Finbalance публікує коментарі Олександра Паращія – керівника аналітичного департаменту інвесткомпанії Concorde Capital – щодо поточної ситуації довкола Приватбанку.
Як Ви оцінюєте ситуацію з інсайдерськими кредитами в портфелі Приватбанку? Яким бачите найбільш реальний варіант вирішення цієї проблеми – в т.ч. для мінімізації витрат держави на цю фінустанову? Чи вірите Ви в мирний сценарій врегулювання конфлікту між державою та екс-акціонерами? Кому й чому він більш вигідний?
Поки що найбільшою проблемою для держави є те, що річний звіт – єдиний нині доступний документ – говорить про досить низький розмір інсайдерських кредитів Приватбанку. Як мінімум, це означає, що стратегія банку по поверненню цих кредитів на сьогодні – програшна. Поки вони будуть готувати інші документи (якщо вони взагалі будуть здатні їх підготувати), колишні власники банку мають усі шанси через суди визнати сьогоднішній status quo. Тому поки що якщо й існує якийсь мирний сценарій, то лише на умовах колишніх акціонерів банку.
Щодо даних держменеджменту Приватбанку в звітності за 2016 рік про те, що станом на 19.12.2016 (до переходу банку під контроль держави) було лише 10 млрд грн інсайдерських кредитів: чи дозволяли норми МСФЗ вказати більший обсяг «інсайду»? Чи створює це ризики для держави у судових процесах? Як наразі їх мінімізувати?
Могли вказати все, що завгодно. І повинні були вказати набагато більшу суму, якщо дійсно були в ній упевнені. Тим більше, що аудитор все одно зняв із себе відповідальність за складання/підтвердження тієї таблички. Відмовки, що табличка складалася попередниками, не витримує жодної критики. Звіт був підписаний новим менеджментом, і вони могли (і повинні були) як мінімум у тексті викласти своє бачення тих цифр.
На Вашу думку, наскільки в держави високі шанси домогтися примусового стягнення відповідної заборгованості в Україні та за кордоном (у т.ч. із залученням судів іноземних юрисдикцій)? Це більше питання адекватної юридичної роботи чи питання політичної волі?
Важко оцінити. Будь-яка судова тяганина – це дорого і довго. Поки воно все буде тривати, може і влада змінитися. І не факт, що буде політична воля сьогодні, в т.ч. і з врахуванням великих фінансових, інформаційних/репутаційних витрат на такий проект.
За Вашими оцінками, з огляду на те, що в більшості випадків зв`язок компаній-позичальників з екс-власниками Приватбанку не є прямим, а висновки НБУ і держменеджменту банку про інсайдерську природу кредитів ґрунтуються в основному на аналізі руху кредитних коштів, специфіці умов кредитування тощо – чи зможе держава реально претендувати на активи екс-власників Приватбанку (мережі АЗС, акції «Укрнафти», Кременчуцький НПЗ, феросплавні заводи тощо), які формально не мають відношення до кредитів?
Поки що єдиною зачіпкою для таких стягнень є нібито особисте зобов’язання Коломойського по кредитам рефінансування. Але і там, думаю, все сумно.
По-перше, не відомо, чи то зобов’язання взагалі дійсне (в останньому річному звіті банку про нього – ні слова). По-друге, я не бачу реального механізму такого стягнення.
Згідно з постановою №259 про рефінансування, НБУ може стягнути заставу по рефінансу лише після стягнення коштів з коррахунку банку, після того, як тих коштів виявилося недостатньо.
До того ж, щоб задіяти механізм стягнення, потрібно, щоб Приватбанк дефолтнув по рефінансу. А це вже якийсь абсурд – супернадійний банк у дефолті. Можливо, тоді його ще й проблемним треба визнавати.
Що Ви могли б сказати з приводу різних трактувань осінньої трансформації/реструктуризації кредитів у портфелі Приватбанку, коли НБУ і топ-менеджмент банку публічно вказують на низку зловживань (по заставам, вартості позик тощо), а екс-власники і екс-топи банку переконують, що трансформація/реструктуризація відбулася під наглядом і за погодження НБУ та його куратора?
Очевидно, що та трансформація не могла призвести до неплатоспроможності банку упродовж двох місяців. Тому дивно чути, що це може бути підставою для звинувачень у доведенні банку до неплатоспроможності. І низькі ставки там теж ні до чого. От уявімо, що ставка там була б не 10,5%, а 110,5% - що воно змінило б? Ну, і роль Нацбанку як пасивного спостерігача (принаймні, у версії подій від НБУ) виглядає трохи дивно.
За Вашими оцінками, якою є юридична сила листа екс-акціонерів "Привату", з яким вони звернулися до уряду з проханням щодо націоналізації та докапіталізації? Якою є юридична сила зобов’язання екс-власників банку реструктуризувати портфель кредитів юрособам, при тому, що в листі прямо не визнається інсайдерський характер цих кредитів? Чи існують юридичні важелі для притягнення їх до відповідальності за те, що позики не були реструктуризовані до 01 липня, як обіцялося в листі?
Лист має юридичну силу у тому сенсі, що на нього посилається постанова уряду про націоналізацію Приватбанку. Очевидно, наявність такого листа для Кабміну була важливим аргументом для входження в капітал банку. Але, як ми бачимо, у річному звіті банку той лист не згадується, отже, він, швидше, має політичну, декларативну силу.
Щодо нереструктуризованих на певну дату кредитів. Я не бачу жодних шляхів притягнення до відповідальності за це. Більш того, спроба притягнути колишніх власників до відповідальності може трактуватися як вимагання. Тобто держава вимагає гроші за непереслідування колишніх власників.
На Вашу думку, які шанси в І. Коломойського в судовому порядку оскаржити націоналізацію Приватбанку – з огляду в т.ч. на лист до уряду (був підписаний також Г. Боголюбовим)? Які основні юридичні ризики тут існують для держави (можливо, були процедурні порушення в ході націоналізації тощо)?
Процедурні порушення були, однак, очевидно, що оскаржити націоналізацію вже не вийде. Хоча поставити під питання її легітимізацію в очах суспільства може.
За Вашими оцінками, наскільки коректними/некоректними є рішення судів про скасування рішень НБУ щодо визнання пов’язаними з Приватбанком особами братів Суркісів, їх "А-Банку", ФК «Динамо» та повернення коштів, які були списані (конвертовані в капіталі) в рамках bail-in? Чому такі рішення стали можливими – через недопрацювання юристів НБУ, Приватбанку, ФГВФО? Заангажованість суддів? Недостатню юридичну обґрунтованість прийнятих Нацбанком рішень?
У випадку «Динамо», схоже, що пов’язаність була притягнута за вуха. У випадку Суркісів та «А-Банку» поки що рано говорити про поразку держави. Перше рішення суду, як на мене, не виглядає бездоганним з точки зору логіки.
Як Ви оцінюєте шанси держави в судових спорах з держателями єврооблігацій (у т.ч. в Суді Лондона)? Як на судові спори вплинуть згадані програші держави в судовому протистоянні з Суркісами та їх структурами? Блокування-розблокування коштів "Каргіл"?
Ті держателі, з якими я спілкуюся, впевнені у своїй правовій позиції у британських судах. В українські суди вони йти не збираються, оскільки бояться, що таким кроком вони визнають норми українського права (тому випадок Суркісів їм мало що дає). Вони вважають, що банк/держава порушили норми британського права, застосувавши списання за українським законодавством. На їх думку, списання облігацій було б правомірним лише у випадку ліквідації банку. Позиватися вони, скоріше за все, будуть до банку, який не виконав свої зобов’язання. Але, як на мене, bail-in єврооблігацій відбувся також із порушенням українського законодавства.
На Вашу думку, наскільки в правоохоронних органів високі шанси притягнути до кримінальної відповідальності екс-власників і екс-топ-менеджерів Приватбанку, зокрема, по статті 218-1 «Доведення банку до неплатоспроможності»? Це більше політичне чи юридичне питання?
Якщо це розглядати як суто юридичне питання, то це виглядає як шантаж, і тоді позиція уряду виглядає досить слабкою. Мабуть, це більше політичне питання.