ФГВФО не зумів відсудити 764 млн грн в екс-керівників банку "Стандарт"

Все про економіку та фінанси

16 січня Госпсуд м. Києва відмовився задовольнити позов Фонду гарантування до колишніх членів спостережної ради, правління, кредитного комітету збанкрутілого банку “Стандарт” про стягнення 764 млн грн шкоди, яка, за оцінками ФГВФО, була завдана внаслідок нестачі майна банку для покриття вимог кредиторів й через неправомірні дії відповідачів (справа №910/15260/18).

Згідно з судовими матеріалами, ФГВФО зазначав, що обсяг зобов’язань банку “Стандарт” - 552,2 млн грн, а оціночна вартість ліквідаційної маси - 41,5 млн грн. При цьому за інформацією Фонду, він виявив, що внаслідок здійснення банком кредитування юросіб без належного забезпечення, банку було завдано діями пов`язаних з банком осіб збитків на 764,4 млн грн.

ФГВФО стверджував, що за результатами аналізу кредитного портфелю банку "Стандарт" було встановлено, що "значна частина кредитів видана в 2013-2014 роках низці позичальників, які завідомо не мали можливості його повернути, які пов`язані між собою як за предметом забезпечення так і контрагентами, без належного забезпечення" (цитата).

Нижче - витяг з рішення суду від 16.01.2020, яким відхилено позовні вимоги Фонду:

“Підставою для покладення відповідальності на відповідачів як пов`язаних осіб Банку позивач визначає положення частин п`ятої та шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Проте, на час виконання посадових/службових обов`язків відповідачів щодо вказаних правочинів і угод - у 2014 році вказана стаття мала іншу редакцію, а саме: власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

А отже нова редакція статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки не має зворотної дії.

Отже, вимагаючи відшкодування шкоди з відповідачів як пов`язаних осіб, позивач має довести факт завдання банку шкоди завдавачем такої шкоди, її розмір, докази вчинення ними протиправних дій чи бездіяльності, вину та причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями/бездіяльністю та заподіяною шкодою.

Як стверджує позивач, недостатність майна ПАТ «КБ «Стандарт» для покриття вимог кредиторів банку становить 510 747 094, 52 грн, в той же час позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 764 447 419, 30 грн.

Проте, суд зазначає, що термін «недостатність майна» був включений до редакції Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» лише 12 серпня 2015 року, тоді як дії (бездіяльність) відповідачів на які посилається позивач вчинялись в період з 2013 по 2014 рік.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, яка діяла до внесення змін згідно Закону України від 02.03.2015 №218-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов`язаних із банком осіб», тобто на час здійснення відповідачами своїх повноважень.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) несуть відповідальність за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку.

Разом з тим, незважаючи на те, що Фонд вказує на те, що пов`язаними особами ПАТ КБ «Стандарт» (членами Спостережної Ради, Правління, Кредитного комітету) не було забезпечено здійснення ПАТ КБ «Стандарт» своєї діяльності у відповідності до нормативів Національного банку України, вимог законодавства, а здійснення активних операцій направлених на задоволення потреб групи компаній, які пов`язані між собою та власниками Банку, призвели до втрати Банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання шкоди Банку, вкладникам та іншим його кредиторам (понесения втрат), суду не було надано доказів вчинення Фондом дій щодо звернення до правоохоронних органів з відповідними заявами про вчинення злочину.

При цьому, жодна пов`язана особа ПАТ КБ «Стандарт» не була визнана винною та притягнута до кримінальної відповідальності за статтею 218-1 Кримінального кодексу України «Доведення банку до неплатоспроможності».

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, передбачена відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідальність керівників банку у випадку віднесення його до категорії неплатоспроможних наступає лише за наявності їх вини.

Суд зазначає, що позовні вимоги Фонду ґрунтуються на переліченні ряду угод, укладених між ПАТ КБ «Стандарт» та позичальниками (юридичними особами) у різний період часу (2013-2014 рік), проте в додатках до позовної заяви відсутні докази на підтвердження того, що саме внаслідок вчинення вказаних угод (кредитних договорів) завдано шкоди банку, обгрунтування такої шкоди у визначеному позивачем розмірі та відповідно наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та завданою шкодою.

Тобто позивачем не доведено причинно - наслідкового зв`язку між прийнятими пов`язаними особами ПАТ КБ «Стандарт» рішеннями та наслідками у вигляді недостатності майна банку у розмірі 764 447 419, 30 грн.

З аналізу норм законодавства вбачається, що майнова шкода - це відповідні втрати потерпілої особи, тоді як у заявлених позовних вимогах позивач посилається саме на суму недостатності майна банку для погашення вимог кредиторів, проте, терміни «недостатність майна» та «шкода» є різними, які, відповідно, мають різне визначення, правову природу та кваліфікацію.

Отже, твердження позивача про те, що прийняті пов`язаними особами ПАТ КБ «Стандарт» рішення про укладання ряду кредитних договорів із визначеними у позовній заяві позичальниками не доводить факту того, що саме такими рішеннями відповідачі заподіяли ПАТ КБ «Стандарт» шкоди у розмірі недостатності майна Банку, оскільки законодавчо не встановлені обмеження щодо змісту кредитних договорів, умов видачі кредитних коштів, цільового призначення виданих кредитів, строків повернення кредитів, заборон та обмежень щодо внесення змін до кредитних договорів, в тому числі строків повернення кредитних коштів та термінів сплати процентів, реструктуризації кредитів, видачі нових кредитів та погашення раніше виданих кредитів.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин стосовного того, що безпосередньо діями/бездіяльність відповідачів заподіяно шкоду Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Стандарт", вкладникам та іншим його кредиторам; не доведено розміру такої шкоди саме у сумі 764 447 419, 30 грн та протиправність (неправомірність) конкретних рішень відповідачів.

При цьому, позивачем не наведено, а судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між визначеною позивачем шкодою, яка за твердженням позивача заподіяна ПАТ КБ «Стандарт» та протиправною поведінкою відповідачів.

Також, незважаючи на посилання позивача на економічну необґрунтованість укладенних правочинів і порушення процедури укладення, Фонд не подав жодного доказу виявлення правочинів нікчемним в порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» або пред`явлення позову про визнання вказаних договорів недійсними за відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, Фондом документально не підтвердженого жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не доведено розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв`язок між їх діями і визначеною Фондом сумою шкоди.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що до відповідачів, застосовувалися будь-які заходи впливу за порушення вимог законодавства у сфері банківської діяльності, оскільки їх вина у настанні неплатоспроможності банку не встановлена і не доведена”.

Контекст

Як писав Finbalance, 27.11.2019 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів та залишив без змін ухвалу Госпсуду м. Києва від 16.09.2019 (в справі №910/7186/19), якою було задоволено заяву колишніх топ-менеджерів збанкрутілого Дельта Банку та залишено без розгляду позов ФГВФО до них про відшкодування шкоди на суму 19,83 млрд грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що сумісний розгляд заявлених Фондом позовних вимог “перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору” (цитата).

24.10.2019 Госпсуд Харківської області відмовився задовольнити позов Фонду гарантування до колишніх топ-менеджерів банку “Золоті ворота” про солідарне стягнення заподіяної шкоди в розмірі 563,2 млн грн (справа №922/2860/18).

18.09.2019 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 28.02.2019 (в справі №910/11371/18), яким ФГВФО було відмовлено в задоволенні позову до колишніх посадовців “Легбанку” про відшкодування шкоди у розмірі 412,2 млн грн (цитата).

13.05.2019 Північний апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу Фонду гарантування та залишив без змін рішення Госпсуду м. Києва від 20.12.2018 (у справі №910/11027/18), яким Фонду було відмовлено в задоволенні позову до пов’язаних осіб банку “Укоопспілка” про стягнення 76,93 млн грн заподіяної шкоди (серед відповідачів - колишні члени правління та наглядової ради банку).

13.03.2019 Госпсуд м. Києва відмовився задовольнити позов Фонду гарантування до колишніх посадовців банку “Таврика” про солідарне стягнення 2,68 млрд грн завданої шкоди (справа №910/12803/18).

25.07.2019 Верховний Суд у рамках справи №916/2733/18) повернув Фонду гарантування його позовну заяву до колишніх бенефіціарів (у т.ч. Леоніда Клімова) і топ-менеджерів Імексбанку про стягнення 18,98 млрд грн заподіяної шкоди (цитата).

08.04.2019 Верховний Суд у рамках справи №910/16336/18) повернув для ФГВФО його позов до частини колишніх акціонерів і топ-менеджерів банку “Надра” про відшкодування шкоди в розмірі 10 млрд грн.

11.09.2019 Велика Палата Верховного Суду вирішила залишити без змін постанову Апеляційного суду м. Києва від 08.08.2018, якою через порушення підсудності справи (№757/75153/17-ц) було скасовано рішення Печерського райсуду м. Києва від 02.04.2018, яким в свою чергу Фонду гарантування було відмовлено в задоволенні цивільного позову до колишніх топ-менеджерів банку “Форум” про стягнення 2 млрд грн.

07.08.2019 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Фонду гарантування в справі №910/10888/18 та скасував рішення судів нижчих інстанцій, якими було залишено без розгляду позов ФГВФО до колишніх топ-менеджерів банку “Форум” про стягнення 1,99 млрд грн “шкоди, завданої банку пов`язаними особами” (цитата). Суд касаційної інстанції передав цю справу на розгляд в Госпсуд м. Києва.

25.07.2019 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу екс-глави правління й акціонера банку “Київська Русь” Віктора Братко та залишив без змін постанову Північного апеляційного госпсуду від 21.02.2019, якою на розгляд Госпсуду м. Києва було передано справу №910/15469/18 (за позовом Фонду гарантування до В. Братко та інших посадовців банку “Київська Русь” про стягнення 1,67 млрд грн).

10.07.2019 Верховний Суд відмовився задовольнити касаційну скаргу Фонду гарантування та залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій у справі №910/14734/18, якими Фонду було повернено його позовну заяву (через неусунення її недоліків) до колишніх акціонерів і топ-менеджерів “Кредитпромбанку” (у т.ч. Миколи Лагуна) про стягнення 532,9 млн грн.

21.01.2020 Госпсуд м. Києва задовольнив позов ТОВ "Промислова інноваційна компанія" до НБУ (в справі №910/9095/18) та вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 128,9 млн грн "майнової шкоди" (цитата).

Ця справа розглядається в судах по другому колу.

27.08.2019 Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу НБУ та скасував рішення судів нижчих інстанцій, якими було задоволено вказаний позов ТОВ "Промислова інноваційна компанія" (власник 71% акцій “Радикал Банку”) та було вирішено стягнути з Нацбанку на користь цієї фірми 128,9 млн грн відшкодування майнової шкоди, яка, на думку компанії-позивача, була завдана їй як акціонеру банку внаслідок позбавлення корпоративних прав через прийняття Нацбанком в 2015 році “неправомірного рішення” (на думку позивача) про віднесення “Радикал Банку” до категорії неплатоспроможних.

Тоді суд касаційної інстанції відправив цю справу на новий розгляд у суд першої інстанції (Госпсуд м. Києва).

У ході судового процесу ТОВ "Промислова інноваційна компанія" зазначало, що постанова НБУ №452/БТ від 09.07.2015 про віднесення Радикал Банку до категорії неплатоспроможних була визнана протиправною та скасована судовими рішеннями (в т.ч. рішенням Вищого адмінсуду, яке Верховний Суд відмовився переглядати) в межах розгляду іншої справи - №826/24203/15 (за відповідним позовом ТОВ "Промислова інноваційна компанія" до Нацбанку).