Що робити з держбанками: бачення Інституту економіки та прогнозування НАН України

09.08.2017, 17:00

Від Finbalance. Підготовка оновленої стратегії реформування держбанків, потреба в чому виникла після націоналізації Приватбанку, явно затягується. Поки у владних кабінетах продовжують «чаклувати» над документом, Finbalance вирішив поцікавитися точкою зору фахівців Інституту економіки та прогнозування НАН України, як, власне, далі бути з держбанками.

Їх рекомендації нам видаються цінними не лише через наукову вивіреність та глибину аналізу, але й через значний практичний досвід роботи в банківській системі (в т.ч. в НБУ), який мають кілька представників керівного складу Інституту. Нижче викладено їх колективне бачення проблематики.

Після переходу 100% ПАТ КБ «Приватбанк» у державну власність, конфігурація банківського сектора в економіці України зазнала суттєвих змін, що загострює необхідність перегляду державної стратегії щодо діяльності державних банків.

В Україні реально функціонують чотири державні банки:

- АТ «Ощадбанк» – 100% акцій належать Кабінету Міністрів України (КМУ);
- АТ «Укрексімбанк» – 100% акцій належать КМУ;
- АБ «Укргазбанк» – 94,94% акцій належать Міністерству фінансів України (МФУ);
- ПАТ КБ «Приватбанк» – 100% акцій належать МФУ.

Інші державні банки або продано, або визнано неплатоспроможними:

- ПАТ «Держзембанк» ліквідується згідно рішення НБУ від 27.09.2016 р.;
- у ПАТ «Родовід банк» введено тимчасову адміністрацію (рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 25.02.2016 р.);
- «Український банк реконструкції та розвитку» – 08.06.2017 р. укладено договір щодо продажу його державного пакета акцій ТОВ «БОСЕ (ГОНКОНГ) КО., ЛІМІТЕД».

Станом на 01.04.2017 р. на чотири функціонуючі державні банки припадало:

- 38,6% кредитного портфеля юридичних осіб (у т.ч. 7,2% – ПАТ КБ «Приватбанк»);
- 36,9% кредитного портфеля фізичних осіб (у т.ч. 31,0% – ПАТ КБ «Приватбанк»);
- 60,8% депозитів фізичних осіб (у т.ч. 35,6% – ПАТ КБ «Приватбанк»)
- 51,2% депозитів юридичних осіб (у т.ч. 8,9% – ПАТ КБ «Приватбанк»).

Враховуючи значну частину державних банків у структурі депозитних та кредитних портфелів банківського сектора України, постає питання щодо підходів відносно подальшого управління ними.

У цьому відношенні варто відзначити, що зростання ролі держави у стабілізації банківського сектору не є унікальним явищем. Особливо якщо враховувати наслідки глобальної фінансової кризи 2008–2009 рр., коли національні уряди викуповували неліквідні активи та акції приватних банків/фінансових інститутів у США (Bank of America, Wells Fargo, Citigroup, JP Morgan Chase, Goldman Sachs, Morgan Stanley, Bank of New York Mellon, AIG), у Бельгії та Франції (Dexia), Нідерландах (ING), Бенілюксі (Fortis), Португалії (BPN), Швейцарії (UBS), Великобританії (Royal Bank of Scotland, HBOS, Lloyds TSB), Німеччині (Commerzbank, Hypo Real Estate Holding), Ісландії (Landbanki, Kapthing, Glitnir), Ірландії (Anglo Irish, Allied Irish) тощо.

В Україні фактичне збільшення участі держави в капіталах чотирьох державних банків також відбулося за подібних обставин:

- держава ввійшла у капітал АБ «Укргазбанк» у кризовому 2009 році й далі докапіталізовувала його протягом 2009–2015 рр.;
- АТ «Ощадбанк» та АТ «Укрексімбанк» також докапіталізовувались державою вимушено – зазвичай через недостатньо ефективну діяльність державних регуляторів та не завжди збалансовану кредитну політику самих банків;
- ПАТ КБ «Приватбанк» перейшов у державну власність наприкінці 2016 р. за принципом "too big to fail" – з метою недопущення непередбачуваних соціально-економічних наслідків у разі його банкрутства.

Зважаючи на це, стратегію подальшого управління АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк» та АБ «Укргазбанк» доцільно формувати з урахуванням цілей, визначених програмами соціально-економічного розвитку країни, та наявних переваг (функціональних, ресурсних, кадрових, управлінських), якими на сьогодні володіють ці банки.

При цьому також варто враховувати позитивний світовий досвід використання державних банків (спеціальних фінансових установ) для стимулювання структурних зрушень у таких напрямах:

- стимулювання експорту – активну фінансову підтримку національних експортерів здійснюють як світові лідери (США, Японія, ФРН, Франція) і країни БРІКС, так і наші найближчі сусіди – «нові європейці». Для цього створюються спеціальні експортно-імпортні банки та агентства страхування експортних операцій (див. Додаток);

- підтримка високотехнологічних виробництв та інфраструктури – найбільш успішним в цьому плані є досвід Японії (Промисловий банк Японії), Канади (Промисловий банк розвитку Канади), Великобританії (Фінансова корпорація для промисловості, Промислово-торгова фінансова корпорація), ФРН (KfW), а також Південної Кореї (Банк розвитку Кореї); Азіатський банк розвитку співпрацює з комерційними банками з Японії та Європи з метою сприяння розвитку інфраструктури в Азії;

- стимулювання розвитку мікро-, малого та середнього бізнесу, у т.ч. для фінансування проектів енергозбереження, «зеленої» економіки – сьогодні урядами багатьох держав, у т. ч. в Індії, «нових європейцях» активно здійснюється кредитна підтримка ММСБ, у т.ч. технічна підтримка (підготовка управлінських кадрів); технічна допомога при підготовці бізнес-планів і проведенні техніко-економічних обґрунтувань (Фінансова корпорація реконструкції, Адміністрація малого бізнесу в США, Корейська фінансова корпорація, Європейський інвестиційний банк, KfW банк для малого та середнього підприємництва); у 2015 р. було досягнуто домовленостей щодо основних міжнародних ініціатив, які спрямовані на подолання соціально-економічних та фінансових дисбалансів; прийнята декларація в Аддіс-Абебі містить наміри урядів розвинених країн мобілізовувати щорічно 100 млрд. дол. США для фінансування програм/проектів, пов’язаних з проблемами клімату в країнах, що розвиваються; у Парижі у спільній заяві глави Африканського банку розвитку, Азіатського банку розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), Міжамериканського банку розвитку та Групи Світового банку (СБ) зобов`язались продовжувати мобілізацію державного та приватного фінансування, щоб допомогти країнам скоротити викиди парникових газів (протягом попередніх чотирьох років ці установи вже надали 100 млрд. дол. США для боротьби зі зміною клімату в країнах, що розвиваються, а у 2015 р. банки мобілізували 81 млрд. дол. США);

- реалізація соціальних програм – у багатьох країнах накопичено досвід стимулювання розвитку людського потенціалу, освіти, науки, охорони здоров’я за допомогою спеціальних програм кредитної підтримки, зокрема, у фінансуванні програм «сталого розвитку міст». Так, 18.10.2016 р. в Еквадорі 8 банків розвитку (Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Банк розвитку Латинської Америки, ЄБРР, ЄІБ, Міжамериканський банк розвитку, Ісламський банк розвитку та СБ) підтримали програму «New Urban Agenda» щодо залучення джерел співфінансування для стійкої та продуктивної урбанізації. Іншим важливим напрямом є забезпечення житлом і надання іпотечних кредитів соціально вразливим домогосподарствам, чий дохід є нижчим за середній – показовим у цьому відношенні є досвід ФРН, де державну підтримку (через пільгове кредитування, державні гарантії та субсидування) надають, разом з комерційними, близько 12 державних іпотечних банків (один з найкрупніших Deutsche Pfandbriefanstalt, капітал якого в основному належить федеральному уряду).

Враховуючи нагальні потреби соціально-економічного розвитку країни, подальше функціонування АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк» та АБ «Укргазбанк» доцільно розглядати скрізь призму виконання ними окремих специфічних функцій, а саме:

- АТ «Укрексімбанк» разом із новоствореним Експортно-кредитним агентством (ЕКА) – варто орієнтувати на стимулювання системно важливого експорту та імпорту, у т.ч. високотехнологічного. При цьому мають бути чітко розмежовані функції та повноваження цих двох установ, включаючи виконання ними завдань платіжного агента Уряду, реалізації проектів з МФО тощо;

- АТ «Ощадбанк» – доцільно посилити його потенціал «народного» банку як надійного осередку заощаджень домогосподарств, безпечних платежів населення, з одночасним підвищенням його інструментальної ролі при реалізації державних програм соціального спрямування;

- АБ «Укргазбанк» – можна позиціонувати як державний банк, що надає спеціальну кредитну підтримку малому та середньому бізнесу, у т.ч. для реалізації проектів енергозбереження, розвитку «зеленого» бізнесу, старт-апів тощо.

Державна стратегія щодо ПАТ КБ «Приватбанк» має істотну специфіку, яка визначається не лише причинами його націоналізації, але також і невизначеністю термінів його майбутньої стабілізації. При цьому принципове значення відіграватимуть такі фактори:

- швидкість та повнота виконання колишніми власниками взятих на себе зобов’язань перед банком;
- ефективність функціонування технологічної складової банківських операцій (насамперед, сервісу Приват 24);
- обсяги та структура депозитного і кредитного портфелів банку на момент його фінансової стабілізації.

Незалежно від особливостей реструктуризації та продажу ПАТ КБ «Приватбанк» його закордонні філії й представництва доцільно залишити у власності держави, передбачивши можливість проведення ними специфічних фінансових операцій на її користь.

Враховуючи, що ситуація з точки зору капіталізації та якості менеджменту в АТ «Ощадбанк», АТ «Укрексімбанк» та АБ «Укргазбанк» є різною, власникам державних банків (в особі КМУ та МФУ) спільно з наглядовими радами та правліннями банків необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на удосконалення системи управління банками, у тому числі:

- визначити єдину систему оплати праці органів управління державних банків та їх співробітників;
- посилити відповідальність органів управління державних банків за прийняті рішення та їх виконання;
- переглянути (за необхідності) політики управління ризиками, кредитні політики, процедури щодо здійснення операцій, які несуть потенційні ризики;
- віднести до компетенції наглядових рад державних банків повноваження щодо затвердження кредитної політики банків.

Водночас, правління державних банків мають:

- активізувати роботу з проблемною заборгованістю, у т. ч., претензійно-позовну роботу;
- оптимізувати чисельність персоналу та систему оплати праці, адміністративні і капітальні витрат, мережу філій (відділень);
- здійснити оцінку доходності продуктів (послуг), умов їх продажу (надання) та прийняти рішення про доцільність продажу збиткових продуктів, у т.ч. пов’язаних з виконанням певних соціальних функцій.

Висновки

Відсутність чіткої і мотивованої позиції Уряду України щодо цілей і механізмів діяльності державних банків та продовження практики їх використання у «вузьких» цілях (кредитування монополій, квазіфіскальні операції тощо) не лише консервуватимуть існуючі проблеми, а й поглиблюватимуть їх як через подальшу вимушену докапіталізацію державних банків, так і втрату більш ефективних можливостей їх функціонування.

Згідно з Меморандумом про економічну та фінансову політику, Україна має відмовитися від повної гарантії по вкладах у державних банках та почати їх продаж іноземним інвесторам з метою комерціалізації їх діяльності. Наведене не передбачає реалізації жодної цільової функції (з соціального, промислового та технологічного розвитку), які виконують спеціалізовані державні банки в успішних країнах світу.