Націоналізація Приватбанку: юрист оцінив шанси держави і Боголюбова в судовому спорі

Все про економіку та фінанси

Юрист юридичної фірми «Ілляшев та Партнери» Андрій Бичков у коментарі для Finbalance оцінив шанси держави та Геннадія Боголюбова в судовому спорі, який, судячи з листа екс-співвласника Приватбанку, він може ініціювати в «іпостасі» громадянина Великої Британії, щоб отримати компенсацію за націоналізацію Приватбанку (про судові позови Ігоря Коломойського в Україні до держструктур читайте тут).  Нижче – пряма мова А. Бичкова: 

У своєму повідомленні уряду України від 06.11.2017 р. пан Боголюбов говорить про намір розпочати арбітраж проти України за Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (Регламент UNCITRAL). Він стверджує, що є громадянином Великої Британії, а отже його інвестиції в Україні підлягають захисту відповідно до двосторонньої Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про сприяння і взаємний захист інвестицій від 10.02.1993 р. Ані цією Угодою, ані Регламентом UNCITRAL не встановлено право, за яким цей спір підлягає розгляду.

Згідно з пунктом 1 статті 35 Регламенту UNCITRAL, арбітражний суд застосовує норми права, погоджені сторонами, а за відсутності такого погодження застосовується право, яке арбітражний суд вважатиме доречним. Ймовірно, якщо арбітраж таки буде розпочато, спір буде розглядатися із застосуванням права України, а також норм та принципів міжнародного права.

Також на даний час невизначено місце майбутнього арбітражу, тобто, у якій країні та місті він формально буде проходити. Сторони можуть у майбутньому погодити місце арбітражу самостійно, або воно може бути визначено арбітражним судом відповідно до пункту 1 статті 18 Регламенту UNCITRAL з урахуванням обставин справи.

Шанси держави на виграш у цьому спорі важко спрогнозувати без належного правового аналізу матеріалів справи. Статистика розгляду інвестиційних спорів говорить про те, що більшість рішень виноситься на користь інвестора. Однак все залежатиме від доказів, які сторони зможуть надати арбітражному суду.

Головним завданням держави буде доказати, що її відповідні органи та посадові особи діяли неупереджено, без порушень законодавства України та без будь-якої дискримінації відносно колишніх акціонерів «Приватбанку». У зв’язку з цим, висновок, що буде складений за результатами аудиту, який проводять Kroll та AlixPartners, може виявитися одним із основних елементів доказів. Якщо цей висновок буде наданий в рамках арбітражу, експерти Kroll та AlixPartners можуть також бути викликані на засідання арбітражного суду для дачі усних свідчень.

Виходячи з практики розгляду подібних спорів, можна припустити, що арбітражний процес між паном Боголюбовим та Україною триватиме не менш, ніж півтора роки. Але вже зараз очевидно, що цей арбітраж буде лише частиною більш великої «війни» між колишніми акціонерами «Приватбанку» та державою.

Крім того, слід розуміти, що для пана Боголюбова лише виграти спір з державою та отримати арбітражне рішення на свою користь може виявитися недостатнім. У разі, якщо держава відмовиться добровільно виконувати рішення арбітражу, йому прийдеться пройти процедуру визнання арбітражного рішення та його примусового виконання.

Для цього необхідно буде звернутися до українського суду з відповідною заявою. Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, учасницею якої є Україна, передбачено низку підстав, на яких суд може відмовити у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення. Одна з таких підстав – якщо визнання та виконання арбітражного рішення суперечить публічному порядку держави.

В українській судовій практиці існують випадки, коли суди відмовляли у визнанні та наданні дозволу на виконання іноземного арбітражного рішення на цій підставі. Наприклад, Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.06.2015 р. у справі № 757/5777/15-ц заявнику було надано дозвіл на примусове виконання рішення стокгольмського арбітражу. Проте пізніше, 21.12.2016 р., Апеляційний суд м. Києва скасував цю ухвалу та відмовив у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання зазначеного арбітражного рішення. Однією з підстав відмови було те, що «надання судам компетенції змінювати розміри податків/обов`язкових платежів у супереч нормам Кодексу було б порушенням встановлених у державі основоположних, визначальних принципів оподаткування, тому визнання та виконання Арбітражного рішення порушує публічний порядок держави Україна».

Угода між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про сприяння і взаємний захист інвестицій, на яку пан Боголюбов посилається у своєму повідомленні від 06.11.2017 р., застосовується, зокрема, до відносин між іноземним інвестором та державою. Якщо пан Боголюбов розпочне арбітражний процес проти України на підставі цієї Угоди, він виступатиме у якості іноземного інвестора, оскільки має громадянство Великої Британії (маючи при цьому також громадянство України).

У цьому контексті слід зауважити, що, згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Тобто, держава не може визнати пана Боголюбова іноземним інвестором, оскільки не визнає його британського громадянства.

Навіть якщо пан Боголюбов переможе у цьому арбітражному процесі, на мій погляд, існує висока ймовірність того, що український суд не визнає арбітражне рішення на тій підставі, що його визнання та виконання суперечитиме публічному порядку України, оскільки порушуватиме Закон України «Про громадянство України».