Іван Угляниця донедавна очолював департамент інвестиційного банкінгу одного з найбільших банків в Азербайджані – PASHA Bank. У 2015 році він певний час працював в НБУ – допомогав готувати стрес-тести ТОП-банків.
На суб’єктивну думку Finbalance, з-поміж інших інвестиційних аналітиків, які публічно коментують ситуацію у фінансовому секторі України, І. Угляницю вирізняє часто неочікувана та гостра інтерпретація тих чи інших подій і процесів. Тому, власне, ми вирішили поцікавитися його точкою зору щодо питання/проблеми №1 в банківській системі – про націоналізацію Приватбанку.
Оцінки І. Угляниці нам видаються цінними не в останню чергу тому, що він, судячи з коментарів, досить критично ставиться до обох сторін у цьому конфлікті - і до влади, і «приватівців».
Finbalance: Які Ваші очікування щодо forensic audit Приватбанку? Чи може він дати реальний імпульс для погашення корпоративного портфелю банку?
Іван Угляниця: Я не маю особливих очікувань щодо розслідування «Кроллу» [Kroll, - ред.], особливо якщо мова йде щодо впливу результатів розслідування на якийсь прогрес із погашенням портфелю.
Не знаю точно, що входить в периметр розслідування, але й тут можуть виникнути цікаві результати, які можуть бути більш неприємними не стільки попереднім власникам і менеджменту банку, скільки керівникам держави та НБУ.
Наприклад, мова йде про разове переоформлення значної частини портфелю, або іншого аспекту діяльності та сфери відповідальності НБУ, зокрема, роботи куратора Приватбанку тощо.
Другий значний аспект – це матеріалізація висновків «Кроллу» (якщо такі будуть в сенсі, що попередні власники та менеджмент зловживали певним чином, і якщо такі висновки будуть опубліковані) в юридичні та фактичні наслідки щодо активів та їх повернення у вигляді відновлення обслуговування портфелю, або відновлення його вартості.
З огляду на ту ситуацію, яка склалась, не варто чекати якихось зрушень в цьому боці, особливо, що стосується внутрішнього українського поля.
За Вашими оцінками, яким саме могло б (мало б) бути збалансоване рішення за результатами переговорів влади та екс-власників Приватбанку щодо реструктуризації корпоративного портфелю? Які принципи та механізми мали б лежати в його основі?
Я думаю, що такого рішення не може бути, якщо говорити з точки зору інтересів платників податків та державного бюджету і самого банку, але разом з тим, таке рішення вже давно прийнято – ще рік тому, коли сторони домовились про націоналізацію.
Думаю, що результатом таких домовленостей, а також того, що в нашій державі, по суті, відсутня система правосуддя та правоохоронних органів, є та буде надалі нульова результативність відносно recovery портфелю банку. Як приклад, можна навести і ситуацію із «Укрнафтою», де дуже схожі процеси із аналогічним результатом.
Варіанти реструктуризації можна було б придумувати різні, як і приклади розв’язання проблеми банківської кризи, але ці приклади будуть малорелевантними для нашого випадку.
За Вашими оцінками, яка частка корпоративних кредитів у портфелі Приватбанку – суто інсайдерські позики (видані для структур, одноосібними контролерами яких є Коломойський, Боголюбов, їх найближчі партнери)? Яка частина портфелю – "напівінсайдерська" (видана в рамках практики «ісламського банкінгу по-українськи»)? Яка частка реальних ринкових позик?
На мою думку, тут проблема не в тому, який саме відсоток кредитів був виданий колишнім власникам банку, а яка якість активів, під які були видані ті кредити, і яка їх справжня якість, якщо взагалі зараз можливо “прив’язати” портфель до відповідних активів.
Я вважаю, що в цілому проблема інсайдерських кредитів значно перевищена в нашому дискурсі, який пов’язаний із регулюванням та банківською діяльністю. Просто сама система в країні дозволяє здійснювати такі високоризиковані інвестиції із великим плечем і при цьому ніяк не відповідати в разі дефолту такої стратегії. Вся система це дозволяє – від Нацбанку до судів, прокурорів, міліції і так далі. Проблема не в кредитах пов’язаним сторонам як таких.
Чи мали б позичальники-«неприватівці» бути залучені в переговорний процес щодо реструктуризації портфелю?
Як казав, на мою думку, переговорний процес було завершено в момент передачі банку державі, тому, напевне, з точку зору сторін перемовин, проблем зараз не існує.
Якщо суттєво зміниться диспозиція і оцінка сторонами виконання взятих на себе обов’язків, то тільки в тому разі. Але і тоді виникає велика проблема із низькою професійністю всієї системи та відсутності її зацікавленості в результаті.
До того ж, вже не так і багато залишилось до чергових (або позачергових) виборів, і суттєва зміна в полі Приватбанку може відбиватись в політичній площині.
На Вашу думку, чому Приватбанку першому півріччі активно гасив борг перед НБУ по рефінансуванню (скоротився на 5,1 млрд грн), а в ІІІ кварталі – сповільнився?
Я думаю, що це пов’язано із намаганнями держави зараз якимось чином прив’язати необслуговування кредиту до поручителя та стягнути активи, які були заставою за поручительством. Це, на мою думку, м’яко кажучи, рішення із розряду списання частини зобов’язань банку перед окремими кредиторами – тобто абсолютно непослідовне, нелогічне та таке, яке дуже спірне з правової точки зору. Хоча, в українському полі це можливо – ми такі рішення вже бачили, наприклад, щодо конфіскації облігацій в Ощадбанку або рішення зі списанням частини зобов’язань того ж Приватбанку. Проте у випадку із Приватбанком, думаю, що і це буде зробити не так легко – маю на увазі таке собі “силове” юридичне рішення.
Як Ви вважаєте, наскільки доцільним з точки зору державних інтересів є поділ Приватбанку на частини?
На мою думку, «Приват» сильний як цілісний актив, який поки що не “розтратив” всі свої надбання і переваги (в сфері ІТ, автоматизації, продуктів і т.д.). Якщо вивести портфель на інший банк або компанію та продавати “чистий” банк, то я не вважав би таку структуризацію поділом банку.
На Вашу думку, яку ціль переслідує Коломойський, оскаржуючи націоналізацію Приватбанку?
Скоріше за все, це просто контрдія, яка спрямована на “нав’язування боротьби на всіх ділянках поля”, а також демонстрацію того, що багато рішень, які робились тоді, мають політичне забарвлення, економічно та юридично необгрунтовані, тобто те, що значною мірою це політично вмотивоване рішення (націоналізація банку).
Які Ваші очікування щодо судових спорів держави з держателями євробондів Приватбанку та іншими юридичними і фізичними особами, кошти яких потрапили під bail-in?
Думаю, що держателі єврооблігацій, як і списаних на Кіпрі депозитів, мають дуже добрі юридичні перспективи.
Хоча, є певні ознаки того, що власники списаних депозитів вже вирішили свою проблему через “перемовини на високому рівні”.
Держателям єврооблігацій буде важче, оскільки там багато дрібних власників, і мало хто з них бажає інвестувати в судовий процес із невідомими часовими та грошовими рамками. Але, якщо припустити, що власники облігацій готові йти до завершення процесу, то, я вважаю, що там буде перемога для них.
До речі, подібне рішення нещодавно було прийнято в Лондонському арбітражі по єврооблігаціях «Уралсібу», які були списані в дуже схожих умовах, що просто в черговий раз підтверджує, що саме списання було зроблено, скоріше, для відстрочення дати виплати окремих зобов’язань.
P.S.
У недавньому інтерв’ю для lb.ua Іван Угляниця висловив свою точку зору і щодо низки інших аспектів в історії з Приватбанком (тому, власне, ми не перепитували у фахівця те ж саме).
Зокрема, інвестиційний аналітик констатував, що перед націоналізацією Приватбанку в нього, звичайно, як і в інших банків, були проблеми. Водночас експерт звернув увагу на діаметрально протилежні оцінки стану кредитного портфелю з боку держави та «приватівців»:
«З боку власників Привату, мабуть, проблема виглядала не настільки серйозною, або вони вважали, що кризу можна пересидіти і вартість портфеля відновиться. Позиція ж держави була, що банк вже помер. Таке часто буває в бізнесі між продавцем і покупцем, особливо в стресових ситуаціях, коли в сторін абсолютно діаметрально протилежне бачення вартості активу.
НБУ в своїх звітах каже, що зараз близько 60% кредитів в банківській системі не обслуговуються. Це дуже багато, якщо говорити в загальних мірках. І я думаю, що в Приваті була приблизно така ж ситуація, як в середньому по ринку, але не 100% практично, як зараз говорить держава і до чого підводить публіку.
Швидше, «обнулення» портфеля стало наслідком націоналізації і, ймовірно, якихось домовленостей між першими особами держави і приватними акціонерами банку, в результаті яких кредитний портфель був трансформований таким чином, що нові «зовнішні» власники (держава, Приватбанк) не можуть отримати доступ до активів, які стояли за кредитним портфелем спочатку».
Коментуючи публічну критику екс-топ-менеджерів Приватбанку на адресу НБУ щодо зміни регулятивної бази, на фоні чого з’явилися вимоги щодо суттєвої докапіталізації банку (що стало офіційною передумовою для націоналізації), І. Угляниця зауважив наступне:
«Швидше, змінився підхід до трактування старих правил. Формального виконання вимог стало недостатньо, стало необхідне реальне виконання вимог.
З іншого боку, я не згоден з тим, що зараз говорить держава в особі різних чиновників і нового керівництва Приватбанку, що нібито власник вкрав всі гроші і вивів їх кудись, що це була піраміда і так далі.
Власник міг кредитувати свій бізнес, але оцінювати ситуацію надто оптимістично. І коли кредит погашати не виходить, оскільки бізнес не генерує необхідних коштів, а відтік зобов`язань перевищує можливості їх рефінансування або надходження від активів, банк зупиняється.
Переважна більшість банківських дефолтів - це недооцінка ризиків або занадто висока їх концентрація, а не умисні якісь дії, шахрайства і так далі».
Оцінюючи ж хід націоналізації Приватбанку, І. Угляниця зауважив, що «держава дуже поспішала», що створювало «відчуття, що це був політичний тиск зверху, із Адміністрації президента».
При цьому експерт наголосив, що в цілому під час кризи на ринку ні НБУ, ні банки та їх власники «не пропонували ніяких нових рішень виходу з кризи», натомість був рух «у тій же системі координат і тим же шляхом, який і привів систему до кризи».
"Фактично, банки і їх акціонери були поставлені перед вибором - або доливаєте гроші в капітал (списуєте частина зобов`язань), або закриваємо банк. Але могли бути інші варіанти. Наприклад, власник заводить гроші на депозит, а НБУ враховує його як еквівалент капіталу протягом декількох років. За цей час власник чистить банк, показує його реальну вартість, поступово поповнює капітал з інших джерел. Після закінчення терміну депозит повертається або конвертується в капітал банку. При цьому без продажу на міжбанку, щоб не виникало валютного ризику для власника.
Оскільки ніяких інших варіантів не було, довіри між банками і регулятором не було, власники багатьох банків вважали за краще вивести всі застави, всі гроші, добити банк. Власники банків так відреагували на політику НБУ, сказали регулятору «до побачення»", - резюмував І. Угляниця.