Перший рік Кирила Шевченка на посаді глави НБУ: попередні оцінки Finbalance

Все про економіку та фінанси

Призначення Кирила Шевченка на посаду глави НБУ рік тому було закономірним, виходячи з його профілю як виваженого й досвідченого банкіра-практика. Після періоду очищення банківського сектору (за часів керівництва в Нацбанку Валерії Гонтаревої) та стабілізації ринку й економіки (період Якова Смолія) система потребувала не просто збереження попередніх надбань (у т.ч. з точки зору дотримання політики гнучкого курсоутворення, інфляційного таргетування, належного банківського нагляду), але й імпульсу для розвитку - зокрема, для зниження кредитних ставок і кредитування економіки (причому не завдаючи шкоди макроекономічній стабільності).

Частина спостерігачів побоювалася, що зміна керівництва Нацбанку призведе до політично вмотивованого (й економічно необгрунтованого / надміру ризикованого) зниження облікової ставки, легковажної видачі кредитів рефінансування, падіння гривні та галопуючої інфляції. Цього не сталося. І це факт. Більше того, НБУ серед світових центробанків почав одним з перших підвищувати облікову ставку, гривня помірно зміцнилася, а стримана видача довгих кредитів рефінансування (яка, до речі, почалася ще за Я. Смолія) не призвела до розкручування інфляційного маховика - зростання цін хоча певним чином ситуативно прискорилося, але, передусім, через зростання цін на світових ринках та внутрішні фактори немонетарного характеру. При цьому НБУ дав старт поступовому згортанню антикризових монетарних заходів, як тільки з’явилися перші ознаки відновлення економіки після коронакризи.

Як суб’єктивно видається редакції Finbalance, К. Шевченку на посаді глави НБУ в цілому вдалося знайти баланс між потребою забезпечення макроекономічної стабільності та підтримкою банків.

Безумовно, коронакриза не могла не внести свої корективи. Однак фінансова система пройшла її без значних втрат, почало зростати кредитування, з’явилися держпрограми для підтримки малого і середнього бізнесу, а також іпотеки. Стримане пом’якшення в наглядовій політиці швидше формують базу для зростання банківської системи, аніж генерують для неї ризики. Крім того, регулятор засвідчив, що готовий приймати жорсткі рішення й виводити з ринку неплатоспроможні банки (як це було, наприклад, з банком “Аркада” і “Місто Банком”). Також НБУ після прийняття закону про “спліт” почав наводити лад на ринку небанківських фінустанов. Тут теж є і жорсткі рішення, і готовність до пошуку гнучких регуляцій для розвитку цього сегменту фінринку.

Лінія поведінки НБУ в питанні Приватбанку не змінилася. При цьому Нацбанку вдалося домогтися рішення Банку Англії про визнання bail-in у Приватбанку. Посли G7 публічно вітали рішення НБУ затвердити Герхарда Бьоша на посаду нового голови правління Приватбанку за результатами конкурсного відбору. Завдяки в т.ч. зусиллям НБУ прийняті численні зміни в банківському законодавстві, які мінімізували ризик повернення банків-банкрутів їх власникам, а також сприятимуть розвитку системи корпоративного управління в банківському сектору (відповідно до програми МВФ). Також зроблено перший крок до входження IFC в капітал Укргазбанку. На черзі - відповідні кроки ЄБРР і Ощадбанку.

Нинішні ж кадрові скандали в НБУ значною мірою мають персоналізований характер, хоча ініціатори дискусій намагалися спершу підмінити питання особистих амбіцій питанням незалежності НБУ, а зараз - спорами про переваги і недоліки “старого колегіального” та “нового централізованого” стилю управління в Нацбанку. Зрештою і колегіальний, і централізований стиль можуть бути як ефективними, так і неефективними. Бо колегіальність може проявлятися як колективна безвідповідальність, а централізація - як безвідповідальна авторитарність.

Чи був “колегіальний” НБУ за часів Гонтаревої-Смолія ефективним і повністю незалежним від Банкової за часів президентства Петра Порошенка? Тут можуть бути діаметрально протилежні погляди. Що проявлялося, зокрема, як у валютній політиці (можна пригадати, наприклад, активне витрачання валютних резервів для підтримки курсу гривні перед парламентськими виборами 2014 року), так і в не завжди прозорих рішеннях щодо виведення окремих банків з ринку. Крім того, чи був “колегіальний” НБУ (“незалежний” від Зеленського) достатньо ефективним у 2019 році, коли допустив більш ніж різку ревальвацію гривні? І на це питання, скажемо дипломатично, можуть бути як мінімум різні погляди.

Щодо НБУ часів Шевченка. Чи мають інші органи влади вплив на Національний банк? Швидше так, ніж ні. Проте це лише частина “фотографії” ситуації, а повна картина полягає в тому, що і Нацбанк має вплив на інші органи влади, в т.ч. на Кабмін, Верховну Раду, Офіс президента. І це природно - бо кожна з державних інституцій зрештою працює не у вакуумі, а в системі органів державної влади.

НБУ в період керівництва Шевченка загалом вдалося зберегти належну дистанцію з Кабміном: з одного боку, центробанк помірно підтримав банківську систему кредитами рефінансування, які за рішенням банків частково були спрямовані на придбання ОВДП. З іншого боку, наразі банківський сектор скорочує свій ОВДП-портфель, що зрештою спонукає нервувати Міністерство фінансів.

У будь-якому разі не слід забувати, що у всіх органів влади до певної міри обмежене поле для маневрів, щоб робити різкі та тим паче контрпродуктивні рухи, з огляду на взяті зобов’язання перед міжнародними фінансовими організаціями (передусім, МВФ і Світовим банком) та державами - західними партнерами (передусім, США та ЄС), які підтримують Україну в захисті від військової, політичної та економічної агресії Російської Федерації.

Щодо кадрових питань. Кирило Шевченко - топ-менеджер лідерського типу. На ринку це знали, а тому багато хто очікував значні кадрові зміни в Нацбанку. Звернемо увагу, що, зокрема, від міжнародних партнерів України не лунало застережень до призначення членами правління НБУ колишнього заступника міністра фінансів Юрія Гелетія і двох вихідців з націоналізованого Приватбанку - Ярослава Матузки і Олексія Шабана. Ці люди мають бездоганну репутацію.

Сіль нинішньої ситуації в чому. За часів Якова Смолія Катерина Рожкова як перша заступниця глави була, звичайно, не першою особою в НБУ, але й не другою. Після призначення нового керівника Національного банку вона спробувала зберегти свій вплив. Їй це не вдалося (про що свідчить скорочення її повноважень, ослаблення позицій лояльних до неї співробітників НБУ, їх відставки/звільнення). Передумов, які дозволять К. Рожковій схилити шальку терезів на свою користь, не помітно.

Публічні та непублічні протистояння в Нацбанку не можуть не ослаблювати його як інституцію. Принаймні, в тактичному вимірі. А ось в стратегічному - це зрештою данина інституційному зростанню. Якщо хочете, дорослішанню. Причому не лише НБУ, але й державних інституцій України в цілому. Бо саме НБУ в цьому процесі є безумовним лідером.

І в Гонтаревої, і в Смолія, і в Шевченка як керівників НБУ - свої плюси та мінуси. Ці особи - різні, але, як видається, в кожного з них все-таки більше плюсів (судячи з результатів роботи). А це означає, що Національний банк, як і Україна, рухається в правильному напрямку. Хоча, звичайно, і не без зигзагів.