Олександр Завадецький у 2015-2016 роках працював у Нацбанку. Спершу очолював Управління моніторингу пов’язаних з банками осіб, згодом став директором Департаменту реєстраційних питань та ліцензування. Він був звільнений з посади на фоні конфлікту із заступником глави НБУ Катериною Рожковою. Відповідно до публічних виступів О. Завадецького, протиріччя були пов’язані в т.ч. з Платинум Банком (коментарі К. Рожкової для Finbalance щодо цього банку див. тут). Водночас К. Рожкова говорила про "етичні розбіжності" з О. Завадецьким.
У коментарі для Finbalance О. Завадецький виклав своє бачення ситуації довкола націоналізації Приватбанку, однією з «рушійних сил» якої, як відомо, була та ж К. Рожкова (її інтерв’ю для Finbalance щодо "Привату" див. тут). Водночас відповіді О. Завадецького стосуються, передусім, юридичної складової процесу, а не фінансової чи політичної.
Finbalance: За Вашими оцінками, наскільки коректно була проведена націоналізація Приватбанку з юридичної точки зору?
Завадецький: Рішення про визнання банку неплатоспроможним та націоналізацію приймалось на підставі результатів діагностики, яка не була завершена у відповідності до вимог законодавства. Діагностика пов’язаних осіб мала бути завершена або затвердженням плану заходів, розроблених банком, або визнанням його проблемним у грудні 2015 року, а потім, протягом 180 днів і при наявності підстав, неплатоспроможним.
Чи були зроблені принципові помилки, які зрештою можуть призвести до винесення судами рішень (у т.ч. в іноземних юрисдикціях) щодо необхідності повернення Приватбанку під контроль екс-власників та, можливо, супровідних фінансових втрат держави (у вигляді виплати компенсацій, залишення в статутному капіталі банку вже внесених ОВДП і т.д.)?
Порушення Національним банком процедури діагностики, результати якої були покладені у основу націоналізації, позбавили банк та його акціонерів можливості оскаржувати ці результати до прийняття рішення про націоналізацію.
Це означає, що попередні акціонери можуть оскаржувати результати діагностики зараз, тобто вже після того, як кошти платників податків були використані на капіталізацію банку.
Якщо б НБУ не порушив закон, то рішення про націоналізацію приймалося б після того, як право на оскарження діагностики було б реалізоване чи строк на його реалізацію сплив би.
Тобто сама підстава націоналізації вже не підлягала б обгрунтованому оскарженню.
Як на відповідні судові спори вплине лист екс-власників Приватбанку до уряду, в якому вони самі ж просили Кабмін націоналізувати й докапіталізувати банк?
Такий лист не може бути підставою для націоналізації. Це не передбачено законом. Він міг би слугувати приводом для посилення наглядових процедур для виявлення підстав, встановлених законом.
На Вашу думку, наскільки юридично коректно була проведена операція bail-in? Як оцінюєте шанси держави, зокрема, в судових спорах з держателями євробондів (як в українських, так і британських судах)? Що може сказати з приводу конфлікту держави з братами Суркісами та їх структурами? Наскільки переконливими/непереконливими Вам видаються аргументи сторін щодо пов’язаності/непов’язаності? Яка судова перспектива цих спорів (з огляду в т.ч. на рішення, вже винесені українськими судами)?
Більшість пов’язаних осіб, згідно з діагностикою, визнані пов’язаними на підставі презумпції, чого не достатньо для остаточного висновку щодо пов’язаності. Після встановлення презумпції мав слідувати етап доведення, а цей етап НБУ проігнорував. У тій частині, де бейл-ін стосувався осіб, визнаних пов’язаними на підставі презумпції, операція була проведена некоректно та має високі шанси на оскарження.
Як Ви оцінюєте перспективи примусового стягнення боргів зі структур, які, за оцінками НБУ, пов’язані з екс-власниками Приватбанку? Наскільки складним буде цей процес, враховуючи, що в більшості випадків зв`язок компаній-позичальників з екс-акціонерами банку не є прямим, а висновки НБУ ґрунтуються в основному на аналізі руху кредитних коштів, специфіці умов кредитування тощо?
Дуже слабкі перспективи [примусового стягнення заборгованості, - ред.], враховуючи зазначене вище.
НБУ грунтує свої висновки щодо пов’язаності на презумпції, встановленій згідно Постанови №315 від 12.05.2015. Але в цьому акті встановлені тільки ознаки презумпції пов’язаності, самі ж види пов’язаності встановлені у ст. 52 Закону «Про банки і банківську діяльність».
Для того, щоб презумпція еволюціонувала у доведений факт, мала бути коректно завершена процедура діагностики.
Чи зможе держава за таких умов претендувати на активи екс-власників Приватбанку (мережі АЗС, частку в «Укрнафті», Кременчуцький НПЗ, феросплавні заводи тощо), які формально не мають відношення до кредитів?
Дуже малоймовірно. У колишніх власників банку більше шансів отримати назад банк, ніж у держави отримати їх активи.
Які основні юридичні «козирі» в держави в такій ситуації й наскільки вони можуть бути ефективними/переконливими в судових спорах (причому як в Україні, так й іноземних юрисдикціях)?
У держави немає козирів.
За Вашими оцінками, як на судові спори між державою та екс-власниками Приватбанку, націоналізованим банком та корпоративними позичальниками вплинуть дані в звітності, що обсяг інсайду – лише 10 млрд грн? Чи створили такі дані юридичні ризики для держави (при розгляді відповідних спорів як в Україні, так і за кордоном)? Як на відповідні процеси вплине обставина, що аудитори EY утрималися від висновків щодо обсягів інсайдерських кредитів у портфелі Приватбанку, вказаних у звітності за 2016 рік? Яке практичне значення може мати forensic audit, який проводить Kroll та AlixPartners?
Судячи з того, що стверджує EY відносно відсутності даних для повного аналізу ситуації, протягом 2016 року НБУ взагалі нічого не зробив для доведення пов’язаності кредитного портфелю, і оперував даними, отриманими під час діагностики станом на грудень 2015 року.
Якщо б це було не так, то аудиторам було б надано достатньо даних для повних та обгрунтованих висновків, адже пройшов рік.
Очевидно, це створило колосальні юридичні ризики для держави та втрати для платників податків.
Компетенції Kroll та Alix має вистачити на те, щоб встановити зловживання керівників НБУ, для цього просто треба розширити їх мандат.
З огляду на нинішні заяви НБУ про дуже високу частку інсайдерських кредитів у портфелі Приватбанку, як у такому разі трактувати активну видачу регулятором та пролонгацію рефінансування для Приватбанку в 2014-2016 роках? Виходячи з норм чинного законодавства (в т.ч. нормативної бази НБУ), чи мав право Нацбанк у принципі давати Приватбанку кредити замість того, щоб наполягати на погашенні позик у портфелі банку, які НБУ сьогодні публічно називає інсайдерськими?
Починаючи з грудня 2015 року, НБУ повинен був визнати банк проблемним, потім протягом 180 днів за наявності підстав – неплатоспроможним. Не збільшувати збитки держави шляхом надання рефінансу. Вкидання коштів у банк, який не демонстрував позитивної динаміки, демотивувало його власників та вводило їх в оману щодо намірів регулятора. У підсумку були завдані збитки державі в особливо великому розмірі. Колегіальність правління НБУ в цьому контексті може означати попередній зговір.
Як Ви можете прокоментувати заяву екс-першого заступника глави правління Приватбанку В. Яценка про те, що НБУ не бажав визнавати договори застави, укладені Приватбанком за англійським правом? У чому може бути суть цього конфлікту? Якщо інформація В. Яценка відповідає дійсності, то чим саме могла бути зумовлена позиція Нацбанку? І чому, власне, Приватбанк оформлював договори застави за англійським правом? Які можливості та ризики це створювало для банку?
Застави за англійським правом в основному являли собою заставу корпоративних прав у компаніях, які опосередковано володіли реальними активами. Така правова конструкція не дає безпосереднього правового доступу до активів. У сукупності з договорами безпосередньої застави активів такі договори за англійським правом були б хорошим додатком, але самих по собі їх не достатньо щоб вважати заставу надійною.
На Вашу думку, з яких мотивів Президент утримується від підписання закону про 100-відсоткову держгарантію вкладів у Приватбанку? Чи може це бути пов’язано в т.ч. з ризиками для держави в рамках судових спорів з екс-акціонерами банку щодо законності/незаконності націоналізації?
На мою думку, для цього є декілька причин різного характеру. Юридичні ризики – одні з них.
Фото біля заголовка - aif.ua