Зовнішній борг: держава "латає" дефіцит валюти, який формує приватний сектор

Все про економіку та фінанси

За даними НБУ, в 1-му півріччі валовий зовнішній борг України збільшився на 668 млн дол. (у ІІ кварталі – на 1 млрд дол) – до 126,98 млрд дол. При цьому зовнішній борг

- сектору загального держуправління (уряду) збільшився на 3 млрд дол (в квітні-червні – на 1,29 млрд дол) – до 35,89 млрд дол.;
- центрального банку (НБУ) зріс на 4,4 млрд дол. (в ІІ кварталі – на 764 млн дол) – до 6,57 млрд дол.;
- інших депозитних корпорацій (банків) зменшився на 3 млрд дол (в квітні-червні – на 1,365 млрд дол) – до 15,74 млрд дол.;
- інших секторів (корпоративний сектор) скоротився на 4,23 млрд дол. (в ІІ кварталі – збільшився на 209 млн дол) – до 59 млрд дол.

Безумовно, із стратегічної точки зору, бажаним варіантом для української економіки було б скорочення зовнішнього боргу. А ще краще – щоб держава і приватний сектор виступали кредиторами, а не позичальниками щодо інших держав, міжнародних фінансових організацій, іноземного бізнесу тощо (як це має місце, наприклад, у випадку Німеччини).

Однак живемо в тих умовах, в яких живемо. І тактично ситуація виглядає таким чином, що з огляду на падіння економіки та війну, життєво важливим для України є забезпечення рівноваги й відсутності різких рухів, зокрема, на валютному ринку, а скорочення зовнішнього (читайте – валютного) боргу означає, насамперед, вимивання валюти з країни й тиск на курс гривні.

Тому залучення, передусім, держорганами зовнішніх позик (перш за все в міжнародних фінансових організацій та на двосторонньому міждержавному рівні) покликане не тільки забезпечити виконання зовнішніх зобов’язань держави (що гіперважливо), але й у т.ч. покрити «дірку», яка формується через скорочення зовнішнього боргу представників приватного сектору, для яких зовнішні кредитори не хочуть видавати нові кредити, а вимагають повернення «старих». І мотивація останніх зрозуміла: у зовнішніх партнерів поки що немає впевненості в тому, що в майбутньому ситуація в Україні буде ліпшою, ніж є зараз, і вони не хочуть ризикувати.

Наразі достеменно важко сказати, наскільки стійким буде затишшя на Сході. Проте сповільнення падіння української економіки на такому фоні з появою надій на хоча б незначне, але зростання ВВП у 2016 році, а також більш-менш стабільна підтримка офіційного Києва західними партнерами (яка, однак, не завадило б, щоб була більшою, - ред..) дає підстави очікувати, що й іноземний приватний бізнес поступово знижуватиме оцінку українських ризиків і більш охоче буде «вливати» кошти в Україну (чи у вигляді кредити, чи й прямих іноземних інвестицій).

Але якщо державу буде трясти через гострі внутрішні політичні конфлікти, чітка тенденція до чого окреслилася останніми тижнями (як через хворобливі амбіції низки персонажів, так і, очевидно, через підливання «бензину» в це багаття Кремлем), суттєвих валютних вливань з-за кордону Україні не бачити. А це означає, як мінімум, консервацію, дуже м’яко кажучи, кепського фінансового становища, в якому на сьогодні опинилися громадяни України та бізнес.

Finbalance