Арешт активів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова за наказом Високого суду Лондона – непересічна подія. Її навряд чи варто недооцінювати, але й не варто переоцінювати. Наразі цей факт може мати більше психологічне, ніж практичне значення, «згладжуючи», передусім, ефект від численних поразок держави в українських судах у «гібридній» юридичній війні з "приватівцями".
Складно уявити, що екс-власники Приватбанку і їх юристи цілий рік сиділи склавши руки, з огляду на високу ймовірність (очевидну перспективу) відкриття «фронту» у західних юрисдикціях. Про це свідчить у т.ч., як «приватівці» періодично «жонглюють» корпоративною структурою свого бізнесу на ринку торгівлі нафтопродуктами, вже не кажучи про появу серед акціонерів «1+1» міноритаріїв з числа журналістів телеканалу. І це лише те, що на поверхні. А з часом, очевидно, будуть вилазити нові подібні епізоди.
З практичної точки зору, найдошкульніший удар «приватівцям» може бути завданий по їх британським активам, які, власне, найлегше арештувати. Інша справа – активи в інших країнах (поза межами Британії та країн Співдружності), де, щоб накласти арешт, потрібно отримати підтвердження національними судами. А це може бути не так просто.
По-перше, державі (в особі націоналізованого Приватбанку) потрібно ще довести, зокрема, судам європейських країн, що ті чи інші активи належать саме Коломойському та Боголюбову, які, як відомо, надають перевагу офшорам та підставним особам, а не записуванню активів на себе. І ще не факт, що у всіх випадках європейські суди підтримають банк і державу, де це могло б бути зрозуміло з «понятійної» точки зору, а не обгрунтовано юридично.
По-друге, окрема історія з арештами (і не виключено, навіть важливіша) – це Україна. Якщо дійсно спалахне запекла боротьба, ще питання, хто саме з неї вийде переможцем. Оскільки навіть Януковичу в свій час не вдалося «проковтнути» «приватівців», а тоді «вертикаль влади» були більш стійкою та синхронізованою у своїх діях.
Дюжина поразок держави в українських судах (тобто на своєму ж полі) навряд чи дає підстави для надмірного оптимізму. І як це не парадоксально, породжує сумнів, а хто ж саме гратиме в Україні саме на «своєму» полі – чиновники чи «приватівці». Вже не кажучи, що відкрите питання – наскільки «щиро» влада протистоїть «приватівцям». І справа тут далеко не тільки – та навіть не стільки – в Юрію Луценку (якщо згадувати про заяви міністра фінансів Олександра Данилюка).
Значення арешту активів не варто переоцінювати, передусім, тому, що він не позбавляє власників права користування. Основне обмеження – неможливість відчужити.
Нагадаємо, що із вересня на частину бізнес-активів «приватівців» в Україні накладено арешт. І щось не помітно явних сигналів, щоб екс-власники Приватбанку надто горювали б з цього приводу.
Більше того, в них уже є досвід «співіснування» з арештом активів за рішенням британського суду. Йдеться про спір з російською «Татнефть». У 2016 році відповідний арешт (на сума 380 млн дол) протримався з півроку та зрештою був знятий, коли російській нафтовій компанії було відмовлено в задоволенні позову до Коломойського-Боголюбова (хоча цей конфлікт ще триває).
Наказ суду Лондона не скасовує ухвалу Солом’янського райсуду м. Києва від 15.12.2017, якою заблоковано forensic audit Приватбанку. Це може зіграти проти держави і в британських судах. Крім того, «рукописи не горять». І хоча генпрокурор зараз публічно заявляє, що кримінальних проваджень щодо консультантів НБУ та Приватбанку немає (а тут ще питання – чи всі справи «випарувалися», бо відповідні "епізоди" фігурували як "дотичні" в т.ч. у "непрофільних" розслідуваннях), публічний та документальний «слід» вони лишили. І не факт, що це буде проігноровано тим же британським правосуддям. Уже не кажучи, що справи можуть бути «реанімовані», коли зміниться політична кон’юнктура (причому, можливо, ще й за чинної влади).
За неофіційними даними ЗМІ, які посилалися на оточення І. Коломойського, він у приватному спілкуванні називає арешт «нісенітницею» (дрібницею), стверджуючи, що це «ніяк на ньому не відобразиться». Навіть якщо в цьому є елемент певної бравади, без явних підстав олігарх навряд чи так позиціонувався б. Ну а вчорашнє «гостре слівце» на адресу глави Мінфіну може свідчити більше про звичну манеру спілкування з опонентами, принаймні, в частині конфліктних ситуацій, аніж про надмірну емоційність та «вихід із себе».
Навряд повноцінна війна між чиновниками та «приватівцями» принесе явну перемогу якійсь зі сторін. Швидше за все, ніхто не зможе вийти з протистояння без втрат. За великим рахунком, сили плюс-мінус співставні в українських реаліях. Ця гра на виснаження дасть можливість заробити, передусім, юристам та різним консультантам, а до тієї чи іншої домовленості на тому чи іншому етапі все одно доведеться прийти. І чим більше часу сторонам знадобиться на те, щоб це прийняти як неминучу данність, тим вищу ціну буде за це заплачено.
Особливості кожної зі сторін прирікають на те, що гострих (принаймні, «візуально») баталій не уникнути. Для влади на компроміс (який веде до реального вирішення питання корпоративного портфелю Приватбанку) складно піти з політичних мотивів (відповідно, навряд чи така угода можлива до президентських виборів).
Враховуючи ж крутий норов І. Коломойського та його схильність «повоювати», він теж навряд чи швидко «включить задню». Тим паче, що самовпевненість можуть підігрівати судові рішення, винесені на його користь (які, нагадаємо, зобов’язують націоналізований Приватбанк погасити борги перед НБУ по рефінансуванню; якими розірвано іпотечні договори та договори застави з НБУ; щодо bail-in тощо).
Разом з тим, рано чи пізно компроміс буде. І не виключено, що він зведеться до «нульового» (чи близького до нього) варіанту - наприклад, взаємозаліку («схлопування») прав вимоги та боргів – із введенням у «периметр» угоди по Приватбанку «ситуації» довкола «Укрнафти». Що, як писали ЗМІ, нещодавно обговорювали Порошенко та Коломойський.
P.S. Принципово змінити такі ймовірні розклади може хіба принципова позиція Заходу. Якщо відповідні слова будуть підкріплюватися різкими та швидкими діями і щодо влади, і "приватівців".