Рефінанс НБУ для банків на 5 років: курсові, інфляційні та корупційні ризики

10.01.2018, 17:00

Правління НБУ постановою №144 від 28.12.2017 внесло зміни в нормативну базу, передбачивши можливість виділення банкам рефінансування на 1-5 років під плаваючу ставку (облікова ставка +2 п.п.) і забезпечення у вигляді валюти, держоблігацій, депсертифікатів, облігацій МФО (з можливістю заміни цінних паперів після їх погашення). Оновлена редакція Положення про регулювання ліквідності банківської системи набирає чинності з 02.05.2018.

Як констатували в НБУ, цей рефінанс «не матиме цільового характеру і видаватиметься за результатами проведення позачергових тендерів», водночас «створить підґрунтя для відновлення довгострокового кредитування реального сектору економіки, що сприятиме пожвавленню економічного зростання», а також покликаний врегулювати «значний розрив між короткостроковою та довгостроковою ліквідністю фінансових установ».

Досі НБУ в публічних заявах наголошував на наявності надлишкової ліквідності в банківській системі і недостатньому захисті прав кредиторів як основному чиннику, що гальмує фінансування економіки та відповідно більш динамічне її відновлення. І це вже не кажучи, що на фоні зростання інфляційних ризиків Нацбанк у середині грудня підвищив облікову ставку до 14,5%, а перед цим регулярно скептично оцінював заклики окремих представників Ради НБУ активніше використовувати «друкарський верстат» для «стимулювання економіки».

Чого більше в ініціативі НБУ – ризиків (корупційних, інфляційних, курсових) чи можливостей (стимулювання кредитування реального сектору та більш активного зростання економіки)?

На думку керівника аналітичного департаменту Concorde Capital Олександра Паращія, довгострокове рефінансування може бути цікавим, передусім, для держбанків, у яких величезні портфелі ОВДП (облігацій внутрішньої держпозики).

«Тобто це може стати для них таким собі інструментом монетизації ОВДП. Виходячи із якості їх кредитних портфелів і їх кредитної політики, це справді може нести ризики, у тому числі корупційні.

Теоретично це також може бути цікавим банкам, що акумулювали значні кошти в іноземній валюті та обмежені у видачі валютних кредитів. У цьому випадку ризики, мабуть, невеликі, і це дозволить стимулювати гривневе кредитування такими банками - питання лише, наскільки їм справді цей інструмент буде цікавим», - зазначає О. Паращій.

Фахівець не вбачає суперечності між заявами НБУ (щодо наявності достатньої ліквідності в системі) та «рефінансувальною» ініціативою, принаймні, з тієї точки зору, що вона, як декларується, має сприяти врегулюванню питання середньострокової ліквідності – «тобто розриву між строковістю пасивів (а більшість депозитів – короткострокові, до року) та активів».

Водночас Іван Угляниця – екс-глава департаменту інвестиційного банкінгу PASHA Bank (одного з найбільших банків в Азербайджані) – констатує, що «монетарними важелями неможливо виправити структурні проблеми та залатати інституціональні діри, особливо, коли значна частина їх знаходиться в політичній площині.

«Немає довіри до інститутів – немає довгих ресурсів, - підкреслює І. Угляниця. – Цей інструмент [довгострокове рефінансування НБУ] можна трактувати, як певну заміну (костиль) ринку капіталу, якого в нас немає фактично, але навіть поодинокі випуски локальних облігацій банками говорять про те, що для банків знайти такий ресурс на ринку – не велика проблема».

Фінансист наголошує – якщо банк не може трансформувати свої ресурси відповідним чином, або не корегує своєї інвестиційної/кредитної політики, політики управління активами та зобов’язаннями, і банківського бізнесу в цілому, «це означає, що менеджмент/акціонери банку не здатні ним керувати, такому банку просто немає місця на ринку».

За словами І. Угляниці, цінові й курсові ризики через рефінансування банків матеріалізуються в тому випадку, якщо НБУ суттєво змінить свою політику «із стримуючої (умовно) на експансивну, і, наприклад, «відв’яже» облікову ставку від інфляції в нижчу сторону, або якщо тимчасове зниження інфляції на фоні низького попиту і продовження стагнації в економіці дозволить механічно знизити облікову ставку, але при цьому ринкові ресурси будуть вже дорожчими.

«Тоді, звичайно, можливі варіанти такого «неринкового» фінансування окремих банків», які мають «апаратний вплив або інші адміністративні ресурси, зокрема, державні банки», - зауважує експерт.

І. Угляниця схиляється до того, що в нинішній ситуації та на внутрішньоукраїнському фоні із відсотковими ставками, інфляцією, попитом на кредити і т.д., новий інструмент НБУ навряд чи буде користуватися значним попитом серед банків, оскільки «наразі він буде дорожчим, ніж залучення депозитів від фізичних та юридичних осіб».

«Хоча це не означає, що за певних умов влада (в т.ч. монетарна) не почне використовувати його для наповнення ринку (або певних проектів, скажімо так) неринковим ресурсом зі всіма проблемами, які з цього витікають.

В цілому, це типова історія не тільки для нас, а й для інших країн, які вдавались до подібних інструментів в намаганні прискорити економічний ріст. Можливі короткострокові ефекти від подібних програм тануть на фоні проблем і перекосів в розподілі ресурсів, які створюються таким чином», - резюмує фінансист.

Про ризики девальвації гривні як мінімум до 35 грн/дол у разі припинення співпраці з МВФ на фоні зростання виплат по зовнішньому держборгу України читайте тут.