Смолій: НБУ до певної міри відповідає також за зростання економіки й рівень безробіття

Все про економіку та фінанси

Глава НБУ Яків Смолій констатує, що подвійний мандат, коли центральний банк ставить цілі і з цінової стабільності, і з досягнення повної зайнятості населення не надто поширений у сучасному світі.

"Ще з повоєнних часів такий мандат мають Банк Австралії та Федеральний резерв США, а рік тому до них приєднався Банк Нової Зеландії", - зауважив він.

Разом з тим, Я. Смолій додає, що центробанки, які ставлять лише цілі щодо цінової стабільності, не можуть не враховувати ситуацію на ринку праці під час ухвалення рішень з монетарної політики:

"Доведено, що існує тісний зв’язок між зростанням заробітних плат та інфляцією. Також значний вплив на інфляцію має й трудова міграція в багатьох країнах – як через пропозицію робочої сили і рівень заробітних плат, так і через грошові перекази й обмінний курс.

Скажімо, посилення трудової міграції з України в 2016–2019 роках, зокрема до Польщі, було одним із головних факторів швидкого зростання заробітної плати. Це призвело до збільшення собівартості і, відповідно, до зростання цін, особливо на послуги.

Також в умовах низької продуктивності праці високі заробітні плати знижують конкурентоспроможність вітчизняних виробників, що стримує економічне зростання.

Чи аналізували ми це, здійснюючи монетарну політику? Безперечно.

Ба більше, ми, центральні банки, навіть за стандартного «одинарного» для таргетера інфляції мандата, опікуємося макроекономічною стабільністю, економічним зростанням, а отже – й рівнем безробіття.

Завдання центрального банку – знайти баланс між утриманням інфляції на рівні цілі та підтриманням економічного зростання. І як продемонструвала поточна криза, сприяти досягненню цілей можна й потрібно одночасно. Проте, враховуючи обставини, діяти потрібно рішуче й нестандартно.

Останніми місяцями ми спостерігаємо, як розвинуті країни, в яких процентні ставки вже й так на нульовій межі, вдаються до нетрадиційних інструментів монетарної політики. А економіки, що розвиваються, в яких ще є простір для пом’якшення монетарної політики, покладаються на застосування насамперед стандартних інструментів.

Наприклад, ми в Національному банку багато зробили для підтримання економіки в період коронакризи та для зміцнення її спроможності швидко «стати на ноги» після завершення пандемії. Ми знизили ключову процентну ставку з 11% до 8% лише за два останні місяці і не виключаємо можливості її подальшого зниження. Ми розширили перелік інструментів підтримки ліквідності банків та полегшили доступ до них. Ми запровадили довгострокове рефінансування для банків до 5 років, розробили інструмент процентного свопу, а також уклали валютний своп з ЄБРР, щоб той мав змогу давати гривневі кредити українським підприємствам.

Отже, ми створили умови, в яких бізнес може отримати за доступними ставками кошти не лише на короткострокові потреби, а й на масштабні бізнес-проєкти, які потребують довгострокових вкладень. Ми вжили заходів, щоб впевнитися, що фінансова стабільність не стане ще одним джерелом проблем для економіки.

Однак сфера впливу центробанків має свої межі.

Чи можемо ми боротися з тим, наскільки нерівномірно будуть відчувати відновлення економіки різні люди? На мою думку, ні. В цьому ми маємо покладатися на уряди країн.

У такі часи надважливими стають фіскальні стимули, в тому числі таргетовані заходи з підтримання рівня споживання для тих, хто через карантин частково чи повністю втратив джерело доходів.

Ми, як і інші центральні банки, можемо лише забезпечити сприятливе монетарне середовище та пом’якшення умов на фінансових ринках. Але це слушне питання, яке особливо актуально постало в період коронакризи", - зауважив Я. Смолій.