Як працює новий закон про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю

Все про економіку та фінанси

Автор: Катерина Спиридонова, адвокат, партнер юркомпанії "Боссом груп"

Першоджерело: "Закон і Бізнес"

Уже майже рік товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю провадять свою діяльність в Україні за новим законом. Ухвалення цього акта спричинило чимало дискусій, адже низка новел отримала різне, а подекуди й протилежне трактування. Розглянемо ключові аспекти корпоративних спорів, що виникли внаслідок застосування нового закону.

Кворум: бути чи не бути?

Зважаючи на те, що закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 6.02.2018 №2275-VIII установив перехідний період на приведення статутів у відповідність до нового закону, більшість товариств використала наданий строк майже повністю, очікуючи першої судової практики щодо спірних питань. Більш «відважні» вже спробували відобразити своє бачення нового закону в статуті, у зв’язку із чим судові процеси не змусили себе чекати, як і рішення в першій та апеляційній інстанціях.

Однією з найбільш обговорюваних новел стала відсутність кворуму, необхідного для проведення загальних зборів учасників. Якщо раніше законодавство передбачало, що збори вважаються повноважними, коли на них присутні учасники (представники учасників), котрі володіють у сукупності більш як 50% голосів, то тепер для товариств, які привели у відповідність до закону свої статутні документи, більше немає необхідності встановлювати повноважність загальних зборів, адже вони можуть проходити незалежно від кількості присутніх учасників.

Після прийняття закону дискусійним було питання, чи може товариство все-таки передбачити у своєму статуті необхідність кворуму, тобто фактично залишити дію попередніх норм законодавства. На перший погляд, указане питання не здається суперечливим або таким, що може мати кілька трактувань, але судова практика не є однозначною.

Наприклад, під час розгляду справи №914/1631/18 Західний апеляційний господарський суд, повністю погодившись із позицією Господарського суду Львівської області, зазначив, що внесення до статуту норми про поняття кворуму (повноважності загальних зборів) не суперечить ст.11 закону.

Проте є й інша судова практика, яку не можна залишити поза увагою. Так, під час розгляду справи №922/3010/18 Господарський суд Харківської області визнав недійсним пункт статуту товариства про те, що загальні збори учасників уважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), котрі володіють у сукупності більш як 60% голосів. Цікавим є те, що в цій справі суд визнав недійсними норми статуту в редакції 2011 року, наголосивши, що вони із 17.06.2018 не відповідають ч.3 ст.33 закону, в якій встановлено, що загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитись у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити й чути всіх учасників загальних зборів одночасно.

Таким чином, суд не тільки вказав на неможливість установлення кворуму в статутах після їх приведення у відповідність до закону, а й визнав недійсними норми щодо кворуму в статутах, які ще не приведені у відповідність до закону та фактично регулюються законом «Про господарські товариства». Таку позицію навряд можна назвати однозначною з огляду на п.3 «Перехідних положень» закону №2275-VIII. Він достатньо чітко встановлює, що положення статуту ТОВ залишаються чинними до 17.06.2019 в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим актом.

Оскільки на зазначене судове рішення вже подано апеляційну скаргу, залишається спостерігати, чи погодиться з такими висновками апеляційна інстанція та Верховний Суд.

Значні правочини: перші спроби обійти норму прямої дії

Багато дискусій було присвячено ст.44, в якій розкрито зміст поняття значного правочину для ТОВ/ТДВ. Вона встановлює, що рішення про надання згоди на вчинення значного правочину приймається виключно загальними зборами учасників.

Ця норма відразу викликала цілий ряд запитань щодо її практичної реалізації. Адже визначення значного правочину залежить від вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу. Тож більшість компаній опинилась у ситуації, коли необхідно погоджувати велику кількість правочинів, оскільки сьогодні багато товариств є неприбутковими або мають низьку вартість чистих активів за даними бухгалтерського обліку.

Як показала практика, шляхи вирішення питань, пов’язаних із погодженням значних правочинів, є різними. Частина товариств, маючи намір повністю уникати ризиків, погоджує окремо кожний значний правочин на загальних зборах учасників, оформлюючи відповідні протоколи. Інша частина пішла більш узагальненим шляхом, а саме — загальні збори уповноважують директора на вчинення всіх значних правочинів на відповідний період, наприклад на рік. Іноді при цьому обмежується максимальний розмір таких правочинів, а іноді повноваження надаються на будь-які значні угоди. Вже за підсумками відповідного періоду, на який було надано повноваження, учасники схвалюють усі значні правочини.

На практиці також простежувалися спроби обійти вказану норму, передбачивши в статуті інший порядок погодження. Проте судова практика однозначно говорить, що норма ч.2 ст.44 закону є нормою прямої дії. Нею законодавець передбачив можливість учинення правочину, в якому вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, перевищує 50% вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, тільки за умови надання згоди на вчинення такого правочину виключно загальними зборами учасників.

Щодо застосування наслідків відсутності такої згоди, то суди сьогодні чітко зазначають, що правочини, учинені з порушенням порядку їх погодження, повинні визнаватися недійсними.

Виключення несумлінного учасника

З аналізу судової практики, яка склалася, можна дійти висновку, що учасники товариства намагаються використати статут як внутрішній документ і встановити в ньому інший порядок регулювання окремих питань. Одначе більшість спроб відійти від установлених законом обов’язкових обмежень не пройшла «випробування на міцність» під час судових слухань.

Наприклад, на розгляд Господарського суду Харківської області було передано позов про визнання недійсним положення статуту про те, що учасник, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обв’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключений з нього в порядку, передбаченому чинним законодавством. Суд у повному обсязі задовольнив заявлену позовну вимогу, аргументуючи свої висновки тим, що норми закону №2275-VIII не містять підстав і порядку виключення зі складу товариства учасника, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обв’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. Таким чином, суд дійшов висновку, що передбачені в законі підстави для виключення учасника є вичерпними та не можуть бути доповнені іншими в статуті. Адже додаткові підстави порушують права учасників на управління товариством і не відповідають вимогам закону.

Строк виплати вартості частки колишньому учаснику

Також звернімо увагу на судову практику, присвячену ч.7 ст.24 закону. У цих нормах установлено, що товариство зобов’язане протягом року з дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, виплатити останньому вартість його частки. Водночас застережено, що статутом, який діє на момент виходу учасника, може встановлюватися інший строк для здійснення такої виплати.

Переглянувши справу про визнання недійсним положення статуту про те, що товариство виплачує колишньому учаснику вартість частки потягом 10 років із дня, коли воно дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги про визнання недійсним указаного положення статуту. Своє рішення він мотивував тим, що з метою недопущення включення до статуту дискримінаційних положень законодавець передбачив можливість установлення іншого, ніж 1 рік, терміну, однак за виняткових умов,

а саме: одностайного рішення загальних зборів, у яких взяли участь усі учасники. Зважаючи на те, що у справі, яка розглядалася, рішення про включення такого положення до статуту прийнято без дотримання умови одностайності голосування, таке положення має бути визнане недійсним.

Процедура ухвалення змін до статуту

Особливу увагу необхідно звернути на той факт, що процедура реєстрації змін до статуту у зв’язку з приведенням його у відповідність із законом також може призвести до виникнення корпоративного спору.

Наприклад, цікавою є справа, яку розглядав Господарський суд Львівської області. Позивач просив визнати недійсним рішення загальних зборів учасників та зміни до статуту товариства. Свою позицію він мотивував тим, що йому не було надано для ознайомлення нову редакцію статуту.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ненадання нової редакції статуту для ознайомлення не є порушенням законодавства. Проте з такою позицією не погодився Західний апеляційний господарський суд, який скасував таке рішення та повністю задовольнив позовні вимоги. ЗАГС визнав помилковими висновки суду першої інстанції про те, що присутність позивача на загальних зборах та відсутність як до, так і під час проведення останніх заперечень щодо порядку денного свідчать про наявність згоди всіх присутніх учасників на прийняття рішення про викладення статуту товариства повністю в новій редакції. Водночас це питання відсутнє в протоколі загальних зборів. Суд також підкреслив, що саме собою зазначення в протоколі розгляду питання про затвердження нової редакції статуту ТОВ відповідно до змін, унесених до закону №2275-VIII, не може свідчити про усвідомлення учасниками суті всіх змін до статуту, які запропоновано розглянути, а отже, і наявності волевиявлення учасників на прийняття рішення щодо внесення таких змін до статуту товариства.

Отже, ЗАГС дійшов висновку, що суд першої інстанції здійснив неправильне тлумачення ч.5 ст.61 закону «Про господарські товариства». Адже вказана норма передбачає не лише формальне надіслання повідомлення учасникам про проведення загальних зборів, а й обов’язкове надання можливості ознайомитися з документами, унесеними до порядку денного зборів. У спірній ситуації цього не було зроблено, що призвело до порушення порядку скликання та проведення загальних зборів і порушення корпоративних прав позивача на участь в управлінні товариством.

Таким чином, підготувавши нову редакцію статуту, товариство має переконатись у тому, що всі учасники мають змогу реалізувати своє право на ознайомлення з повним текстом нової редакції документа.