Професор Гарвардського університету, колишній головний економіст МВФ Кеннет Рогофф (KENNETH ROGOFF) в статті для Project Syndicate висловив думку, що незважаючи на покращення після кризи 2008 року, для фінансової системи прийнятих під час спаду половинчастих реформ виявилось замало. На думку економіста, “наступна велика фінансова криза може настати раніше, ніж нам здається” (цитата).
Публікуємо переклад публікації Кеннета Рогоффа в Project Syndicate.
Упродовж останніх десяти років з початку глобальної економічної кризи політики постійно переконують нас у тому, що нинішня система стала більш безпечною. Великі банки, з яких розпочалась криза, зменшили свої ризиковані ставки, але всі – інвестори, споживачі та банкіри ФРС – поки що насторожі. Для гарантій більшої прозорості та відповідальності у банківській сфері багато зробили фінансові наглядачі. Але чи дійсно ми у безпеці?
У звичайні часи можна було б дати ствердну відповідь. Проте за своїми ознаками повномасштабна системна світова фінансова криза, що спалахнула десять років тому, не схожа на стандартну семирічну рецесію. Зменшення інтенсивності системної кризи – медаль із двох боків: з одного боку, влада проводить реформи, щоб криза не повторилась, з іншого – інвестори, споживачі та політики довго оговтуються від її наслідків.
На жаль, ми живемо у незвичайні часи. Кризовий менеджмент не може здійснюватися на автопілоті, а безпека фінансової системи суттєво залежить від компетентності тих, хто нею керує. Гарною новиною є те, що в ключових центробанках як і раніше, за великим рахунком, працюють чудові фахівці та їх керівники. Погана новина полягає в тому, що антикризові заходи потребують залучення усього уряду, а не лише фінансових кіл. В цьому і полягає основний привід для хвилювання.
Безумовно, якщо наступна криза буде точно такою ж, як і попередня, будь-який політик зможе просто грати за сценарієм 2008 року, і результат принаймні буде настільки ж успішним. Але що, як наступна криза буде зовсім іншою, породженою, скажімо, потужною кібератакою чи несподіваним зростанням глобальних реальних процентних ставок, які розгойдають слабкі ринки високо ризиковими боргами? Чи хтось може чесно сказати, що адміністрація американського президента Дональда Трампа має навички та досвід у боротьбі з великим крахом? Важко спрогнозувати, адже єдиною реальною кризою, яку досі переживали Сполучені Штати за час президентства Трампа, було, власне, саме президентство Трампа.
Голова Федеральної резервної системи США Джей Пауелл і його команда є першокласними, але з ким із знавців їм доведеться опинитися «на підводному човні», перед загрозою спровокованої зовні фінансової кризи? ФРС не може почати робити все сама, вона потребує як політичної, так і фінансової підтримки від уряду. Фактично, навіть перед загрозою падіння всієї системи, ФРС має менше простору для маневрів, ніж у 2008 році, оскільки фінансові реформи 2010 року Додда-Френка різко обмежили її здатність рятувати приватні установи. Заблокований Конгрес врятує? Чи, можливо, Стівен Мнучін, який продюсував голлівудські фільми до того, як стати секретарем Міністерства фінансів США, застосує свої ідеї, які виникли у нього, коли він грав у фільмі 2016 року «Правила не застосовуються» («Rules don’t aply»)?
У Європи проблеми подібні чи гірші. Через популізм, який підживлює глибоку недовіру і розколи, фінансова стабільність напевно значно нижча, ніж десять років тому. Погляньте на Сполучене Королівство – інший великий світовий фінансовий центр, де політична еліта підвела країну до краю скелі під назвою «Брекзит». Чи можуть вони дійсно розраховувати на компетентне управління фінансовою кризою, яка вимагає жорстких політичних рішень і гнучкого мислення? Персонал Казначейства Сполученого Королівства, на щастя, дуже гарний, як і Центробанку, зрештою, та навіть найяскравіші фахівці зможуть зробити лише стільки, скільки дозволить підтримка політиків.
Між тим, по той бік Ла-Маншу, глибокі розбіжності у Єврозоні відносно розподілу спільного тягаря, ускладнять провадження політики боротьби із важкою кризою. Значне зростання, наприклад, глобальних реальних процентних ставок, може посіяти хаос у єврозонівських балканізованих боргових ринках.
Та чи не доведеться ще років 20-40 чекати наступної великої фінансової кризи, що допоможе як слід підготуватися? Дехто на це сподівається, але це зовсім не певно. Навіть якби нагляд був успішним у стримуванні банківських ризиків, цілком вірогідно, що основні джерела ризиків перемістяться у менш регульовану тіньову економіку. Що ми знаємо достеменно, так це те, що світова фінансова система продовжує рости і глобальний борг зараз наближається до 200 трлн дол. Покращений фінансовий нагляд може допомогти стримати ризиковий ріст, але не факт, що його подолати.
Так, хоч великі банки, здається, зменшили ризики у своїх звітах, наглядачі мають наполегливо працювати над моніторингом ризикових боргів, які мігрували у тінь і можуть швидко надутися, як ми це відчули на важкому досвіді 2008 року. Контролюючі структури швидко змушують банки використовувати більш високоліквідні активи, аби позбутися проблемних депозитів та боргових зобов’язань. Але, на жаль, активи, які є «ліквідними» в звичайні часи, часто стають зовсім неліквідними в умовах кризи.
Політики справедливо стверджують, що з 2008 року в системі відбулось покращення. Але половинчасті реформи, які прийняті під час спаду, зовсім не відповідають тому, що найбільш потрібно: вимагати від банків залучати більшу частину свого фінансування за допомогою випуску акцій (або шляхом реінвестування дивідендів), як це закликають робити економісти Анат Адматі зі Стенфорду і Мартін Хеллвіг з Інституту Макса Планка.
На жаль, фінансова система, що невблаганно зростає, разом із дедалі більш токсичним політичним середовищем, означає, що наступна велика фінансова криза може статися раніше, ніж нам здається.