У червні, коли екстремісти з організації “Ісламська держава Іраку і Леванту” (ІДІЛ) захопили іракське місто Мосул і взяли курс на південь до Багдаду, курди на півночі раділи. Їм не подобалась «Ісламська держава» - угрупування, яке виросло з Аль-Каїди в Іраку, пізніше з`явилося в Сирії і наразі розповсюджене в обох країнах. ІДІЛ відзначається підлістю і неорганізованістю, не кажучи про жагу до влади, тому навіть Аль-Каїда від неї вже не в захваті. Але курди вбачали в ній цілком заслужений плювок в обличчя шиїтського прем`єр-міністра Нурі Аль-Малікі. Тому якби боротьба з «Ісламською державою» розколола Ірак на частини, то напівавтономний Курдистан досягнув би омріяної незалежності. Про це пише The Economist.
Але ці сподівання розвіялися на початку серпня, коли, можливо, в результаті опору на півдні, ІДІЛ вирішила захопити курдські воєнізовані формування «пешмерга». Пешмерга налічують щонайменше 120 тис. осіб і вважаються найкраще тренованими силами Іраку. До початку червня у «Ісламській державі» налічувалося близько 10 тис. бійців, і, за словами прес-секретаря пешмерга Хельгурда Хікмета, їхня кількість “з того часу зросла вдвічі, а то і втричі”. Але наступ «Ісламської держави» видався жорстоким і добре екіпірованим, адже американці у свій час добре спорядили уряд Іраку, а бойовики «Ісламської держави» згодом захопили їхню зброю. Терористів-смертників ставили на чолі високошвидкісних конвоїв; воїни не ухилялися від куль, а сміливо йшли в бій, не боячись смерті. Пешмерга визнали, що якби американці 8 серпня не розпочали повітряні удари по військам «Ісламської держави», то бойові дії досягли б столиці іракського Курдистану міста Ербіль.
10 серпня пешмерга відбили наближені до столиці міста Гвер і Махмур, які п’ять днів тому захопили бойовики «Ісламської держави». Але тієї ночі курди втратили місто Джалавла, а ІДІЛ продовжувала утримувати два міста в північно-західному Курдистані - Сінджар і Зумар, а також дамбу в Мосулі, захоплену 7 серпня. ІДІЛ також зазіхнула на ряд міст, населених християнами і єзидами - меншинами, які жили на рівнинах Ніневії з доісламських часів.
Обмежені цілі
На території церкви в християнській околиці Ербілі - місті Анкава - християни думають про втечу. "В Іраку для нас немає майбутнього", - каже ресторатор і батько трьох дітей Хані. Єзиди, члени невеликої секти, яка розділяє ідеї зороастризму, зіткнулися з перспективою повного знищення. Десятки тисяч втекли в гори над містом Сінджар, щоб уникнути бійні. Ті, хто знайшли безпечний прохід і спустилися вниз, розповідають про тіла на дорозі – вбитих організацією ІДІЛ, а також жертв недоїдання чи спеки.
Саме через тяжке становище єзидів і "попередження геноциду" Барак Обама оголосив, що Америка знову вдасться до військового втручання в Ірак, майже три роки після того, як вона вивела свої останні війська з країни. У перші чотири дні повітряних ударів, американські пілотовані літаки і безпілотники «Хижак» завдали 15 авіаударів по силам ІДІЛ навколо Сінджару і на захід від Ербілі. Між тим, безпілотники і розвідувальні літаки здійснили сотні розвідувальних польотів, щоб зрозуміти складну ситуацію на місцях. Інші літаки, до яких пізніше приєдналися літаки з Великобританії, скинули гуманітарну допомогу заблокованим єзидам.
У той час як більшість іракців, особливо курдів, радіють через допомогу Америки, американські чиновники підкреслюють обмеженість цілей цієї місії. На додаток до захисту американських представників в Ербілі і Багдаді, а також допомоги прорвання блокади навколо гори Сінджар, Обама перерахував лише декілька інших обмежених цілей. Америка стурбована через «ключову інфраструктуру» в Іраку, а саме дамбу в Мосулі. Американські зусилля будуть також направлені на "боротьбу з елементами тероризму", а саме з джихадистами, які можуть напасти на ключові об’єкти Заходу. Також Америка говорила про створення "безпечного коридору" або інших механізмів допомоги єзидам, яким необхідно покинути свій останній прихисток, що знаходиться на палючому сонці і де немає води. Втім станом на 14 серпня американські війська виявили, що на горі залишилося набагато менше єзидів, ніж передбачалося раніше.
Але хоча чиновники адміністрації вважають ІДІЛ реальною загрозою Іраку і регіональній стабільності, а також киплячим котлом екстремізму, який загрожує навчити вбивати сотні іноземців, що потім повернуться назад до своїх країн, Америка поки що не приступила до кампанії їх винищення. Обама неодноразово заявляв, що «Ісламську державу» посилили помилки іракського уряду, зокрема його маргіналізація арабів-сунітів, які складають близько чверті 33-мільйонного населення Іраку. Якщо ІДІЛ треба заспокоїти, то заспокоїтися необхідно і іракським політикам. Причому, їм це треба зробити першими.
Пешмерга кажуть, що усі сили, з якими вони воюють, є представниками «Ісламської держави». Втім, суніти з незадоволених племен, колишні члени режиму Саддама Хусейна та інші, хто почуває себе обділеними, внесли свою лепту. Вони стояли осторонь, поки бойовики ІДІЛ брали під контроль їхні міста. Деякі іракці кажуть, що суніти просто не оговтались від втрати влади, коли впав режим Саддама Хусейна. Але багато хто, включно з більшістю західних урядів, звинувачують в такій ситуації прем`єр-міністра Нурі аль-Малікі. "Це не хмара саранчі, яка налетіла з нізвідки, - зазначає Пітер Харлінг з кризової групи аналітичного центру в Брюсселі. - Все почало формуватися уже давно".
Малікі, прем`єр-міністр з 2006 року, завжди проявляв сектантські і авторитарні тенденції. Вони розквітли після того, як американці вивели війська у 2011 році. Він вигнав сунітів із сил безпеки, часто у рамках політики "дебаасифікації". Коли невдоволення зростало, він боровся з ним неправильно: у мирній акції протесту в сунітському місті Хавіджа у квітні 2013 року сили безпеки вбили 50 осіб. Після того, як в грудні 2013 року повстанці захопили сунітське місто Фаллуджа у східній провінції Анбар, військові обстріляли його, а сили безпеки розгорнули загальнонаціональну програму масових арештів.
Курди також мають претензії до Малікі. Уряд відмовився відправити Курдистану його частину національного бюджету. Натомість курди почали експортувати нафту з родовищ, що перебувають під їхнім контролем, а доходи стали залишати собі. Хоча уряд в Багдаді відновив військову співпрацю з курдами, коли ІДІЛ повернула на північ, завдаючи повітряні удари і переправляючи зброю курдам, було занадто пізно, щоб щось змінити. До початку серпня навіть деякі члени шиїтської коаліції на чолі з Малікі зрозуміли, що Ірак тільки продовжуватиме воєнне протистояння, якщо прем’єр залишиться при владі. Таким чином, усунення від влади прем’єра Малікі стало, мабуть, єдиною спільною метою усіх іракців розділеної країни.
10 серпня нещодавно обраний курдський президент Іраку Фуад Масум (а також людина, яка курувала магістерською дисертацією з арабської мови і літератури студента Нурі Аль-Малікі в Ербілі) призначив Хайдера Аль-Абаді на пост прем’єр-міністра, вакантний ще з травневих виборів. Кажуть, що Абаді менш суперечливий, ніж Малікі, але не значним чином. Навряд чи добре, що новий прем`єр-міністр - це людина з тієї ж партії, що і Малікі, з тим же політичним курсом, навіяним іранським впливом, і висунутий тими ж організаціями і політичними інтриганами. Тепер у нього є 30 днів, щоб сформувати уряд.
Створення уряду, що здатен повернути довіру сунітів, тим самим знищивши ІДІЛ, буде нелегким завданням. Заходи щодо зміцнення довіри, такі як звільнення ув`язнених сунітів, ймовірно, будуть заблоковані шиїтськими партіями, а це не сприятиме вирішенню надзвичайної ситуації. Інші вимоги, такі як повернення сунітів до сил безпеки, швидше за все, залучивши їх до роботи в сунітських районах під номінальним центральним підпорядкуванням, займе кілька місяців, якщо не років. Ймовірно, знадобляться дискусії щодо створення більш федерального Іраку, що передаватиме більше влади. Допоки сунітів не переконають, що такі реформи пропонують кращу альтернативу, ІДІЛ залишиться "страховим полісом", зазначає експерт дослідницького центру в Атлантичній раді, у Вашингтоні, округ Колумбія, Рамзі Мардіні.
Разом з Америкою і ООН, Іран, країна з найбільшим впливом у Багдаді після виводу американських військ, схвалив призначення Абаді. Він також, видається, стримує Малікі, який оскаржує рішення Масума в судах, щоб не сприяти збройним зіткненням між різними силами ополченців і фракціями в силах безпеки. Могутнє шиїтське угрупування Асаіб Ахль Аль-Хак та іракський вищий шиїтський клірик Аятолла Алі Сістані також висловили свою підтримку Абаді. Як і Іран, шиїти Іраку налякані угрупуванням ІДІЛ, тому вони можуть піти на деякі поступки сунітам, щоб його позбутися.
Вітаючи Абаді із призначенням, Держсекретар США Джон Керрі направив йому список ініціатив щодо швидкого формування інклюзивного уряду: більше американської військової допомоги; економічної допомоги; і підтримку у вирішенні питання щодо розподілу іракських нафтових доходів, серед інших питань. Звертаючись до центрального уряду, Керрі обережно підкреслив, що курдські лідери запевнили його у своїй підтримці сильного федерального уряду.
Між тим, пешмерга у Курдистані, втративши чимало зброї під час бойових дій на початку серпня, переозброюються. Деяку зброю постачає Франція, а командири Пентагону запевнили, що переконаються, чи пешмерга мають доступ до такої ж вогневої міці, як і ІДІЛ, залишивши відкритою можливість поставки американської зброї.
Америка не відчуває нестачі військових літаків в регіоні, кажуть офіцери; авіаносець «Джордж Буш» знаходиться поблизу. Але Америка не схильна вважати, що ІДІЛ можна перемогти лише вогнестрільною зброєю. На брифінгу 11 серпня командуючий операцією генерал-лейтенант Вільям Мейвілл щосили намагався дати зрозуміти, що американська сила не "тим чи іншим способом порушує імпульс загрози", що надходить від ІДІЛ. Оголошуючи про розгортання 130 додаткових військових підрозділів в районі Ербілі, міністр оборони США Чак Хейгел підкреслив, що це було "військовою наземною операцією". Урядовці заявили, що війська працюватимуть в безпечному коридорі для заблокованих єзидів, хоча такі зусилля зараз здаються малоймовірними; повітряні удари і контратаки пешмерга полегшили їм можливість відходу із заблокованої території.
Америка переконана, що лише іракські суніти зможуть розгромити екстремістів; цим пояснюються потуги нового уряду залучити їх до справи. Поразка Аль-Каїди, попередниці ІДІЛ, в Іраку у 2007-2008 роках стала можлива завдяки бойовим діям сунітських груп, відомих як Сахва, та допомоги американців. Програма дала збій, коли американці, які фінансували Сахва, вивели свої війська, і Малікі припинив платежі.
Тим часом за іншими дверима
Розгромлені групами Сахва та американцями сили, які згодом переросли у ІДІЛ, зачаїлися перед громадянською війною у Сирії, що почалася у 2011 році, з можливістю перегрупування. Амбітніші ніж будь-коли, ІДІЛ із опорним пунктом у місті Ракка контролює родовища нафти, сільськогосподарські угіддя і дамби. ЇЇ високопоставлені командири, як і раніше, в основному іракці, але вистачає завербованих піхотинців з Сирії та з-за її меж. Більшість сунітів Сирії, в цілому, менш толерантні до ІДІЛ, ніж суніти Іраку; інші повстанські угрупування ненавидять «Ісламську державу». Але президент Сирії Башар Асад в значній мірі дозволив функціонування цього угрупування, використовуючи його як приклад того, що трапиться, якщо він піде у відставку.
У першій половині року стійка боротьба проти ІДІЛ інших сирійських повстанців виштовхнула «Ісламську державу» із деяких регіонів на північному заході країни. Однак, озброївшись трофеями з Іраку, ІДІЛ почала відбиватися, як відомо, зайнявши 13 серпня деякі міста поблизу Алеппо. Сирійські повстанці побоюються, що, якщо ІДІЛ притиснуть в Іраку, то угрупування зосередиться на Сирії, американські авіаудари у якій є малоймовірними. Обама проводить чітку відмінність між Іраком і Сирією. Американські офіційні особи зазначають, що їхні дії в Іраку схвалені національним урядом.
Успіх ІДІЛ у Сирії не залишився непоміченим критиками президента Обами. Його колишній держсекретар Хілларі Клінтон розповіла журналу Atlantic, що "невдача" в допомозі побудови надійної бойової сили із повстанців проти режиму Асада залишила "великий вакуум, який вже заповнили джихадисти". Обама різко відкинув це звинувачення, назвавши «фантазією» те, що зброя, передана до рук колишніх лікарів, фермерів, фармацевтів та інших цивільних осіб, які складають опозицію, може протистояти добре озброєній сирійській армії, підтримуваній Росією, Іраном та ісламістською організацією «Хезбалла». Деякі з його колишніх посадовців, втім, зазначають, що президент, теоретично, підписався до підготовки і озброєння саме таких посередніх повстанців; якщо це дійсно фантастика, то навіщо?
Майбутнє Іраку дуже залежить від подій у Багдаді. Якщо не буде прогресу, то деякі прогнози кажуть про найгірше. Найбільш песимістичні – це те, що вже занадто пізно - "Ірак де-факто розділений, і йде війна за кордони", - каже прес-секретар пешмерга Хельгурд Хікмет. Іракцям лише залишається сподіватися, що їхні політики почнуть діяти відповідальніше, ніж зазвичай. Навіть тоді ІДІЛ залишиться проблемою для регіону на довгі роки.