У вівторок 14 жовтня Верховна Рада ухвалила закон «Про запобігання корупції», який має замінити нині чинний закон «Про запобігання та протидію корупції». Його прийняття – одна з вимог ЄС у рамках реалізації Плану дій щодо лібералізації візового режиму для України.
Одна з основних новацій – створення Національної комісії із питань запобігання корупції. До її складу мають увійти 5 осіб, призначених на чотирирічний термін із можливістю повторного призначення. Вимоги до членів мінімальні – вища освітаі вік 35+. Визначати цих 5-х «антикорупціонерів» має спеціальна конкурсна комісія, до складу якої ввійдуть 8 осіб: одна особа призначатиметься «антикорупційним» комітетом ВРУ, одна – Кабміном, одна – Президентом, 4 особи – громадськими організаціями, які займаються антикорупційною діяльністю, і «поза конкурсом» у конкурсній комісії опиниться голова нацагентства з держслужби. Конкурсна комісія відбиратиме кандидатів, призначатиме із ними співбесіди, які обіцяють зробити публічними, і на основі отриманої інформації пропонуватиме Кабміну претендентів на затвердження.
Форма діяльності Нацкомісії – засідання, які проводитимуться не рідше одного разу в тиждень. До функцій нового контролюючого органу, окрім уже звичних для антикорупційної діяльності (таких як перевірка декларацій держслужбовців, розробка нормативних актів в галузі боротьби з корупцією) додалися нові для українського правового поля. Це, зокрема, «моніторинг способу життя держслужбовців», погодження антикорупційних програм державних органів та певних юридичних осіб, співпраця із «викривачами», ведення Єдиного держреєстру декларацій держслужбовців та Єдиного держреєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані із корупцією правопорушення.
Нацкомісія отримає право одержувати за письмовими запитами інформацію від юридичних осіб та громадян, приймати заяви про корупційні порушення, проводити перевірки, зокрема, із власної ініціативи, виносити приписи про порушення вимог закону, звертатися до суду із позовами про скасування правочинів, актів індивідуальної дії, нормативно-правових актів, ініціювати службове розслідування. По суті, Україні може отримати черговий контролюючий орган.
Окрім 5-ти «ключових антикорупціонерів», Нацкомісію обслуговуватимуть уповноважені особи із правом вимагати документи, отримувати пояснення, складати протоколи про адміністративні правопорушення та уповноважені підрозділи,які створюватимуться в апараті державних органів із загальнодержавною сферою дії, а також в обласних та районних держадміністраціях. Гарантією незалежності членів Нацкомісії має стати посадовий оклад у розмірі 19,5 мінімальних зарплат та аудит: державний від Рахункової палати раз на два роки та громадський від Громадської ради, яка має бути сформована Кабміном із 15 осіб.
Нацкомісія отримає право надавати гроші громадським організаціям, які борються із корупцією, на підтримку їх діяльності. Фактично мова йде про фінансування певних ГО із державного бюджету, що ставить під сумнів незалежність таких інститутів громадянського суспільства.
Віднині усі державні службовці, посадові особи в органах місцевого самоврядування, професійні судді, «міліціонери» та «есбеушники», а також претенденти на ці посади повинні будуть щорічно заповнювати на сайті Нацкомісії декларацію про свої доходи, майно, ті зобов’язання та витрати, які перевищують 50 мінімальних заробітних плат (станом на 2014 рік – 60 тис. 900 грн.). Як і раніше, держслужбовці звітуватимуть тільки про свої витрати, а не витрати членів своєї сім’ї, тому чиновник, до прикладу, може сміливо не звітувати про купівлю нового BMWX6 для своєї дружини. Однак кожен чиновник, у разі вступу в силу нового «антикорупційного» закону муситиме бути готовим до активного «моніторингу його способу життя» Нацкомісією та «уповноваженими нею особами».
Декларується, що цей «моніторинг» не посягатиме на приватні справи чиновника, але що це за такий спосіб отримання інформації і як його потім юридично оформити в доказовому плані, поки мало кому зрозуміло. Як до певної міри і доцільність узаконення нового-старого суспільного класу «викривачів», які повідомлятимуть про можливі факти вчинення правопорушень. Негласними послугами таких «викривачів» слідчі ніколи не гребували, але їхня легалізація разом із можливістю подачі анонімних повідомлень про факти вчинення корупційних правопорушень створює можливість фабрикування обвинувачень проти певних осіб із політичних, корисливих чи просто особистих мотивів.
Як і раніше, закон зобов’язує власників корпоративних прав на час їхнього перебування на посадах, пов’язаних із реалізацією публічної влади, передавати свої корпоративні права в управління іншим особам. Уряд та парламент вперто вдає, що не розуміє, що основні корупційні ризики чиновника-власника частки у певній компанії не втрачаються від того, що він не братиме участі у загальних зборах і т. п. Наприклад, народний депутат-власник акцій заводу може сприяти створенню бажаної законодавчої бази для «свого» підприємства, і цей ризик аж ніяк не нівелюється передачею управління цих акцій іншій особі, нехай і зовсім не родичу, і тричі не пов’язаній із депутатом, чого так наполегливо вимагають у законі.
Новий закон визначає, що чиновники не можуть отримувати подарунки від підпорядкованих осіб та у зв’язку із здійсненням службової діяльності, усі інші подарунки приймати можна, але тільки якщо вартість подарунка не перевищує половини мінімальної заробітної плати (609 грн.) та двох прожиткових мінімумів сумарно за рік (2436 грн.). Ця заборона не поширюється, якщо подаровано близькими людьми. Тому, якщо хочете законно подарувати автомобіль чиновнику – подаруйте його дружині, а вона його «передарує» йому.
Відповідно до закону, не можуть перебувати у підпорядкуванні на держслужбі одна відносно одної близькі особи, окрім тих, які працюють у сільських чи у гірських населених пунктах. В юридичних осіб, де держава безпосередньо або через інших осіб володіє часткою у принаймні 50 %, кількість працівників 50+, а річний дохід перевищує 70 млн. грн., а також у тих, які бажають взяти участь у процедурі державних закупівель, пропонується створити посаду уповноваженого із антикорупційної діяльності та приймати антикорупційну програму, яку слід буде погоджувати із Нацкомісією.
Слід додати, що 14 жовтня Верховна Рада також прийняла закон про створення Національного антикорупційного бюро України. Створення цього органу було передбачене новим Кримінальним процесуальним кодексом, прийнятим ще у квітні 2012 року із «легкої руки» Андрія Портнова. Антикорупційне бюро розслідуватиме злочини, у вчиненні яких підозрюються найвищі державні чини, прокурори, судді, вищі чини податкової, міліції, ЗСУ. Раніше ці функції виконувала прокуратура. Варто підкреслити, що Нацагенство із питань запобігання корупції та Антикорупційне бюро – це зовсім різні органи із різними повноваженнями: Антикорупційне бюро – це орган кримінальної юстиції, а Національне антикорупційне бюро – «цивільний орган», який має відповідати за антикорупційну політику держави.
… Усі ті обмеження та запобіжники, які вибудовує нове антикорупційне законодавство, як видається, мають досить формальний характер. Адже подарунки можна дарувати дружині чиновника або судді, акції у великій металургійній компанії передати в управління іншій особі тощо. Тобто при відповідній мотивації лазівки знайти можна. Тому значущість оновлення нормативної бази зрештою залежить не тільки й не стільки від того, щоб безпосередньо записано в законі, а від того, як його реалізовуватимуть конкретні люди. Чи буде, власне, реальна політична воля на те, що антикорупційне законодавство справді адекватно запрацювало. Наразі немає гарантій того, що Нацкомісія з питань запобігання корупції в старих традиціях не перетвориться на мегаконтролера, який займатиметься хіба тим, що «доїтиме» корупціонерів, по суті, підвищуючи корупційний податок на економіку.
Хоча… гарантія, мабуть, таки є. Як не парадоксально, уникнути песимістичних сценаріїв може допомогти вкрай складне економічне становище України та система держ фінансів. Якщо антикорупційне законодавство належно не запрацює, то подібної нагоди вже може й не бути. Оскільки держава як така де-факто (не факт, що де-юре) може припинити існування. Альтернативи реальним позитивним змінам ми не маємо.