи мати справу з величезними масивами інформації. Агентству доручається набагато більше роботи на фоні скорочення співробітників через урізання бюджету, лишаючи його «на грані краху» , як висловився колишній керівний посадовець.
При цьому, зауважує The Economist, незрозумілим є те, чи закон спрацює адекватно, враховуючи досвід неплатників податків маскуватися. Відповідно, постає й питання, чи окупиться FATCA.
Якщо враховувати лише витрату на американські фінансові фірми, то відповідь – можливо, за умови, що цей закон приноситиме прибуток на суму принаймні 800 млн доларів за рік, що підрахував Конгрес (закон був виданий без будь-якого формального аналізу витрат-вигод). Однак загальні затрати на виконання, переважно покладені на неамериканські банки, вірогідно значно перевищуватимуть дохід від додаткового податку.
FATCA збирається «помістити активи приватного сектору на вогнище, щоб уряд міг зібрати попіл», - скаржиться Річард Хей із юридичної фірми Stikeman Elliot. Марк Метьюз, колишній заступник комісара Податкового управління США, а зараз – співробітник юрфірми Caplin&Drysdale вважає, що ті зусилля, які вкладені в полювання за офшорними неплатниками податків є непропорційним: суми, які вони грабують з громадського гаманця мають ефект «укол шпильки», в порівнянні з іншими типами ухиляння від сплати податків (у т.ч. таких як неповна декларація доходу малого бізнесу).
Інше питання – чи FATCA може зводитись до схеми, яку розвиває Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD, за допомогою якої сторони будуть щороку ділитись інформацією щодо фінансових звітів. Такий підхід здобув підтримку близько 50 країн, включаючи великі європейські держави, Індію, Китай та Бразилію (а також великих банків, котрі припускають, що витрати на виконання закону будуть меншими в межах єдиного світового стандарту). Водночас він відрізняється від того, що передбачає FATCA: інформацією будуть ділитися, базуючись не на громадянстві, а на місці проживання.
Як зазначає The Economist, чим більше країн просувають ідею систематично ділитись інформацією, тим більше увага буде зосереджена на готовності Америки (чи її нестачі) діяти на взаємних засадах. Латиноамериканці, для прикладу, жваво користуються банками Флориди, але Америка лишається перебірливою щодо того, з якими урядами вона поділиться інформацією й наскільки відверто. Вона також має дуже обмежену інформацію щодо власників зареєстрованих, але недіючих компаній, адже вона сама не збирає їхніх імен. В деякому відношенні Америка є менш чесною, аніж ті податкові притулки, котрі вона сама засуджує.