Bloomberg: Німеччина готова запропонувати США "новий курс відносин"

Все про економіку та фінанси

Не кожен день міністр оборони головного союзника НАТО пропонує новий курс в трансатлантичних відносинах, емоційно висловлюючи свою "подяку" США, але це саме те, що зробила німецький міністр оборони Аннегрет Крамп-Карренбауер минулого тижня. Не секрет, що політики Берліна «моляться» за те, щоб демократ Джо Байден переміг ще поки чинного американського лідера Дональда Трампа на виборах президента США. Але Крамп-Карренбауер явно натякнула на готовність співпраці з США, незалежно від того, хто стане «майбутнім мешканцем» Білого дому: демократ чи республіканець, пише Bloomberg, констатує zn.ua.

В основі її послання лежить ця загадка: як Німеччина може допомогти захистити Захід, коли саме поняття єдності Заходу, в епоху націоналізму Трампа, може вже й не існувати?

Більше того, чи повинна Німеччина взагалі вважати себе частиною умовного Заходу, чи все-таки Берлін є посередником між Сходом та Заходом, а точніше у протистоянні між Китаєм та США?

Відповідь Крамп-Карренбауер - це однозначне так для Заходу. Тим самим вона відроджує німецьку традицію під назвою "Westbindung", або "західний зв`язок". Починаючи з першого канцлера Західної Німеччини Конрада Аденауера, це означало закінчення довгої та згубної німецької історії невизначеності, як в геополітичному, так і в культурному плані, між Заходом та Сходом.

Аденауер та всі канцлери після нього фактично «віддали долю» Німеччини прямо в руки США та Франції. Цей подвійний зв’язок знайшов своє вираження в НАТО та Європейському Союзі. Але саме США гарантували безпеку Німеччини під військовою та ядерною егідою.

Водночас це "навчило нас нашої демократії", із вдячністю визнала Крамп-Карренбауер у своєму виступі. Таким чином, Америка стала "матір’ю" новонародженої Федеративної Республіки. Саме це зробило відкриту неприязнь Трампа до Німеччини також «гострою».

Альтернативна німецька політична традиція називається "Ostpolitik", або "східна політика". Вона почалася з першого соцдемократичного канцлера Віллі Брандта. "Східна політика" спочатку прагнула досягнути «розрядки» з країнами Варшавського договору. Але після закінчення "холодної війни" така політична стратегія фактично прямувала лише до встановлення тісних відносин з Росією. Одним із прикладів є суперечливий проект газопроводу «Північний потік-2», що з`єднує Росію з Німеччиною через Балтійське море.

Позиція Крамп-Карренбауер полягає в тому, що об`єднаний Захід, який опирається на підтримку двох потужних країн – США та Німеччини по різні боки Атлантики, як ніколи потребує підтримки.

Китай збільшує свій вплив на міжнародній арені за допомогою авторитарної контрмоделі західних цінностей. Росія та Туреччина також становлять небезпеку. Наростають кліматичні та екологічні проблеми, саме тому подальше процвітання, демократія та мир знаходяться під загрозою. Хто ще буде відстоювати західні цінності, якщо США, Німеччина та їхні союзники відмовляться від своїх «обов’язків»?

Крамп-Карренбауер визнає, що США відтепер будуть більше «зацікавлені в Тихому океані», ніж в Атлантиці. Вона навіть згадала про американську критику Німеччини за те, що країна не виділяє багато коштів на оборону.

Крамп-Карренбауер фактично пропонує новий курс відносин Німеччини та США. Як тільки в Америці закінчаться вибори, Німеччина готова «почати відносини з США з нуля».

Замість того, щоб погрожувати один одному тарифами, Берлін готовий ще раз обговорити питання зони вільної торгівлі для всього Заходу. Натомість Крамп-Карренбауер обіцяє, що Німеччина інвестуватиме у свою сферу оборони, а коли дипломатія зазнає невдачі, використовуватиме військовий вплив для підтримання порядку у своєму сусідстві - від Балтії до Балкан, від Північного моря до Середземного моря.

Крамп-Карренбауер називає таку стратегію "новим німецьким реалізмом". Фактично, вона каже, що Німеччина може позбавити США тягаря регіонального гаранта безпеки, тому Америка може краще розподілити свій вплив у решті світу.

Така пропозиція, висловлена ​​Берліном, є надзвичайно неочікуваною. Це являє собою повне неприйняття бачення, яке пропагує, для прикладу, президент Франції Емманюель Макрон, розглядаючи Європу як автономну щодо великих світових держав. На думку Макрона, Європа повинна стати геополітично "автономною" і "суверенною". По-друге, пропозиція Німеччини також відкидає залишки "східної політики" і те, що в Берліні називають "прив’язкою до Росії", яка часто передбачала «антиамериканські настрої».

На знак того, що дискусії в Берліні зрушили з місця, навіть міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас цього тижня теж, здається, виступив на підтримку нової стратегії німецько-американських відносин.

Поки все ще натякаючи на те, що метою є «європейський суверенітет», Маас визнає, що альтернативи партнерству США немає, і пропонує узгодити зовнішню політику країн, починаючи від міжнародних санкцій та закінчуючи проблемою зміни клімату.

На Мюнхенській конференції з безпеки в 2014 році кілька німецьких лідерів пообіцяли, що вони будуть співпрацювати зі своїми союзниками «рішучіше і суттєвіше». Однак, цих слів нічого особливого не вийшло.

Але світ змінився. Той, хто переможе на виборах в США наступного тижня, а опитування прогнозують перемогу Байдену, повинен пам’ятати про довгу дружбу Америки з Німеччиною. «Омолодження» відносин двох потужних країн на нових умовах було б корисно як для самих Німеччини та США, так і для світу загалом, резюмує Bloomberg.