Суд розгляне позов Коломойського до НБУ і Приватбанку в квітні-2018

28.09.2017, 09:00

Відповідно до судових матеріалів, Печерський райсуд м. Києва призначив до розгляду справу №757/53518/17-ц за позовом Ігоря Коломойського до НБУ та Приватбанку про розірвання договору поруки на 05 квітня 2018 року.

Разом з тим, І. Коломойський відкликав один з позовів до НБУ та Приватбанку «про зобов`язання вчинити дії» (справа №757/53618/17-ц), але подав новий – «про визнання незаконними дій» (справа №757/57102/17-ц).

Як писав Finbalance, крім вказаних позовів І. Коломойського до НБУ та Приватбанку, ще є такі:

- справа №757/54509/17-ц: про припинення дії, яка порушує право;
- справа №757/54512/17-ц: про припинення правовідношення;
- справа №757/32503/17-ц: про розірвання договору поруки.
- справа №826/7432/17: про скасування рішень держави щодо визнання Приватбанку неплатоспроможним, щодо його націоналізації та докапіталізації за рахунок держави.

Щодо особистої поруки та рефінансування 

Раніше керівник аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital Олександр Паращій у коментарі для Finbalance зауважував, що поки що єдиною зачіпкою для примусового стягнення державою заборгованості з корпоративних позичальників Приватбанку, яких НБУ пов`язує з екс-акціонерами банку, є особисте зобов’язання Коломойського по кредитам рефінансування.

"Але і там, думаю, все сумно. По-перше, не відомо, чи то зобов’язання взагалі дійсне (в останньому річному звіті банку про нього – ні слова). По-друге, я не бачу реального механізму такого стягнення. Згідно з постановою №259 про рефінансування, НБУ може стягнути заставу по рефінансу лише після стягнення коштів з коррахунку банку, після того, як тих коштів виявилося недостатньо. До того ж, щоб задіяти механізм стягнення, потрібно, щоб Приватбанк дефолтнув по рефінансу. А це вже якийсь абсурд – супернадійний банк у дефолті. Можливо, тоді його ще й проблемним треба визнавати", - зазначав О. Паращій.

Екс-глава правління Ощадбанку та нинішній глава правління «Української міжбанківської валютної біржі» Анатолій Гулей у коментарі для Finbalance припускав, що навряд чи І. Коломойський звертався б до НБУ з позовом щодо розірвання договору поруки по боргам Приватбанку по кредитам рефінансування, не маючи для того юридичних аргументів.

"Якщо той, хто взяв зобов’язання поруки, хоче відізвати свій підпис, то, швидше за все, на сьогодні ця порука або не діє, або не є повноцінно функціональною, або вона в юристів викликає сумнів щодо можливості/необхідності виконання", - зауважував фінансист.

У липні прес-служба Приватбанку в коментарі для Finbalance повідомляла, що погашені ним у 1-му півріччі 5,3 млрд грн кредитів рефінансування (у результаті чого борг перед НБУ зменшився до 12,7 млрд грн) – це позики, які залучалися в Нацбанку ще до націоналізації.

«Приватбанк проводив погашення рефінансування у першому півріччі за рахунок монетизації ОВДП 12.01.2017 на суму 1.4 млрд грн, а також за рахунок коштів, залучених на ринку ресурсів та власних коштів. Стягнення на предмет застави з боку НБУ не проводилось.

Формально відбулося скорочення зобов’язань І. Коломойського [за порукою, наданою для Нацбанку по кредитам рефінансування, - ред.], але лише за тими угодами, за якими заставою за зазначеними кредитами був портфель карткових кредитів клієнтів Приватбанку (за виключенням пов’язаних осіб, та клієнтів, що мешкають у зоні проведення АТО), тобто зобов’язання самого банку.

Порука І. Коломойського на момент націоналізації і наразі покриває 100% зобов`язань Приватбанку перед НБУ», - констатували в Приватбанку.

У банку підкреслювали, що вартість активів, внесених у заставу НБУ, за оцінкою департаменту управління ризиками НБУ станом на 01.04.2017, складала 21,9 млрд грн, що "повністю, а також з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, покриває зобов’язання Приватбанку" (цитата).

Як пише агентство "ЛігаБізнесІнформ", за словами юриста ЮФ Ervis Андрія Довбенка, "стратегія Коломойського грунтується на тому, що умови з моменту укладання договору поруки змінилися". "Якщо вдасться довести, що він не брав би на себе поруру, якби знав, що банк націоналізують, позов цілком може бути задоволений", - зауважує правознавець.

Як писав Finbalance, ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" (пов’язують з Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим) звернулося в Госпсуд м. Києва з позовом до НБУ та Приватбанку – про визнання незаконною бездіяльності Нацбанку, зобов’язання Приватбанку перерахувати 2,6 млрд грн на банківський рахунок НБУ, зобов’язати вчинити інші дії.

15 вересня суд повернув позовну заяву для ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат", з огляду на неповну сплату судового збору.

При цьому 13 вересня Госпсуд м. Києва порушив провадження в справі за позовом ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" до НБУ «про розірвання договору». Про яку угоду йдеться, в судових матеріалах наразі не уточнюється. З огляду ж на інші подібні позови структур, пов`язаних з І. Коломойським та Г. Боголюбовим, це можуть бути договори застави нерухомого чи рухомого майна, яке надавалося як забезпечення під рефінансування Нацбанку для Приватбанку.

Як писав Finbalance, 12 вересня Госпсуд м. Києва порушив провадження в справі за позовом ПАТ "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (донедавна називалося «Орджонікідзевський ГЗК») до НБУ про розірвання договорів застави №33 від 24.03.2015 та №34 від 24.03.2015, які були забезпеченням за кредитним договором №19 від 24.10.2008 (між Нацбанком та Приватбанком). Суд зобов’язав позивача надати докази на підтвердження зазначення у позовній заяві, що «Національний банк України не прийняв належне виконання ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язання за кредитним договором №19 від 24.10.2008».

13 вересня Госпсуд м. Києва порушив ще провадження в справі за позовом ТОВ «Агротермінал Логістик» до НБУ про розірвання іпотечного договору №121 від 08.12.2014, а 14 вересня – в справі за позовом ТОВ «Агротермінал Логістик» до НБУ та Приватбанку про «визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії» (у контексті кредитного договору №120 від 08.12.2014).

Також 13 вересня Київський апеляційний госпсуд відмовився задовольнити апеляційну скаргу НБУ на рішення Госпсуду м. Києва від 30.06.2017, яким було задоволено позов ТОВ «Агротермінал Логістік» до НБУ та визнано припиненим зобов’язання Приватбанку перед НБУ за кредитним договором №120 від 05.12.2014 на 996,1 млн грн, яке було виконане компанією «Агротермінал Логістік». У заставі по вказаному кредиту – зерновий термінал «Боріваж» (на підставі іпотечного договору №121 від 08.12.2014).

Суть цього конфлікту в тому, що кошти, які замість Приватбанку внесло ТОВ «Агротермінал Логістік», НБУ зарахував як платіж за іншим кредитним договором (№10 від 20.02.2015). НБУ таким чином намагався утримати в заставі зерновий термінал «Боріваж». Однак суд вказав, що це є порушенням прав майнового поручителя, а тому й виніс рішення на користь ТОВ «Агротермінал Логістік».

11 вересня Госпсуд м. Києва відмовився задовольнити позов НБУ до ТОВ "Агротермінал Логістік" та Приватбанку щодо визнання кредитного договору №DNHSLOK271016 від 27.10.2016, укладеного відповідачами, удаваним і таким, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору доручення по сплаті коштів в рахунок погашення заборгованості Приватбанку перед Нацбанком.

Як писав Finbalance, 14 вересня Госпсуд м. Києва частково задовольнив позов ТОВ «Арлан» (кінцеві бенефіціар – І. Коломойський і Г. Боголюбов) та зобов’язав Приватбанк погасити заборгованість перед НБУ за кредитним договором №19 від 03.03.2009 шляхом перерахування на рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. ТОВ «Арлан» вказувало на бездіяльність НБУ, яка виразилася у неприйнятті від банку погашення боргів за кредитним договором №19 від 03.03.2009, укладеним між НБУ та Приватбанком.

Згідно з судовими матеріалами, упродовж 2009-2016 років НБУ та Приватбанк неодноразово укладали додаткові угоди до вказаного кредитного договору, якими змінювалися розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення боргу тощо. Відповідно до редакції договору від 12.06.2014, НБУ надає Приватбанку кредит на загальну суму 7,7 млрд грн на строк з 03.03.2009 по 23.12.2016 (із цієї суми 2 млрд грн були надані до 21.02.2014; 2,97 млрд – з 21.02.2014; 2,7 млрд – з 26.05.2014).

Як зазначало ТОВ «Арлан» у ході судового процесу, незважаючи на можливість Приватбанку погасити борг, «НБУ допускає бездіяльність щодо прийняття від банку належного виконання такого зобов`язання з метою задоволення своїх вимог за рахунок переданого в заставу (іпотеку) майна, в тому числі за іпотечними договорами №36 та №37» (цитата).

У свою чергу суд звернув увагу, що відповідно до звітності Приватбанку за ІІ квартал, на 30.06.2017 залишок на його рахунку в НБУ становив 7,7 млрд грн і станом на дату розгляду позову в Приватбанку наявні грошові кошти, за рахунок яких можна погасити борг перед Нацбанком.

Щодо оскарження націоналізації

Раніше Олександр Завадецький – екс-керівник управління моніторингу пов’язаних з банками осіб НБУ та екс-директор департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ –  коментарі для Finbalance констатував, що рішення про визнання Приватбанку неплатоспроможним та націоналізацію приймалось на підставі результатів діагностики, яка не була завершена Нацбанком у відповідності до вимог законодавства.

«Діагностика пов’язаних осіб мала бути завершена або затвердженням плану заходів, розроблених банком, або визнанням його проблемним у грудні 2015 року, а потім, протягом 180 днів і при наявності підстав, неплатоспроможним. Порушення Національним банком процедури діагностики, результати якої були покладені у основу націоналізації, позбавили банк та його акціонерів можливості оскаржувати ці результати до прийняття рішення про націоналізацію. Це означає, що попередні акціонери можуть оскаржувати результати діагностики зараз, тобто вже після того, як кошти платників податків були використані на капіталізацію банку. 

Якщо б НБУ не порушив закон, то рішення про націоналізацію приймалося б після того, як право на оскарження діагностики було б реалізоване чи строк на його реалізацію сплив би. Тобто сама підстава націоналізації вже не підлягала б обгрунтованому оскарженню. У підсумку були завдані збитки державі в особливо великому розмірі. Колегіальність правління НБУ в цьому контексті може означати попередній зговір», - зазначив О. Завадецький.

Водночас ще один юрист – теж колишній співробітник департаменту реєстраційних питань та ліцензування НБУ – Олександр Ярецький у коментарі для Finbalance висловив думку, що приватизація Приватбанку була проведена некоректно, з огляду на два аспекти:

«Перший – не була детально відпрацьована процедура націоналізації, з огляду на технічні аспекти переходу прав власності на акції. Лише тільки одних змін до Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ст. 41-1) виявилось замало для того, аби вся процедура в частині руху акцій була цілком законною. Наприклад, акції банку, що належали тепер вже колишнім акціонерам, обліковувались на їх рахунках в цінних паперах у відповідних депозитарних установах. Для того, аби така депозитарна установа провела будь-яку операцію з такими акціями, вона повинна отримати відповідне розпорядження на здійснення операції з такими цінними паперами (аналогічно як і з коштами на рахунку). Але ані ст. 41-1 закону про гарантування вкладів фізичних осіб, ані в інших підзаконних нормативних актах така процедура не була детально розписана. Уявіть, що у вас на рахунку просто зникли гроші без жодних наданих в банк платіжних доручень/розпоряджень. Тут аналогічна ситуація.

Можуть бути питання і до коректності складання договору, за яким ФГВФО продав акції Міністерству фінансів, який не оприлюднений і тому його неможливо оцінити на відповідність закону.

Також є питання до дотримання процедури прийняття рішення Міністерством фінансів про придбання акцій банку. Тому що рішення Фонду про продаж акцій державі замало. Необхідно, щоб Мінфін прийняв аналогічне рішення про придбання акцій, а для того необхідне ще й рішення уряду (Кабміну). Ми не маємо інформації чи були всі ці рішення взагалі і чи були при цьому дотримані формальні процедури їх підготовки.

Другий аспект. Все більше і більше виявляється фактів, що приватизація була в тому числі і наслідком некоректних/незаконних дій різних органів влади. Це і замовна піар-компанія в ЗМІ для провокування паніки серед вкладників і незаконне втручання інших органів влади, окремих вищих посадових осіб і навіть іноземних осіб у дії Національного банку України, який за Конституцією та законом про НБУ має бути повністю незалежним. А про яку незалежність може йти мова, коли голова НБУ пише своєму заступнику смс-повідомлення, що їм поставлене завдання забрати Приватбанк? Звичайно, що всі такі факти, оприлюднені ЗМІ, мають бути перевірені та їм має бути надана належна правова оцінка. Але якщо вони знайдуть своє підтвердження, то це може стати підставою не тільки для оскарження приватизації, але і для порушення кримінальних справ проти конкретних посадових осіб.

Говорячи про наслідки у випадку визнання судами порушень закону під час націоналізації, більш вірогідним сценарієм, на мою думку, може бути не повернення Приватбанку колишнім власникам, а відшкодування їм збитків, завданих незаконними діями державних органів, як це сталось, наприклад, у справі колишніх власників ЮКОСу проти Російської Федерації. Навіть і українське законодавство у випадку неможливості проведення реституції допускає відшкодування збитків у якості альтернативи».

Старший юрист ЮК "Алєксєєв, Боярчуков та партнери" Інна Рудник у коментарі для Finbalance не виключала, що екс-акціонери Приватбанку в рамках судових судових з державою поставлять під сумнів процедуру націоналізації. 

«Ймовірність допущення помилок при реалізації процедури націоналізації достатньо висока, адже все це було виконано у досить стислі строки, і для здійснення належної підготовки і перевірки кожного окремого етапу могло не вистачити часу», - зазначала юрист.

Керівник аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital Олександр Паращій теж висловлював думку, що бездоганною з точки зору процедури націоналізацію Приватбанку назвати складно. Фахівець вказував, що в постанові про входження держави в капітал Приватбанку Кабмін не передбачив усі необхідні елементи, які визначені законом про систему гарантування вкладів (який, власне, і встановлює процедуру націоналізації). Водночас О. Паращій звернув увагу, що в урядовій постанові був пункт, який навряд чи повинен там бути, - це рішення, що Мінфін купує усі акції Приватбанку за одну гривню.

«За законом, Фонд гарантування (а не Кабмін) приймає рішення про продаж акцій банку за одну гривню, але тільки після того, як проведе обмін певних зобов’язань у капітал банку, і лише за умови, що капітал банку все ще залишається від’ємним. Переведення зобов’язань банку в капітал відбулося 20 чи то 21 грудня, тобто вже після постанови Кабміну. Виходить, що зі своїм рішенням Кабмін точно поспішив, а можливо, навіть перевищив свої повноваження», - зазначав керівник аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital.

Один з відомих на ринку банкірів на умовах анонімності в коментарі для Finbalance озвучував думку, що «ту 1 грн, яку Мінфін заплатив за Приватбанк, використавши кошти резервного фонду, слід було перерозподілити між минулими акціонерами та зробити їм відповідні виплати. А цих трансакцій не було, що може давати підстави говорити, що минулим акціонерами нанесені збитки».

«От була тимчасова адміністрація, а НБУ надав Приватбанку 15 млрд грн рефінансування… Це ж нонсенс! Ну як банк, який під Фондом гарантування, може отримати кредити НБУ? Юридично – це все поза межами постанов НБУ.

Правильно було б витримати 30 днів у Фонді гарантування, а потім зробити Мінфін санатором, оголосити конкурс та заплатити 1 грн. Тоді б юридично ми не мали ніяких проблем. А оскільки це все відбулося за три дні, виникли всі юридичні ризики, які тільки могли виникнути», - констатував банкір. .

Екс-міністр економіки, екс-глава Держкомфінпослуг Віктор Суслов у коментарі для Finbalance наголошував на тому, що уряд та НБУ ухвалювали рішення про націоналізацію Приватбанку не на основі чітко підписаної угоди з екс-власниками, а на основі листа, який написали екс-акціонери:

«І тут виникає підстава для юридичного оскарження законності прийняття рішень щодо націоналізації. Можливо, через зловживання, можливо, через некомпетентність посадові особи уряду та НБУ обмежилися листом, не провівши всі необхідні процедури, де було б чітко зафіксовано, нотаріально засвідчено всю нюанси процесу. Не було зроблено опис, що передається, не було зроблено ще багато чого іншого, що мало б бути зроблено для правильної передачі банку для уряду.

Не виключаю, що може йтися про масштабну корупцію, тому що люди, які погоджувалися на націоналізацію, керуючись тільки листом, вони, очевидно, знали, що роблять, і, можливо, передбачали, що така націоналізація буде оскаржена.

При розгляді спорів щодо законності націоналізації суди можуть підходити до справи формально. А тому цілком допускаю, що будуть винесені рішення не на користь уряду та НБУ, а на користь екс-власників Приватбанку.

Не виключаю, що націоналізація Приватбанку в судовому порядку може бути скасована через грубі помилки, які були допущені чиновниками при прийнятті відповідного рішення.

Чи матиме держава можливість за такого сценарію забрати кошти, які у вигляді ОВДП були внесені в капітал Приватбанку? Думаю, що ні. Якщо екс-власники Приватбанку виграють суд, державі доведеться залишити ці кошти в банку. Не буде юридичних підстав, щоб з банку виймати кошти. Тим паче, що був прийнятий закон, який надає держгарантію по всі вкладам на 100% їх суми [наразі документ не підписаний Президентом, - ред.].

Тому якщо екс-власникам Приватбанку вдасться виграти суд, вони отримають банк вже капіталізованим із заведеними туди державою коштами.

Тому, власне, є побоювання, що були закулісні домовленості та що частина чиновників «в долі».

Уже згаданий Олександр Ярецький припускав, що лист екс-акціонерів Приватбанку «суттєво не вплине на винесення судами рішення на їх користь» у спорах з державою з огляду на два моменти:

«По-перше, суди можуть визнати, що це була дія під примусом, з огляду на незаконну поведінку протилежної сторони під час підготовки приватизації. Банк опинився в критичному стані в тому числі і через паніку серед його вкладників внаслідок проведеної проти нього інформаційної компанії.

По-друге, говорячи про «власників банку», не слід забувати, що Коломойський та Боголюбов, які підписали листа до уряду, не були 100% власниками акцій банку. Були й інші акціонери, які такий лист не підписували, та права яких були порушені під час приватизації. З формальної точки зору цього цілком достатньо, аби не розглядати такий лист як належний доказ того, що всі власники (акціонери) добровільно передали банк у власність держави».

У цьому ж контексты Інна Рудник зазначала, що лист екс-акціонерів Приватбанку «досить важко вважати зобов’язанням» (зокрема, в контексті реструктуризації корпоративного портфелю Приватбанку до 01 липня).

«Листи можуть стати підставою для укладення певних угод у майбутньому, що і мало місце в даному випадку. Проте надавати їм юридичної значимості не слід. Викладені у зверненні до Гройсмана В.Б. гарантії є більше «джентельменськими», аніж тими, що згідно Цивільного кодексу України створюють певні права та обов’язки для його сторін чи мають наслідки у разі невиконання.

І хоча представники НБУ запевняють, що за невиконання взятих на себе у листі зобов’язань екс-власників Приватбанку буде притягнуто до відповідальності, з аналізу існуючої судової практики можна зробити протилежний висновок.

Дійсно, у країнах ЄС особисті гарантії є різновидом зобов’язання, який створює певні обов’язки для його автора, а невиконання викладеного у листі може стати підставою для винесення відповідного судового рішення проти «порушника». Тим не менш національні суди схиляються до того, що правочин має бути вчинено у передбаченій Цивільним кодексом України формі (наприклад, договір поруки, попередній договір тощо). Тож вірогідність ухвалення судового рішення про стягнення компенсації чи притягнення до іншої форми відповідальності за порушення гарантій, що містились у листі, вкрай низька», - констатувала Ірина Рудник.

Вікторія Страхова – колишній корпоративний секретар Приватбанку – у контексті націоналізації Приватбанку заявляла, що в Кабміні вважали, що «поставити підпис під документом, де буде стояти підпис К [І. Коломойського, - ред.] – може означати укладання угоди, а приклад ЮВТ [Ю. Тимошенко, - ред.] з перевищенням повноважень був у всіх на слуху».

«Ми два тижні мурижили цю тему, обсмоктуючи з усіх боків, але вердикт усіх юристів, включаючи Мін’юст – безпечніше нічого не підписувати. Так і народилася ідея, що власники пишуть лист, ми посилаємося на нього в постанові.

Юридичної сутності цього всього не було – можна сприймати як одностороннє зобов’язання, можна як оферту-акцепт. Для мене цей лист не мав значення в Україні – куди більше воно (на мою думку) може мати в Лондоні, якщо ІВК [І.В. Коломойський] подасть позов по експропріації.

Попутно це була і гарантія для прем’єра та КМУ, чому вони витратили на докап[італізацію] банку 5% ВВП країни», - зазначала В. Страхова. 

Про юридичну війну між державою та "приватівцями" (у т.ч. в контексті арештів активів і закріплення в суді торішньої реструктуризації корпоративного портфелю) читайте ще тут і тут.

Про "депозитні" судові спори держави та братів Суркісів (у т.ч. супровідне кримінальне провадження) див. тут.