Конфлікт між НБУ та компанією PwC, яка була аудитором Приватбанку до націоналізації, - одна з важливих складових протистояння між державою та екс-власниками банку. Якщо спір НБУ і PwC після виключення останньої з реєстру аудиторів банків перейде в судову площину, ті чи інші рішення «служителів Феміди» можуть вплинути і на судові спори щодо законності/незаконності націоналізації «Привату», bail-in, корпоративного портфелю.
Finbalance поцікавився точкою зору на цю ситуацію Олександра Почкуна – керуючого партнера Baker Tilly Ukraine – однієї з провідних аудиторських компаній, які працюють на українському ринку.
Finbalance: Як Ви оцінюєте конфлікт між НБУ та PwC щодо Приватбанку? Наскільки коректною/некоректною видається позиція та аргументація кожної зі сторін?
Почкун: Складно казати, на чиєму боці більше правди.
Не виключено, що був великий клієнт і тому могла бути певна заангажованість. Тим паче, що, слід розуміти, вони працювали не лише з Приватбанком, але й усією групою. Очевидно, що аудитор буде захищатися в будь-якому випадку, тому що це репутаційне питання.
У цілому розумію, що НБУ може бути незадоволений роботою аудитора, але в цьому і полягає обов’язок регулятора – бути незадоволеним аудитором у подібному випадку. Щоправда, якщо звинувачувати аудитора, то це коректно було б робити після рішення суду.
НБУ, публічно звинувачуючи екс-власників і екс-топ-менеджерів Приватбанку в приховуванні масштабів інсайдерського кредитування, в заяві про виключення PwC з реєстру аудиторів зробив акцент лише на складовій формування резервів і регулятивного капіталу. Чому так?
У висновку до звітності аудитор зробив обмеження, вказавши, що за тодішніх обставин не мав змоги з’ясувати достовірність інформації, що в нього не було достатньо джерел даних, щоб виявити всіх пов’язаних осіб. І тут, відверто кажучи, аудитор свою роботу виконав.
До речі, йдеться про звітність за 2015 рік, аудит якої робився в першому півріччі 2016 року. А Нацбанк посилається на дані кінця 2016 – початку 2017 року.
Тобто НБУ дивиться на питання з точки зору сьогоднішнього дня й на основі даних, якими наразі володіє. Які в т.ч. міг отримати на переговорах з екс-власниками банку, а вони, до речі, могли й не надавати таку ж інформацію аудиторам.
Коли кажуть про 97-100% [інсайдерських позик у корпоративному портфелі банку, - ред.], то це судження. Наскільки мені відомо, там до кінця не з’ясовано, яким чином ці компанії пов’язані з екс-власниками [банку, - ред.]. Це є певне судження, яке на сьогодні ще не є твердженням, обґрунтованим якимись документами.
Щодо формування резервів. Це питання напряму залежить від складової пов’язаних осіб. Чим більше виявлено пов’язаних осіб, тим має бути більше резерву.
Аудитор зазначив, що не впевнений в тому, що виявив усі пов’язані сторони. Тобто якщо їх більше, то і резервів мало б бути більше. А він, очевидно, нарахував резерви виходячи з того, які дані по пов’язаним особам були виявлені.
Чому Нацбанк відразу не озвучив претензії до аудиторського висновку, а лише фактично через півроку?
НБУ – досить бюрократична організація. Сумніваюся, що НБУ сидів і чекав зі своїм висновком висновки аудитора. На проведення всіх процедур потрібний час. Не можна очікувати миттєвої реакції. Наприклад, по деяким банкам зараз можуть приходити запити ще по звітності за 2015 рік.
НБУ й державний топ-менеджмент Приватбанку стверджували, що банк не міг вказати у звітності більший обсяг інсайдерських кредитів, ніж 10 млрд грн, оскільки, як зазначалося, міжнародні стандарти фінзвітності не охоплюють всю можливу «палітру» операцій, які можна віднести до інсайдерських. Чи дійсно МСФЗ звужують відповідні можливості й державний менеджмент, маючи, за його версією, підстави та бажання, не міг вказати більший розмір "інсайду"?
На мою думку, в принципі можна було. Є принципи бухгалтерського обліку, в т.ч. принцип скептицизму. Відверто скажу – жодний менеджмент не виявляє скептицизму до своєї фінзвітності [сміється, - ред.].
Але ж для державного топ-менежменту банку принцип скептицизму був тим паче актуальним, з огляду на те, що він фактично оцінював роботу попередників. А скептицизму не виявилося.
Ми ж не знаємо всі обставини справи, не знаємо всі домовленості. Можливо, там скептицизм теж був обмежений [сміється, - ред.]. Ми не можемо про це говорити, тому що не є свідками.
Як Ви оцінюєте перспективи примусового стягнення Приватбанком та державою кредитної заборгованості зі структур, які, за оцінками в т.ч. НБУ, прямо та опосередковано пов’язані з екс-власниками банку?
Оцінювати ймовірність в конкретних показниках складно. З огляду на заплановані витрати на ці процеси, шанси в держави, принаймні, рівні з їх опонентами. Залучені ж фахівці дозволяють вирішувати питання в будь-якій юрисдикції.
Очевидно, що держава буде намагатися стягнути заборгованість через реальні активи. Але чи зможе довести зв`язок з позичальникам, залежить від рівня професійності людей, які працюють на боці держави. Це значна робота. Там немає простого рішення.
На чому саме можуть будуватися аргументи держави, з огляду на те, що довести зв’язок з точки зору структури власності позичальників буде складно? Через відстеження руху кредитних коштів і т.д.?
У нас є закон про відповідальність акціонерів за діяльність банку. Думаю, держава буде намагатися не пов’язати рух кредитних коштів з іншими активами екс-власників банку, а швидше за все, буде намагатися показати відсутність економічних чинників надання таких кредитів та вплив цього на платоспроможність банку.