НБУ: оцінки, що на руках в населення $85 млрд, - маячня

Все про економіку та фінанси

Заступник глави НБУ Олег Чурій в інтерв’ю для агентства “Інтерфакс-Україна” констатував, що ніхто точно не знає, скільки саме валюти є на руках в населення. Разом з тим, він поставив під сумнів оцінки, що може йтися про 50-60 млрд дол або й 85 млрд грн.

“Статистика, якою намагалися показати, що на руках у нашого населення $85 млрд - це повна фігня. Подивіться, скільки всього готівкових доларів у світі - десь 1,8 трлн. Половина з цього - в США. Залишається $800-900 млрд, але це на всі інші країни світу. Припускати, що в Україні з часткою світової економіки 0,2% на руках у населення 10% доларової готівки в світі, - це маячня. Просто є статистика офіційного завозу, хоча й вона неточна, а ось статистика її вивезення майже відсутня, бо коли ви їдете за кордон та берете з собою євро чи долари, ви ж їх не декларуєте”, - зазначив О. Чурій.

Говорячи про зміцнення курсу гривні, він серед іншого звернув увагу на позитивні наслідки для переоцінки валютних боргів.

“В Україні досить великі борги в іноземній валюті - $115 млрд. Це кредити як приватному сектору, так і державному сектору, локальні кредити в іноземній валюті. Ось і порахуйте: 3 грн ревальвації - це майже 350 млрд економії з точки зору боргового навантаження”, - зауважив О. Чурій.

Нижче - ще його пряма мова:

Чим відрізняється плаваюче курсоутворення від фіксованого курсу? В останньому випадку держава неначе дає гарантії, що курс буде стабільним, і далі економічні агенти будують свої дії виходячи з того, що курс буде завжди стабільним. Вони беруть дешеві кредити в іноземній валюті, котрі ніхто не хеджує, бо курс фіксований. Але така фіксація курсу для держави має дуже велику вартість, якщо курс не відповідає дійсності. Деякий час його можна утримувати накопиченням боргів, а потім – за рахунок витрачання резервів. Це те, що Україна робила протягом останніх 20 років, і з 2007 року витратила на підтримання курсу $40 млрд, але все одно не втримала. В результаті всі економічні агенти дуже сильно страждають від цього. Всі добре пам’ятають іпотечні кредити під 10% у валюті і чим усе це закінчилось. Або як імпортери не могли продавати свій товар, тому що він стрімко подорожчав…

За плаваючого курсу держава не надає гарантій. Курс, з одного боку, більш волатильний, а з іншого - стимулює всіх учасників ринку якимось чином покривати ризики його зміни. І насправді це позитивно, бо учасники починають розуміти свої ризики. Сьогодні гривня росте, але у нас немає гарантії, що вона ростиме далі. Це і є ризик. Тому тепер ті, хто брав валютні кредити, намагаються більш серйозно підходити до ризиків, і наше завдання - дати їм інструменти, щоб вони ці ризики могли покривати.

На сьогодні є кілька доступних інструментів. Ми дозволили компаніям закривати свої ризики по експортних операціях без обмежень. Ми дозволили їм хеджувати свої ризики по боргових операціях: якщо у вас є кредит, ви можете укладати форвард. Ми надали можливість користуватися багатьма інструментами: це поставочні та безпоставочні форварди. До речі, минулого тижня була перша угода з безпоставочними форвардами на ринку України. Можна також використовувати такі інструменти, як свопи.

Є певні ментальні проблеми, певні проблеми в розумінні інструментів через їх недостатньо активне просування з боку банків. І ми визнаємо: цієї мети валютної лібералізації – широке використання інструментів хеджування – ще не досягнуто на відміну від двох інших (поліпшення умов ведення бізнесу та недопущення високої волатильності). Це, напевне, ще є наслідками фіксованого курсу, коли ніхто не думав про те, що валютні ризики треба хеджувати. Також недовіра до органів державної влади. Те, з чого я починав.

Ми бачимо, наприклад, що люди просто не розуміють: коли банк продає клієнту форвард, то він хеджує, а не грає в рулетку. В нього немає жодного ризику. Він просто залучає кошти для клієнта – валюту чи гривню – і, враховуючи різницю у ставках, фіксує свою маржу.

Як це відбувається? Наприклад, беремо спотовий курс 25 грн за долар США. Ставки по долару – 4%, у гривні - 14%. Експортер хоче укласти угоду і зафіксувати ціну продажу валюти через півроку. Тоді банк позичає валюту на ринку під 4%, продає її по 25 грн і розміщує гривні на депозит під 14%. Фактично банк отримує прибуток розміром: 14%-4%=10% річних, а за шесть місяців це буде 5%. Банк додає цей прибуток до ціни для клієнта: 25 + 5%=26,25 грн за долар. Але 26,25 грн – це собівартість. Банк враховує свою маржу, умовно, в 20 коп., отже, ціна продажу валюти клієнтом – 26,05 грн за долар.

Фінансові директори і особливо власники підприємств часто неправильно сприймають ці інструменти. Вони на це дивляться як "виграв або програв". І дуже засмучуються, коли "програють". Але ж якщо ви працюєте в реальному секторі, ви не можете поводитися як форексний трейдер. Реальному сектору притаманно мати фіксований рівень прибутку і нормально планувати діяльність. Отримання додаткового прибутку від зміни курсу – це сфера діяльності професійних ринкових спекулянтів, а не компаній-виробників.

До речі, у Facebook нещодавно відбулася показова дискусія: один відомий бізнесмен поскаржився, що ніхто йому в Україні не захеджує валютні ризики при зміні курсу на 10% за три місяці. А насправді банк взагалі жодних курсових ризиків не несе, продаючи клієнту форвард. Він просто заробляє невелику маржу. Будете сміятися, але навіть не в усіх банках це розуміють.

Наразі лише майже 10 банків пропонують клієнтам валютні форварди. Уявіть: у світі спотові операції – це лише третина від обсягу валютного ринку, решта - це операції з форвардами, свопами тощо. А в Україні спот – це 97-98%, а форварди – лише кілька відсотків.

Треба змінювати ситуацію. Нещодавно ми розпочали просвітницьку програму для бізнеса: запрошуємо підприємців, фінансових директорів і розповідаємо про можливості хеджування. Продовжимо це і наступного року”.