Пушкарьов: ні Приватбанку, ні платникам податків націоналізація не була потрібна

07.08.2017, 17:00

Вадим Пушкарьов – без перебільшення один з найавторитетніших банкірів в Україні. Він – колишній член правління НБУ, екс-директор Генерального департаменту банківського нагляду НБУ. Був главою правління ВТБ Банку, банку «Фінанси та кредит», співвласником Євробанку. А ще працював заступником глави правління Приватбанку в 1992-1998 рр. В. Пушкарьов – один з чотирьох людей, які створювали цей банк. А згодом з ним же конкурував на ринку.

Очевидно, що такий насичений бекграунд не може не накладати ту чи іншу міру суб’єктивності в оцінках банкіра щодо ситуації довкола «Привату», які він висловив у коментарі для Finbalance (основні тези майже годинної розмови – читайте нижче). У будь-якому разі порадимо звернути увагу, передусім, на фактаж, який наводить В. Пушкарьов.

Також публічно пропонуємо іншим важковаговикам банківської системи висловити на Інтернет-«шпальтах» нашого видання свою точку зору щодо Приватбанку, яка, можливо, більш суголосна інтерпретаціям НБУ та уряду.

Нагадаємо, своє бачення щодо націоналізації банку нещодавно в інтерв’ю для Finbalance уже описали заступники глави НБУ Катерина Рожкова і Дмитро Сологуб. До речі, ми пропонували поспілкуватися і першій заступниці міністра фінансів Оксані Маркаровій, яка представляє Мінфін у наглядових радах держбанків (у т.ч. Приватбанку). Проте вона вирішила утриматися від інтерв’ю. Що ж – її право. Наша пропозиція лишається в силі.

Finbalance: Яке Ваше загальне враження від націоналізації Приватбанку? Що могли б сказати з приводу позиції держави, екс-власників і топ-менеджерів?

Пушкарьов: У будь-якій ситуації перед тим, як кудись зайти, слід подумати, як потрібно буде виходити. А в конфлікті варто чітко розуміти, кому опонуєш.

Приватбанк – це не просто банк. Це був свого роду «командний пункт» великої групи «Приват», яка складається з багатьох взаємозалежних блоків та якій в Україні зрештою немає аналогів.

Приватбанк – це був мозок та серце корпорації, це центр, через який ефективно (на мою думку) здійснювалося управління фінансовими потоками групи на різноманітних ринках (металургія, феросплави, нафтопродукти тощо).

Перед тим, як вступати у специфічні відносини з таким банком, чиновникам слід було добре подумати про майбутнє. А як виявилося, ніхто про майбутнє не думав… Я не бачу там стратегів. Вони не розуміють, з чим мають справу.

А Коломойський – стратег, дуже розумний, любить грати на грані фолу. Це справжній боєць. Таких мало. Боголюбов – спокійний, розсудливий, впевнений, теж зі стратегічним мисленням. Вони добре один одного доповнюють, тому їх союз міцний та ефективний.

Не беруся оцінювати дії колишнього менеджменту банку. Дурних людей туди не брали, селекція була дуже жорсткою. Дніпропетровськ – мале місто, а «Приват» – велика «махіна». Тому люди дорожили роботою, бо висока зарплата, статус. Якщо хтось йшов деінде, то на вищі посади. Вважаю, що там працювали фахівці світового рівня.

Як бути з проблемним корпоративним портфелем Приватбанку?

У мене великий сумнів, чи в принципі потрібна була націоналізація Приватбанку. Власне, на мій погляд, банк її не потребував.

Так, його стан був складним, але не критичним. Не потрібно було перевішувати його на бюджет та платників податків.

Не вірю, що до націоналізації якість кредитного портфелю Приватбанку була настільки поганою, як розповідають. А те, що після націоналізації вона погіршилася, це закономірно. За таких умов навряд чи можна було очікувати іншого.

Токсичні активи – стандартна на сьогодні проблема для всіх банків. За останніми оцінками НБУ, частка проблемних кредитів у банківській системі складає 58%. Я ж думаю, що насправді їх не менше 70%.

У Приватбанку до націоналізації був один з кращих на ринку кредитних портфелів. Банк по факту був чи не єдиною на ринку структурою, яка ефективно боролася з боржниками: були професійні фахівці, потужна система оцінки ризиків, якісний кредитний менеджмент, сильні юристи, які грамотно працювали, жорсткий колекторський супровід. Наскільки мені відомо, схем «собі на кишеню» і т.д. там не було, це жорстко присікалося.

З переходом банку в держвласність відповідні структури відійшли. Поки що тягнеться шлейф попереднього авторитету, але це не на довго. І це колосальна проблема.

Безумовно, на якість кредитного портфелю Приватбанку впливали ті ж загальні економічні фактори, що й на всю систему, – падіння економіки, девальвація, війна, втрати в Криму… До речі, не слід забувати про втрату «Москомприватбанку». Так миттєво банки не продають.

За оцінками НБУ, 97-100% корпоративного портфелю Приватбанку – це інсайд. Ви згодні з такими оцінками?

Глибоко сумніваюся. Так, очевидно, що кредити пов’язаним особам були – як у випадку й інших банків з приватним українським капіталом. Можливо, це не менше 25-30% портфелю. Ну але ж не весь корпоративний портфель був інсайдерським… Щоб озвучувати більш конкретні оцінки, потрібний великий масив закритої інформації.

Слід зважати, що великий бізнес не дуже прагнув працювати з групою «Приват». Бо це акула, бо вона грішила тим, що рейдерила серйозний бізнес.

Якби Приватбанк був пірамідою, власники продали б його ще в 2007-2008 роках, взявши кілька мільярдів доларів. Банк не створювався на кілька років, і власники не намагалися швидко продати його в сприятливих для цього умовах, оскільки, очевидно, були впевнені в стійкості та розраховували на більші суми, ніж їм пропонували.

Щодо пов’язності/непов’язаності. За правилом шести рук можна пов’язати всіх. Якщо ті ж Суркіси обслуговувалися в банку, це ще далеко не є само по собі ознакою пов’язаності. Так, це може відображати лояльність, але не більше того. Коломойський – не та людина, яка через хороші відносини буде давати комусь кредит на привабливих умовах.

Якщо співвіднести галузеву структуру кредитного портфелю Приватбанку до націоналізації та сфери економіки, де мають бізнес-інтереси його вже колишні власники, є фактично пряма кореляція. Про це говорили в т.ч. в НБУ. Якщо припустити, що кредити не інсайдерські, виходить, що Приватбанк кредитував конкурентів своїх власників?

Не варто спрощувати. Все значно складніше та потребує глибокого аналізу по кожній позиції перед озвучуванням таких категоричних оцінок.

Скажімо, різні металургійні чи феросплавні заводи випускають різну продукцію, для виробництва якої потрібна різна сировина, але вони всі мають назву металургійні. Якщо ж згадати, наприклад, гірськолижний бізнес, то чи багато Ви назвете великих позичальників з Карпатського регіону, яких можна прокредитувати? Перелік можна продовжувати.

У нас ринок – голий, нема кого кредитувати. А обмеженнями бізнес не стримаєш .І в таких жорстких економічних умовах існування банків, як на мене, боротьба з пов’язаністю бізнесу нерозумна. Для чого ці обмеження, якщо бізнес – хороший і може обслуговувати позики?..

НБУ розпочав ці регулятивні «танці з бубнами» у 2015 році – тобто в максимально невдалий час: на фоні війни, Криму, втрат цілих галузей економіки. Такі необґрунтовано жорсткі зміни в регулюванні припустимі лише в умовах спокою, зростання інвестицій та економіки.

Важлива проблема, яка підкосила банки, - зміна в системі оцінки заставного майна. Так, оцінщики НБУ оцінили в нуль стадіон "Металург", на який було витрачено десятки мільйонів доларів. З одного боку, зрозуміло, що в умовах війни в прифронтову місті ніхто не купить такий об’єкт. З іншого боку, після стабілізації ситуації стадіон можна буде продати. Тому й вийшло, що через сумнівний підхід до оцінки заставного майна представники держави заявили про потребу донарахування резервів та, відповідно, потребу докапіталізації.

Крім того, не бралися до відома й давні проблеми в системі з «гепом» - з розривом, у рамках кого строковість кредитів потрібно підганяти під строковість депозитів, які короткі, оскільки вкладники тим паче під час кризи не готові розміщувати заощадження на тривалі терміни.

Комплекс дій НБУ в поточних умовах змусив банки – в т.ч. і «Приват» - проявляти «винахідливість» у вигляді тих же «свіжих» компаній, оцінки застав і т.д.

НБУ про це знав і знає. І за таких умов може визнати неплатоспроможним будь-який банк.

На Вашу думку, які зрештою фактори домінували при ухваленні рішень щодо націоналізації Приватбанку – економічні чи таки неекономічні?

Думаю, що було кілька вирішальних чинників. Західні партнери не змогли зрозуміти комплекс проблем, яку може створити націоналізація Приватбанку. Складається враження , що вони бачили лише високу концентрацію фізичних осіб в клієнтському портфелі банку та монопольну присутність групи в окремих галузях економіки.

Якщо опиратися в т.ч. на публічні одкровення учасників процесу націоналізації Приватбанку, то можна припустити, що багатьох вразила реакція групи «Приват» на події весни 2014 року, яка тоді фактично єдина серед великих фінансово-промислових груп стала на захист держави. Тоді на політичному полі проявив себе слабопрогнозований і некерований гравець.