Мінфін і Приватбанк приховують, скільки заплатили екс-роботодавцю Данилюка

Все про економіку та фінанси

Після націоналізації Приватбанку уряду знадобилося більше року на оновлення стратегії держбанків. Хоча в принципі націоналізовуючи найбільший банк на ринку, держава мала б уже розуміти, що з ним робити, витрачаючи на це понад сотню мільярдів гривень (уже не кажучи, що підготовка до націоналізації тривала як мінімум з початку 2016 року).

Оприлюднена Мінфіном презентація оновленого «дороговказа» для Ощадбанку, Укрексімбанку та Укргазбанку за великим рахунком мало чим відрізняється від положень «старої» стратегії, схваленої Кабміном ще на початку 2016 року. Чи не основна відмінність – це зміщення строків виконання. Зокрема, в частині приватизації.

Показова ситуація, наприклад, з Укргазбанком. Спершу передбачалося, що його часткова або й повна приватизація відбудеться до кінця 2017 року. Зараз же планується, що 20% акцій цієї фінустанови можуть бути продані в розпал президентської кампанії – у IV кварталі поточного року. Або вже в 2019 році. Решта ж 75% акцій мають бути продані в 2020 році.

Дивні розклади з Укрексімбанком. Після року роздумувань, Мінфін так і не визначився «залізобетонно», що з цим держбанком робити. Чи варто хоча б частково його приватизувати, чи має він спеціалізуватися виключно на експортно-імпортних операціях тощо.

Не вдалося Мінфіну предметно розмежувати функціонал Приватбанку та Ощадбанку. В результаті вони будуть товктися «на одному полі», зосередившись значною мірою на роботі з населенням та малим і середнім бізнесом (принаймні, декларативно).

З одного боку, конкуренція – це, безумовно, добре. З іншого боку, на фоні активізації інших учасників ринку в цих нішах (зокрема, МСБ) практичний сенс суто для уряду від протистояння Приватбанку та Ощадбанку не такий уже очевидний. Якщо взагалі не марнотратний, з урахуванням уже проведених мільярдних докапіталізацій і нових, які можуть знадобитися внаслідок ймовірної девальвації гривні в найближчий рік-два.

Згідно з офіційними даними, Ощадбанк заплатив компанії McKinsey за консультанції в коригуванні своєї стратегії 14,8 млн грн. Аналогічними послугами McKinsey (слід розуміти, більшої «глибини») користувався і Приватбанк, проте скільки за це сплатив, ні банк, ні Мінфін публічно дані не розкрили (ні в системі Prozorro, ні в розпіареній мінфінівцями системі «Є-data»).

Нагадаємо, в оприлюдненій Нацбанком звітності банківської системи за 2017 рік вказувалося, що Приватбанк торік заплатив усім своїм консультантам 395,6 млн грн. Це, слід розуміти, сумарна величина, яку отримали не лише фахівці McKinsey, але й інші структури, які допомагають Приватбанку в т.ч. судитися з екс-власниками, вели з ними переговори щодо реструктуризацїі корпоративного портфелю, шукали для банку нового главу правління тощо.

Раніше екс-корпоративний секретар Приватбанку Вікторія Страхова зазначала, що на конкурсі з відбору розробника стратегії націоналізованого банку (який проводила наглядова рада) пропозиція McKinsey була найвигіднішою, в т.ч. в фінансовій частині.

Як відомо, міністр фінансів Олександр Данилюк раніше працював в McKinsey в Лондоні та Москві.

P.S.

Стратегія розвитку для держбанків – документ, звичайно, потрібний. Інша справа, що в українських реаліях «вихлопу» від нього не так і багато. І справа не тільки в надмірній обтічності/декларативності (в стилі – «за все хороше»).

Забагато залежить від політичної кон’юнктури. Й відповідно до 2022 року (термін, на який розрахована стратегія) ще може змінитися не один склад уряд й, відповідно, бачення влади щодо роботи з банківськими активами може принципово коригуватися.

Що казати, якщо навіть в чинному складі Кабміну немає єдиного підходу. З одного боку, Мінфін декларує потребу зменшення політичного впливу на держбанки (що мають забезпечити «незалежні» наглядові ради, хоча по тому ж Укргазбанку ми бачимо, наскільки вони «незалежні»). З іншого боку, перший віце-прем’єр Степан Кубів говорить про необхідність посилення ролі держбанків в економіці, а міністр енергетики Ігор Насалик критикує держбанки за небажання кредитувати держшахти.

Не виключено, що чим ближче до президентських і парламентських виборів, тим більше буде «хотєлок». І все заради економіки та добробуту населення, звичайно. Тільки заради них.

Наскільки активно буде цьому протистояти Мінфін? Якщо й буде (що само по собі не так очевидно, як видається його "прогресивним" фанатам), то навряд чи ефективно. На одній підтримці МВФ далеко не заїдеш, не маючи власної значної політичної ваги.

Тим паче, що держбанками керують політичні призначенці. Як мінімум у випадку Ощадбанку, Укрексімбанку, Укргазбанку.