Між ДФС та Львівською залізницею - судовий спір на 120 млн грн

Все про економіку та фінанси

19 березня Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу держпідприємства “Львівська залізниця” та скасував рішення Львівського окружного адмінсуду від 24.04.2018 і постанову Львівського апеляційного адмінсуду від 08.08.2018 (в справі №813/1814/17), якими “Львівській залізниці” було відмовлено в задоволенні позову до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0001951400/13199 від 17.10.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем “частина чистого прибутку (доход) господарських організацій, що підлягає сплаті до бюджету” в розмірі 37,7 млн грн;
- №0003552200 від 03.05.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 62,3 млн грн;
- №0003532200 від 03.05.2017, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 22,1 млн грн.

Верховний Суд відправив цю справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з судовими матеріалами, СДПІ з ОВП у м. Львові МГУ ДФС провело документальну планову виїзну перевірку “Львівської залізниці” з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов`язкових платежів), дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, у ході якого було встановлено низку порушень.

У свою чергу “Львівська залізниця” в ході судового процесу називала в т.ч. “необґрунтованими висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача і неналежне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій первинної документації, оформленої під час їх здійснення, господарської мети, економічної доцільності господарських операцій, а також використання отриманих товарів, робіт, послуг у подальшій діяльності підприємства” (цитата).

Верховний Суд вирішив, що висновки судів попередніх інстанцій “щодо відсутності реального здійснення господарських операцій належним чином не підтверджені, оскільки не базуються на повному і всебічному дослідженні письмових доказів, що мають значення для об`єктивного вирішення спору”.

Нижче - цитата з постанови Верховного Суду від 19.03.2019:

“Так, наприклад, у судових рішеннях не надано оцінки поданим позивачем до суду актам виконаних робіт на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Інвест-Буд-Лайн», ПП «Центр Безпеки Бізнесу», а також поданим до суду первинним документам, складеним по господарським операціям з ТОВ «Регіон плюс», ТОВ «Дельта Захід», ТОВ «ВП»Укрзахідавтоспецмаш», а також ТОВ «ІМАС-2005», тощо.

Також колегія суддів зауважує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Крім того суди, обмежившись констатацією викладених в акті перевірки доводів контролюючого органу, не дослідили подальше використання придбаних товарів та послуг у господарській дяльності позивача, фактичний рух активів або зміни у власному капіталі позивача чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Суди безпідставно послалися на неможливість проведення контролюючим органом зустрічних звірок з контрагентами позивача, зокрема з ТОВ «Агенція Спеціалізованих Послуг», ТОВ «Галактика-Тест», як на підставу для висновку щодо неможливості здійснення цими підприємствами господарських операцій, оскільки зафіксований актом податквого органу факт неможливості проведення звірки посвідчує виключно цю обставину і жодним чином не впливає на склад податкового правопорушення в розумінні статті 109 Податкового кодексу України.

Суд вважає необгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо непідтвердження реального здійснення господарських операцій з посиланням тільки на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкову інформацію, надану іншими контролюючими органами, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом у розумінні процесуального Закону.

Норми податкового законодавства не визначають місцезнаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача) щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту та віднесення до витрат податкового періоду.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог щодо формування податкового кредиту чи витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, що він мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, і судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника щодо нправомірної поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не здійснили належного дослідження та аналізу первинної документації, наданої позивачем на підтвердження реальності виконання угод, у розрізі контрагентів і не дали відповідної оцінки встановленим фактам, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині є обгрунтованими.

Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції".