Finbalance публікує коментарі Віталія Шапрана – голови комісії із банківського аналізу Українського товариства фінансових аналітиків, к.е.н. – щодо ситуації довкола Приватбанку.
Як Ви оцінюєте ситуацію з інсайдерськими кредитами в портфелі Приватбанку? Яким бачите найбільш реальний варіант вирішення цієї проблеми – в т.ч. для мінімізації витрат держави на цю фінустанову? Чи вірите Ви в мирний сценарій врегулювання конфлікту між державою та екс-акціонерами? Кому і чому він більш вигідний?
Поняття «інсайдерські кредити» у вітчизняному законодавстві та в міжнародних стандартах різниться. По суті, у більшості розвинених країн, щоб довести інсайдерський характер угод потрібно довести, що позичальник є пов’язаною особою з кредитором. Те, що відбулось у Приватбанку, наразі (поки немає результатів додаткового аудиту) я б швидше назвав «фіктивне кредитування», коли кредити надані юрособам з низькою кредитоспроможністю, без кредитної історії і часто під неліквідні застави. Саме через наявність різниці між поняттями інсайдерського кредиту в Україні та за кордом між опонентами виникають перепалки.
Втім суті картини це не змінює: майже весь портфель кредитів «Привату» погано обслуговується і це доводить його низьку якість, а інсайдерські це кредити чи фіктивні (створені спеціально для того, щоб вивести гроші з банку) – то вже справа аудиторів, НБУ, правоохоронців і екс-власників, звісно, якщо вони налаштовані на переговори і введення ситуації у цивілізоване русло.
Щодо перспектив. Хочу вірити, що держава Україна і екс-акціонери банку домовляться на засадах, прийнятних для обох сторін.
З одного боку, Коломойському потрібно розуміти, що він має справу з державою – нехай не першою у Європі, але ж державою з каральним апаратом, союзниками на зовнішніх ринках і можливостями як давати заробити бізнесу, так і знищувати його.
З іншого боку, НБУ, Мінфін та АПУ повинні визнати, що Приватбанк зразка жовтня 2016 року виник задовго до Базелю 2 та 3, до інтересів МВФ в Україні та різноманітних інструкцій НБУ. Тому на трансформацію потрібен час, а якщо вона вже не можлива, то реструктуризація також не може бути швидкою.
Думаю, що чиновникам потрібно сприймати Коломойського і Ко. як явище природи, а екс-акціонерам Привату не забувати, що вони ведуть переговори з державою, тоді комунікація відбудеться, а поки що сторони активно обкидають одна одну лайном.
Мир вигідний обом сторонам.
Наскільки в держави високі шанси домогтися примусового стягнення відповідної заборгованості в Україні й за кордоном (у т.ч. із залученням судів іноземних юрисдикцій)?
Оскільки Ігор Валерійович досить непростий позичальник з багатою юридичною практикою, то шанси щось стягнути з нього «50 на 50»: стягнуть з того, до чого у держчиновників дотягнуться руки. Не будемо забувати, що навіть у країнах ЄС часто використовують класичні інструменти тиску, наприклад, проведення податкових перевірок на підприємствах групи «Приват», або створення додаткового тиску на фінансові установи, які залишились на ринку і т.ін.
Думаю, що 30-50 млрд за 5-7 років держава Україна стягнути може. Але ці оцінки дуже приблизні, оскільки, що знаходиться у кредитному портфелі Привату, мені відомо, але самих кредитних справ я не бачив.
Що Ви могли б сказати з приводу різних трактувань осінньої трансформації/реструктуризації кредитів у портфелі Приватбанку, коли з одного боку, НБУ і топ-менеджмент Привабанку публічно вказують на низку зловживань (по заставам, вартості позик тощо), а екс-власники банку - що трансформація/реструктуризація була під наглядом і за погодження НБУ та його куратора, який працював у Приватбанку?
Технічно все, що відбувається у банках України, відбувається під наглядом НБУ. Я вважаю, що термін «під наглядом» - це пересмикування. НБУ міг або погодити таку реструктуризацію, або ні. Якщо письмове погодження було, то нехай його опублікують, якщо ні, то не потрібно збурювати інформаційний простір. Я думаю, що такого погодження не було і не має, але почекаємо.
На Вашу думку, які шанси в І. Коломойського в судовому порядку оскаржити націоналізацію Приватбанку – з огляду в т.ч. на лист до уряду (був підписаний також Г. Боголюбовим)?
Оскаржити націоналізацію він не зможе, шанси у нього нульові, оскільки він сам просив про націоналізацію. Але частина тих осіб, яких визнали пов’язаними, мають непогані шанси відсудити у банку або НБУ значну частину коштів. Але я не думаю, що це вплине якось на діяльність банку.
Як Ви оцінюєте шанси держави в судових спорах з держателями єврооблігацій (у т.ч. в Суді Лондона)? Як на судові спори вплине згадані програші держави в судовому протистоянні з Суркісами та їх структурами? Блокування-розблокування коштів "Каргіл"?
Шанси незалежних власників євробондів виграти суди дуже великі. Вони захищені британським правом, а британські суди розглядають питання за суттю, а не за формою. Банку потрібно буде довести у суді, що утримувачі єврооблігацій були якось причетні до дефолту Приватбанку у 2016 році.
Якщо власниками облігацій виявляться офшори членів правління банку у 2013-2016 рр. або спостережної ради, то у таких утримувачів шансів щось отримати буде 0, а от у незалежних інвестиційних фондів з ЄС шанси непогані.
Проблема у тому, що насправді незалежних утримувачів єврооблігацій Приватбанку може бути дуже мало. Зауважте, що на цей момент вони поки що не змогли зібратись разом і звернутись до суду у Лондоні, але анонси, що такі звернення будуть, є.
На Вашу думку, наскільки в правоохоронних органів високі шанси притягнути до кримінальної відповідальності екс-власників і екс-топ-менеджерів Приватбанку, зокрема, по статті 218-1 «Доведення банку до неплатоспроможності»?
Все залежить від того, як швидко будуть відпрацьовувати цю тему державні чиновники і від того, що будуть робити менеджмент та екс-акціонери Привату. Але впевнений, що процес може розтягнутись на роки, всі важелі для затягування ходу слідства у екс-акціонерів є: фізичне переміщення тих, кого звинувачують, і свідків у складні юрисдикції, з яких немає екстрадиції або вона ускладнена, зустрічні позови, чіпляння за різницю між МСФЗ і вітчизняним законодавством щодо визначення інсайдерських кредитів і т.п.