Рожкова - про Приватбанк і антиколомойський закон, на якому наполягає МВФ

Все про економіку та фінанси

Перший заступник глави НБУ Катерина Рожкова в інтерв’ю для видання “Мінфін” констатувала, що прийняття парламентом урядового законопроекту №2571 (щодо запобігання поверненню на ринок збанкрутілих банків на підставі судових рішень) є однією з "prior actions" (попередніх умов) для затвердження радою директорів МВФ нової - трирічної - програми для України на 5,5 млрд дол.

“Не можна змінювати ті норми проекту, які узгоджувалися з Фондом. МВФ також розцінить це як невиконання обіцянок. На щастя, зараз всі органи влади розуміють, що нам потрібна співпраця з Фондом, а МВФ, в свою чергу, не висуває умов, які для нас були б нездійсненні”, - зауважила К. Рожкова, додавши, що “жодних гарантій щодо термінів прийняття документа немає”.

За її словами, “це помилка”, що ЗМІ називають законопроект №2571 “антиколомойським”: “Він зовсім не про Коломойського. Ми працювали над цим документом дуже довго. Просто деякі речі збіглися. Ми не писали цей закон під Приват, і безпосередньо він ніби як нічого і не дає. Проект ще раз підкреслює, що рішення, прийняті в процесі виведення банків з ринку, не можна зупинити. Стаття 41 чинного закону «Про систему гарантування» чітко обумовлює, що банк, який націоналізований у відповідності з цим законом, не може бути повернений попереднім власникам. Тому ця норма вже існує в чинному законодавстві”.

Перший заступник глави НБУ зауважила, що якщо адмінсуди визнають націоналізацію Приватбанку незаконною, тоді відповідне рішення ще має бути затверджене господарським судом. “На це потрібен якийсь час. Звичайно, на таке рішення ринок відреагує негативно, і у нас вже є план з підтримки фінансової стабільності в системі. З цим ми точно впораємося”, - підкреслила К. Рожкова.

Вона навела такий алгоритм дій держави у випадку скасування судами націоналізації Приватбанку.

“План є. В цьому випадку відбудеться двостороння реституція <...> Якщо скасують націоналізацію, значить буде анульована докапіталізація Привату. Значить НБУ ухвалить рішення про його неплатоспроможність <...> і Приватбанк знову опиниться у Фонді гарантування.

Ось тут і будуть потрібні норми законопроекту, які допоможуть провести всі процедури швидше. Ви ж розумієте, що банк такого розміру не можна ліквідувати, інакше ми дестабілізуємо всю фінансову систему. З ним доведеться щось робити — можливо, передавати активи і пасиви, можливо, — створювати перехідний банк. Але при цьому Приватбанк повинен продовжувати працювати. Банк — це як доменна піч: якщо її один раз загасити, то знову розпалити вже не можна. Так і Приват. Якщо його зупинити, клієнти до нього вже не повернуться. А це означає виплати, відтоки за системою, інфляція тощо.

<...> За чинним законодавством, [НБУ] звернеться до Кабінету Міністрів. І оскільки Приват — системно важливий банк, ми будемо пропонувати прийняти рішення про його націоналізацію <...>

Навіть якщо суд поверне акції Привату Коломойському, у нас в регулюванні є норма, яка дозволяє регулятору позбавити акціонера банку права голосу, якщо він не пройшов узгодження в Нацбанку.

На сьогодні у нас досить широкий і апробований інструментарій для того, щоб підтримати банк, не допустивши глобальної паніки на ринку і зберегти фінансову стабільність.

Звичайно, в шоковій ситуації однозначно доведеться вводити якісь обмеження, щоб завтра всі 170 млрд депозитів не вилилися нам на ринок. Адже в цьому випадку ми б відразу забули про інфляцію 5% та запозичення Мінфіну під 10% сьогодні і очікуваних 8% завтра.

Не буде нового закону, отже, будемо робити якісь інші дії, щоб ФГВФО в цьому випадку не зупиняв звичайні роздрібні платежі. Цього не можна робити. Якщо буде рішення, що банк знову піде під націоналізацію, ми будемо готові підтримувати його ліквідністю. У нас є інструментарій, щоб збалансовано утримати ситуацію. Але мені б не хотілося це все проходити знову. Це все одно буде серйозний стрес для ринку”.

У цілому в контексті законопроекту №2571 К. Рожкова зазначила таке:

“Такий закон був потрібен ще у 2015-2016 роках, коли з ринку виводилася велика кількість банків. Законодавство, яке зараз регулює ці питання, писалося в період, коли на ринку не було банкрутств. Воно було і залишається суто теоретичним. Коли ми почали застосовувати його на практиці, виявилося, що є багато моментів, які не дозволяють Нацбанку і Фонду гарантування оперативно реагувати та приймати рішення. Законопроект це змінює. Не можу сказати, що він дає більше повноважень Нацбанку. Але вони виписані чіткіше.

Важлива норма документа — визнання банку банкрутом і ліквідація фінустанови — процеси незворотні, їх не можна повернути назад. Якщо ФГВФО вже виплатив гроші вкладникам, а завтра власник банку подає до суду і вимагає зупинити ліквідацію – що має відбуватися далі? Вкладники повинні повернути гроші Фонду гарантування? Або хтось інший повинен віддати ці гроші ФГВФО?

Точно так само не можна скасувати продаж банку новому власнику. Візьмемо, наприклад, неплатоспроможний Астра Банк, який був сателітом Дельта Банку Миколи Лагуна і був, по суті, «пустушкою». У 2015 році банк був визнаний неплатоспроможним, Фонд гарантування його продав. Тепер він працює під назвою Агропросперіс — входить до міжнародного холдингу і спеціалізується на обслуговуванні невеликих сільськогосподарських підприємств. У нього прекрасні кредитні програми для фермерів, прекрасний портфель. Але екс-власники подали до суду і вимагають визнати продаж недійсним і повернути їм банк. Виникає питання – що і кому тепер повернути? З банку — «пустушки» було створено фактично новий банк, який кредитує реальний сектор економіки. Виходить, що тепер потрібно повернути новому акціонеру гроші, які він вливав у капітал, компенсувати всі інтелектуальні інвестиції. А банк доведеться знову віддати у ФГВФО? Це тупикова ситуація.

Тому законопроект №2571 – це, в першу чергу, закон на перспективу. Щоб у майбутньому процеси визнання неплатоспроможності банку, його продажу або ліквідації проходили більш просто і зрозуміло. Крім того, ми хочемо встановити механізм захисту власників фінустанов, які будуть визнані неплатоспроможними.

Зараз в законі «Про систему гарантування» є норма, згідно якої власник одержує компенсацію в розмірі суми, яка залишилася після продажу всіх активів і розрахунків з кредиторами банку. Зокрема, такий механізм спрацював у випадку з Держзембанком і Класик Банком.

Законопроект №2571 вдосконалює цю процедуру. Алгоритм наступний: Нацбанк визнає банк неплатоспроможним, установа відправляється у ФГВФО і той визначає, що з ним далі робити. Власники не зможуть зупинити процес банкрутства та ліквідації фінустанови через суд. Але якщо екс-власник вважає, що йому було завдано збитків, він може звернутися до суду і вимагати компенсацію. Її розмір буде розраховуватися як різниця між вартістю активів і зобов`язань, які були в банку на момент визнання неплатоспроможним. Наприклад, якщо у банку було залучених коштів на 80 одиниць, а кредитів він видав на 100 одиниць – власник може вимагати виплатити йому 20, що залишилися. Але всі розрахунки повинен підтвердити аудитор. Якщо суд прийме рішення на користь екс-власника, держава компенсує йому шкоду.

Екс-власники можуть подати позов і оскаржити рішення Національного банку протягом 90 днів. Багато хто говорить, що цього мало. Давайте дискутувати. Ми грунтувалися на нашій практиці, коли з одного і того ж банку йде лавина позовів, які затягують процес на роки. Якщо народні депутати вирішать збільшити термін на оскарження — не проблема. Головне, щоб все було цивілізовано і прозоро.

Глобально є одна причина, за якою НБУ виводить банк з ринку, — це брак капіталу. Якщо у банку є капітал і нормальні активи, проблема з ліквідністю завжди вирішувана. У НБУ є для цього достатньо інструментів. Якщо капіталу немає, то нічого й повертати власнику. Це справедливе рішення. Хоча були прецеденти, коли банки виводилися через непрозору структуру власності, коли не було питань до фінансового стану. В таких банках був позитивний капітал, і власники таких установ можуть потенційно отримати компенсацію.

[Законопроект] змінює порядок розгляду судових справ про банкрутство банків. Ця категорія справ досить складна, їх розгляд часто потрібно починати з того, що суддям доводиться роз`яснювати основи банківської справи — що таке капітал, що таке базельські принципи тощо. Тому колись була ідея створити для розгляду такого роду фінансових справ спеціальну палату суду. Вона реалізована не була. І в результаті наші справи потрапляють до судів різних інстанцій, де рівень підготовки суддів абсолютно різний, вони далеко не завжди розбираються у фінансовій сфері. І цим часто користуються колишні власники банків-банкрутів.

Тому законопроект пропонує розглядати такі справи у Верховному Суді як суді першої інстанції. А апеляція чи касація будуть проходити у Вищій палаті Верховного Суду. Це повинно підвищити і якість, і швидкість розгляду таких справ. І якби цей документ був ухвалений сьогодні, справу Привату та інших банків-банкрутів потрібно було б передати до Верховного суду.

Документ також спростить для ФГВФО процедуру створення перехідного банку.

<...> В законі близько 100 статей і, звичайно, народним депутатам треба його прочитати. Я знаю, що в принципі члени парламентського комітету з фінансів підтримували ідею про неможливість повернення виведених з ринку банків колишнім власникам. Нам потрібно буде зустрітися і розповісти, які ідеї НБУ хотів вкласти в проект. Можливо, для їх досягнення знайдуться альтернативні шляхи, якісь компромісні варіанти. Дуже сподіваюся, що ця робота почнеться на початку наступного року. Але жодних гарантій щодо термінів прийняття документа немає.

Наші критики нам не вірять, але у нас абсолютно немає завдання обмежити чиїсь права. Ми хочемо, щоб процес був цивілізованим. І якби не історія з Приватбанком, то можна впевнено сказати, що цей закон писали на майбутнє, адже банкрутства банків час від часу трапляються. І для цього не потрібна світова криза. І це має бути врегульовано так, щоб мінімально постраждали вкладники, держава та акціонери. Як це зробити — давайте обговорювати”.