Світовий банк: видатки України на освіту - одні з найвищих у світі, але вони не ефективні

Все про економіку та фінанси

Директор Світового банку у справах Білорусі, Молдови та України Сату Кахконен висловила думку, що новий закон «Про освіту» став перспективним початком вирішення системних проблем в освітній сфері України.

Однак ще важливішим та більш довгостроковим випробуванням вона називає "приведення політики у сфері освіти у відповідність до змін у демографічній ситуації України для здобуття нових навичок, необхідних для покращення конкурентоспроможності у 21 столітті, та ефективного й раціонального розподілу обмежених бюджетних ресурсів".

За даними Світового банку, з 2013 до 2017 року, бюджетне фінансування освіти в Україні зменшилося з 7,2% до 6% ВВП. Після стрімкого знецінення гривні, державні видатки на освіту в реальному вираженні зменшилися на 35% протягом двох років. Це наблизило Україну до показників інших країн, хоча витрати на освіту все ще залишаються серед найвищих у світі. Проблема в тому, що кошти використовуються неефективно.

"Новий закон зобов’язує державу асигнувати не менше 7% ВВП на освіту щорічно, не визначаючи співвідношення між видатками приватного сектора та державного бюджету. В таких зобов’язаннях криється ризик того, що ефективність витрат не покращиться, а ключові структурні причини недоліків в загальній середній освіті в Україні залишаться без уваги.

З часу здобуття незалежності, кількість учнів в українських школах зменшилася на 41%: з 7,1 до 4,2 мільйона. А от шкіл стало менше лише на 11%, вчителів -- на 5%. Це означає, що нині в Україні на 1 вчителя припадає 9 учнів, відтак середня кількість учнів у класі -- одна з найменших у світі. Збереження таких малих класів -- основна причина високого та неефективного рівня витрат в Україні.

Існує безліч причин, чому шкільна система так повільно пристосовується до змін. Основне пояснення полягає в тому, що закриття шкіл є непростим завданням з політичної точки зору, оскільки школи вважаються серцем громади та є одним із небагатьох надійних працедавців", - констатує Сату Кахконен.

На її думку, інша, більш технічна причина – це заплутаність сектора освіти. Наприклад, до 2016 року фінансування шкіл було відповідальністю районів, хоча рішення про закриття шкіл ухвалювалися на рівні громад. Це означало, що населений пункт ухвалював рішення не закривати школу, не відповідаючи за її фінансування.

Третьою причиною повільних змін представник Світового банку називає неналежне управління галуззю та бюджетом. Хоча в 2001 році була запроваджена формула розрахунку витрат на одного учня, вона містила «коригувальний коефіцієнт», що заохочувало місцеву владу до утворення більшої кількості класів, а не до їх об’єднання задля покращення ефективності. 2017 року була запропонована нова, справедливіша, формула фінансування, яку тепер необхідно впровадити.

"Доброю новиною є те, що більшість реформаторських ініціатив у новому законі в короткостроковій перспективі не потребує значних витрат. Такі ініціативи включають нові підручники, розробку цифрової платформи електронного навчання, створення можливостей для професійного розвитку та нове обладнання для шкіл, зокрема меблі, навчальні матеріали та комп’ютери. Щорічні витрати на ці ініціативи становлять менш ніж 0,05% ВВП.

Реформи також спрямовані на підвищення посадового окладу вчителів для покращення їхнього соціального статусу. Вже від початку 2018 року вчителям підвищили зарплати, в середньому, приблизно на чверть. Однак якщо збільшувати базовий оклад вчителя без внесення змін до системи надбавок та доплат, це підвищить витрати на освіту до 8,8% ВВП, а відтак сектор освіти залишиться фінансово обтяжливим. Такий високий рівень витрат обмежує ресурси на інші державні послуги, як-от охорону здоров’я, пенсії чи інфраструктуру. Це також обмежує ресурси, необхідні для успішного впровадження освітньої реформи в довгостроковій перспективі, як-от перехід від 11-річної до 12-річної загальної середньої освіти, відповідно до європейських норм. Україна просто не може дозволити собі таке значне збільшення витрат.

Покращення мотивації і статусу вчителів має бути пріоритетом для країни, але Україна має шукати шляхи, як це зробити у фінансово ефективний спосіб. Необхідно змінити структуру зарплати, щоб чиста зарплата не розділялася на базовий оклад та різні доплати. Доплата вчителям за різні індивідуальні завдання перетворює їх на відрядних працівників, як-от працівники на конвеєрі, замість збереження статусу професійних освітян, які мають виконувати різноманітні комплексні завдання. Це неприйнятно, тому потрібна реформа", - наголошує чільний представник Світового банку.

"У майбутньому, освітні бюджети можуть бути пов’язані із багаторічним планом, який поєднує підвищення зарплати із працевлаштуванням вчителів та персоналу за формулою, що відповідає потребам учнів та їхніх сімей найбільше. Це має упорядкувати кількість шкіл, класів та чисельність працівників до обґрунтованого рівня. Цей процес має бути поступовим і справедливим, спрямованим на покращення якості навчання та зарплат вчителів, водночас із підвищенням ефективності навчання.

Кожен український вчитель заслуговує на достойну зарплату, а кожна українська дитина потребує високоякісної освіти. Але за відсутності справедливих та розумних витрат, Україна не може собі дозволити необхідні інвестиції для впровадження цих змін. Суттєвими умовами розбудови сучасної системи освіти в країні, необхідної для процвітання та конкурентоспроможності на міжнародному рівні, є раціональне планування та управління ресурсами", - резюмує Сату Кахконен.