Шевченко: оподаткування імпорту підтримає українських виробників, бюджет, гривню

Все про економіку та фінанси

Глава НБУ Кирило Шевченко в статті для zn.ua вказав на проблему зниження конкурентоспроможності українських виробників через зниження податків на імпорт:

"На перших етапах вторгнення виникали побоювання щодо значного порушення виробництва в Україні через бойові дії. Враховуючи можливу потребу заміщувати це внутрішнє виробництво імпортованими товарами, зниження оподаткування імпорту було правильним кроком. На щастя, виробництво товарів широкого вжитку вціліло і відновлюється насамперед у відносно спокійних регіонах. Це стосується і виробництва товарів для експорту. Однак створені для імпорту стимули у вигляді скасування імпортних зборів і ПДВ зараз позбавляють переваг українських виробників.

Шляхи вирішення. Необхідно повернути оподаткування імпорту та запровадити додатковий імпортний збір на некритичні категорії імпорту. Це дасть можливість збільшити бюджетні доходи, знизити обсяги імпорту та стимулювати українських товаровиробників, а значить, і знизити тиск на валютний ринок. Також це зменшить необхідність фінансування бюджетного дефіциту Національним банком та, як наслідок, послабить девальваційний та інфляційний тиск.

Національний банк уже неодноразово звертався до Кабінету міністрів із відповідними пропозиціями. Враховуючи конструктивний діалог з питання оподаткування імпорту, ми сподіваємося, що ці рішення буде ухвалено Верховною Радою найближчим часом.

Після посилення оподаткування імпорту та підвищення дохідності ОВДП з’явиться можливість для поступового переходу до плавання обмінного курсу, — коли НБУ не фіксуватиме курсу, а здійснюватиме згладжування його коливань. Проте для того, аби цей перехід був максимально м`яким, без різких коливань і шоків, а курс міг, як і до війни, коливатися в обидва боки, необхідно, щоб валютний ринок мав змогу самозбалансовуватися. Цьому насамперед сприятимуть зростання експортних поставок через вирішення логістичних ускладнень і скорочення емісійного фінансування бюджету.

Також можливою опцією є виведення з міжбанківського валютного ринку великих покупців держсектору, чий імпорт є нееластичним до обмінного курсу, тобто обсяги імпорту не зменшуються і не збільшуються у разі зміни курсу.

Наприклад, імпортні закупівлі Міністерства оборони та Міністерства охорони здоров’я та великих державних компаній оборонного й енергетичного секторів можуть здійснюватися за рахунок продажу валюти Національним банком за фіксованим курсом, яку він купуватиме у Міністерства фінансів за тим самим курсом".

За словами Кирила Шевченка, оподаткування імпорту й підвищення ставок за ОВДП сприятиме вирішенню проблеми емісійного фінансування дефіциту держбюджету, яка "призводить до девальваційного та інфляційного тиску":

"Частково цей тиск [емісії] стримується фіксацією безготівкового обмінного курсу та посиленням валютних обмежень. Проте для цього Національний банк витрачає дефіцитні міжнародні резерви. Це знижує довіру до стійкості гривні і посилює девальваційні очікування.

Продажі на валютному ринку надходжень міжнародної допомоги лише частково розв’язують цю проблему, оскільки ці кошти є переважно кредитними (нехай і отриманими під дуже низький, неринковий відсоток), але їх треба буде повертати. Як наслідок, очікування щодо майбутнього не покращуватимуться.

Що довше накопичуватимуться дисбаланси, то більшою буде втрата вартості гривнею і довшим відновлення довіри до національної валюти. За інших однакових умов, такі умови потребуватимуть вищих відсоткових ставок і тривалішого використання валютних обмежень у майбутньому. Це стримуватиме економічний потенціал".

Глава НБУ зауважив, що наразі існує "замкнене коло проблем для державного бюджету, які лише збільшуватимуться:

- зниження податкових надходжень через тінізацію та тиск на українського виробника;

- неможливість ринкового фінансування бюджету в гривні. Попит на гривневі ОВДП знижується через ризики її знецінення з огляду на ризики девальвації та інфляції. ОВДП із штучно низькою дохідністю є збитковими для власників активу, який знизиться в ціні, якщо гривня девальвує. Як наслідок, Міністерство фінансів однаково буде змушене підвищувати дохідності, але це підвищення може стати вагомішим. Крім того, покладатися виключно на емісійне фінансування з боку НБУ неможливо, бо це додатковий тиск на валютний ринок;

- висока питома вага боргових зобов’язань держави у валюті, що призводить до неможливості девальваційно-інфляційного розв’язання проблем бюджету. Зростання доходів інфляційно-девальваційними шляхами нівелюватиметься необхідністю індексації видатків, здорожчанням обслуговування валютних та індексованих боргів. Збільшення потреби в емісійному фінансуванні лише поглиблює вищезазначені проблеми. Так само зовнішня допомога/позики не вирішують накопичених дисбалансів, а лише відтерміновують необхідні заходи з корегування макроекономічних дисбалансів.

Із часом усі наведені проблеми лише посилюватимуться, що призводитиме до необхідності приймати болючіші рішення вже в недалекому майбутньому. Податкова база знижуватиметься (бо вітчизняний виробник страждає), гривня втрачатиме довіру, що унеможливлюватиме боргове фінансування бюджету в гривні у майбутньому.

Отже, відкладена потреба в значному підвищенні податків і скороченні бюджетних видатків лише зростатиме".

Кирило Шевченко вказує на важливість черговості застосування згаданих вище заходів:

"Спочатку необхідно повернутися до оподаткування імпорту та запровадження додаткового імпортного збору на некритичні категорії імпорту.

Потім важливо запровадити справедливу винагороду для власників заощаджень, які вкладають їх у гривневі ОВДП.

Наступний потенційний крок — виведення з валютного ринку великих покупців держсектору.

І лише після цього — поступовий перехід до плавання обмінного курсу, який має коливатися в обидва боки. А вже за цим має слідувати поступове скасування валютних обмежень.

Важливим елементом утримання макрофінансової стабільності має стати нова програма з Міжнародним валютним фондом. У перші тижні війни будь-яке обговорення нової програми, по суті, гальмувалося неможливістю розробити більш-менш надійну макроекономічну межу з достатнім рівнем упевненості. Натомість зараз ми вже на етапі, коли фінансова система й економіка оговталися від першого шоку та перелаштуватися на нові рейки з урахуванням особливостей воєнного часу. Отже, вже зараз потрібно переналаштовувати важелі управління економічною політикою. МВФ традиційно спеціалізується саме на цьому — допомозі країнам зі складними фінансовими та макроекономічними умовами. Не зайвими будуть і кредитні кошти від МВФ.

<...> Повернення до ринкових засад управління фінансово-економічною системою, важливими елементами чого є прийнятний дефіцит бюджету з ринковими джерелами фінансування. Такі кроки будуть непопулярними, адже, приміром, підвищення відсоткових ставок у гривні зазвичай не сприймається позитивно, хоча й кредитування наразі сильно обмежене «неринковими» факторами. Збільшення ж імпортних податків негативно впливає на імпортерів іноземної продукції, якими є і внутрішні виробники, і споживачі кінцевої продукції.

Водночас вчасно ухвалені рішення дадуть змогу мінімізувати описані вище проблеми, знизити тиск на фінансову систему, зокрема на національну валюту, та пом`якшити процес переходу з «ручного» управління до ринкового з урахуванням вимог воєнного часу. Це дозволить зменшити наявні дисбаланси та привести роботу системи до нових умов.

Як зазначав ще Джон Мейнард Кейнс у своїй праці 1940 року з промовистою назвою «Як нам заплатити за війну» (John Maynard Keynes, How to pay for the war, London), насамперед важливо уникнути інфляції, яка не вирішує проблеми фінансування державних видатків на війну, а лише поглиблює її, призводячи до соціальної нерівності. Він наголошував на важливості уникнути фінансування зростаючих витрат на війну за рахунок інфляції, для чого пропонував забезпечити «відкладене в часі споживання після війни".