На минулому тижні Президент Петро Порошенко підписав Кодекс з процедур банкрутства, який Верховна Рада ухвалила ще минулого року. Кодекс запрацює лише через півроку, коли будуть прийняті усі необхідні підзаконні акти. Зокрема, стосовно інституту арбітражних керуючих, що стануть єдиними “кураторами” усього процесу банкрутства, та вибору майданчиків для аукціонної торгівлі майном боржників, констатує “Укрінформ”.
Пропонуємо Вашій увазі кілька поглядів на Кодекс з процедур банкрутства:
Сергій Алєксєєв, народний депутат, співавтор Кодексу з процедур банкрутства (джерело - портал «Банкрутство & Ліквідація»):
За роки незалежності це перший комплексний документ, що має регулювати всі процедури банкрутства, як юридичних, так і фізичних осіб. Кодекс покращує позицію України в рейтингу Світового банку «Doing business» в загальному на 10 позицій, що може дати нашій державі, за попередніми розрахунками, додаткових 6 мільярдів доларів інвестицій. Для порівняння - за три попередні роки Україна всього піднялась на 7 пунктів.
У виграші будуть усі, адже дуже важливо, що процедура банкрутства, передбачена в Кодексі, дуже збалансована та рівною мірою захищає як кредиторів, так і боржників.
Кодекс значно вдосконалює існуючу процедуру банкрутства. Зокрема, передбачає ліквідацію зайвих бар`єрів, спрощення доступу до процедур, зменшення строків провадження у справах про банкрутство; зменшує можливості зловживань у процедурах банкрутства; забезпечує рівні права та можливості для кредиторів та боржників.
Ми справді довго працювали над документом, вивчали світовий досвід та рекомендації міжнародних фінансових організацій. Це дозволило нам знайти золоту середину, щоб максимально безболісно, як для боржника, так і кредитора, вирішити питання простроченої заборгованості, передбачивши і низку запобіжників від різноманітних махінацій, і певні гарантії.
Наприклад, якщо під час процедури банкрутства виявиться недоброчесність боржника і приховування ним доходів та статків, йому буде відмовлено у списанні боргу, що захищає інтереси кредитора. Разом з тим до ліквідаційної маси не може бути включене житло, яке є єдиним для боржника та його родини (квартира не більша за 60 кв. м або будинок не більший від 120 кв. м), що забезпечує права боржника.
Кодекс також вирішує всі питання, які найбільше турбували інвесторів. Зокрема, скорочує тривалість процедури банкротства, знижує її вартість, значно підвищує її ефективність. Це актуальні питання для бізнесу й одні з перших, які задають іноземні інвестори при ухваленні рішення починати працювати в Україні. Вирішення в Кодексі цих питань робить вітчизняний ринок більш конкурентоздатним у глобальній боротьбі за фінансові ресурси, а права кредиторів більш захищеними.
Найбільш значущою зміною та новацією, що передбачає Кодекс, є можливість визнавати банкрутами фізичних осіб. На відміну від більшості розвинених країн, до цього часу в Україні не існувало законодавчо врегульованої процедури банкрутства фізосіб. Це означало, що людина, в які б життєві обставини вона не потрапила, була зобов’язана платити наявні борги все життя, а після смерті цей обов’язок успадковували її родичі. Прописана в проекті Кодексу процедура банкрутства надає людям другий шанс, щоб відновити свою платоспроможність, погасити борги, які може сплатити, а які не може - списати за рішенням суду і почати життя з чистого аркуша без боргового ярма. Кредитор, зі свого боку, отримує гарантію повернення позик.
Більше того, від відновлення платоспроможності боржника виграє не тільки ця особа, а й держава. Адже фізична особа, звільняючись від боргів, які за інших умов можуть тягнутися довго, а іноді й усе життя, повертається до активної легальної праці, соціальної діяльності.
Держава таким чином повертає ще одну економічну одиницю до активного способу життя і, зрештою, платника податків. Виграють навіть банки. Хоча вони і можуть щось втрачати у разі свого погодження на списання частини боргу фізичної особи, однак в цілому кредитні установи виграють за рахунок очищення їх балансів від «мертвих» боргів та збереження їх клієнтів серед активних учасників споживчого кредитування.
Юліан Хорунжий, член правління Асоціації правників України, старший партнер юридичної фірми Ario Law Firm (джерело - “Інтерфакс-Україна”):
За словами юриста, кодекс зачіпає інтереси “не тільки банкрутів, але й абсолютно живого і прибуткового бізнесу, який "не любить" своєчасно і в повному обсязі розраховуватися зі своїми контрагентами".
"Для когось цей кодекс - нові можливості бізнесу, для когось - захист інвестицій, для когось - хороший привід покритикувати владу. Але однозначно: це нова ера в одній з найбільш непрозорих до сьогоднішнього дня сфер ринку, і не тільки юридичної", - сказав він.
Як зазначив Ю.Хорунжий, кодекс ліквідує "більшість перевірених часом "схем", які давали можливість уникати фінансової відповідальності, “кидати" бізнес-партнерів, рейдери активи".
Юрист нагадав, що основними новелами кодексу є введення реальних механізмів оздоровлення бізнесу, можливість введення відкритих і прозорих аукціонів, виводення "в білу" діяльності арбітражних керуючих, а також введення процедури визнання неплатоспроможності фізособи.
"Щодо останнього хочу чітко зазначити: Кодекс ставить за мету не "забанкротити" боржників банків, які не змогли вчасно виконати зобов`язання перед банками, насамперед, по валютній іпотеці, але не тільки, а саме надати їм можливість за їх власним бажанням оздоровити їх реальний фінансовий становище", - сказав він.
Незалежна асоціація банків України (джерело - офіційна заява):
Серед переваг Кодексу можна виокремити:
продаж активів боржників виключно через онлайн-платформи, а також погодження заставним кредитором ціни та умов продажу заставного майна, що забезпечить прозорість та максимально високу ціну відчуженого майна;
скорочення строків розгляду справ про банкрутство шляхом зменшення кількості оскаржень (зараз в Україні процедура банкрутства триває в середньому 2,9 року, тоді як в інших країнах Східної Європи - 2,3 року);
запровадження інституту банкрутства фізичних осіб, що надасть можливість позичальникам, які опинилися в скрутному фінансовому становищі, врегулювати питання кредитів, в тому числі іпотечних, виданих в іноземній валюті.
Також завдяки новому Кодексу має відбутися здешевлення процедури банкрутства (середня вартість процедури банкрутства в Україні зараз – до 40% вартості бізнесу, тоді як в сусідніх по регіону державах– до 13%) та зростання фінансового результату і обсяг відшкодування в кінці процедури (зараз середній показник фінансового результату в Україні становить 9 %, а в Східній Європі - 38%).
За оцінками експертів, Кодекс дозволить піднятися Україні у загальному рейтингу «Doing business» одразу на 80 позицій за напрямом «Вирішення неплатоспроможності». Це дозволить увійти нашій державі до першої сотні країн за цим питанням. Також Кодекс забезпечить покращення позицій України у загальному рейтингу легкості ведення бізнесу на 9 позицій, що сприятиме залученню додаткових інвестицій.
Олег Малиневский, партнер ЮК EQUITY (источник - "Юридическая практика")
С оговоркой, что пока мы имели возможность увидеть только редакцию, подготовленную ко второму чтению, о Кодексе можно говорить в двух аспектах. Первое, если не принимать во внимание книгу по банкротству физических лиц, то в целом нам предложили очередную редакцию действующего законодательства. Каких-то революционных изменений, к сожалению, нет. Второй аспект касается мотивов принятия Кодекса. И, к сожалению, здесь определяющим был не эволюционный путь развития законодательства, имплементация наработок практики, а некий политический хайп, связанный с повышением позиций страны в рейтинге Doing Business. Когда ставятся такие задачи, предугадать последствия достаточно сложно, и далеко не всегда они будут соответствовать изначально заявленным идеям.
Исходя из той редакции, которую я видел, баланса (интересов должников и кредиторов, - ред.) нет. Речь идет о том, что нужно максимально эффективно и по возможности быстро продать имущество, которое осталось у должника.
Если действующий закон носит название «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом», причем санация вполне логично выводилась на первый план, то сейчас у нас будет Кодекс Украины по процедурам банкротства. А если прочитать еще и преамбулу, то мы увидим акцент на приоритетности удовлетворения требований кредиторов. Каких-то общеэкономических целей законодатель не ставил. Алгоритм простой: понять, какое имущество есть у должника, сохранить его и продать для того, чтобы удовлетворить кредиторов.
В Кодексе отсутствует общий раздел в понимании законодательной техники, в котором были бы зафиксированы принципы регулирования. Я сторонник приоритетности санации там, где это возможно. По крайней мере суд должен убедиться, есть ли возможность возобновить работу предприятия. Законодатель, наоборот, предложил другие крайности. Например, снижение порогов позволяет инициировать банкротство должника, у которого возникли временные проблемы, появились определенные кассовые разрывы. Причем критерии остались достаточно оценочные и, как правило, не учитывают особенностей производственного цикла в той или иной отрасли. Кредитор, даже небольшой, получит формальную возможность шантажировать своего должника, таким образом «выбивая» задолженность.
Я придерживаюсь системного подхода к процедурам банкротства. Безусловно, изменение правил игры дает адвокатам некие преимущества, которые можно будет применить на практике. Например, уже упомянутое снижение порогов начала процедуры. В отдельных случаях банкротство — это некий зонтик, позволяющий должнику на определенное время получить передышку. Снижение порогов приведет к увеличению так называемых контролируемых банкротств. С другой стороны, ограничение срока моратория лишает недобросовестных должников возможностей затягивать сроки банкротства, что дает больше возможностей залоговому кредитору для получения реальных денег. Безусловно, это плюс.
Важны и вопросы, связанные с назначением арбитражных управляющих. В Кодексе заложены предпосылки для возможности прямого влияния комитета кредиторов на назначение арбитражного управляющего. Если на начальном этапе мы больше полагаемся на автоматизированную систему, то в дальнейшем соответствующее лицо может быть отозвано комитетом кредиторов. Такой подход соответствует прокредиторской направленности Кодекса. Оценивать его можно по-разному, но устанавливаются правила игры, появляется определенность, комитет кредиторов получает возможность назначать арбитражного управляющего, который его устраивает.
Из позитивных моментов отмечу также введение прозрачных процедур продажи активов, которая дает надежды на повышение доходности для кредиторов на единицу долга. Но здесь также не надо быть наивными, это не гарантирует отсутствия манипуляций и стопроцентного погашения. В общем и здесь есть над чем дальше работать.
Достаточно широкие полномочия есть у суда как проверяющего финальной инстанции. Именно суд определяет обоснованность требований кредиторов, устанавливает отсутствие признаков фиктивности и т.д.
С другой стороны, есть надежда, что арбитражные управляющие при всей зависимости от комитета кредиторов будут надлежащим образом исполнять свои обязанности. Одной из важных предпосылок для этого станет формирование саморегулируемой организации арбитражных управляющих со своими внутренними этическими нормами и правилами. И именно арбитражный управляющий, как представляется, может выступить в роли некоего медиатора, который сможет уравновесить интересы всех кредиторов и должника.
Что касается каких-либо специально установленных механизмов защиты интересов должников, то ничего кардинально нового в Кодексе я не увидел. Наоборот, идет планомерное ухудшение их положения. К сожалению, реальные механизмы санации не предусматриваются, хотя мне кажется, что как минимум для больших реально работающих компаний санация должна презюмироваться как обязательная, а вот невозможность ее проведения — быть предметом доказывания в суде. Работающий актив всегда стоит дороже. Например, конвертация долга в капитал может стать достаточно выгодным и эффективным инструментом не только выхода из процедуры банкротства, сохранения работающего бизнеса, но и активизации определенного сегмента фондового рынка. Но поскольку законодательно устанавливать подобные механизмы сложно, государству, похоже, гораздо проще установить механизм распродажи активов по бросовым ценам, предоставляя кредиторам хоть и копеечные, но все же гарантии возврата средств.
Начну с самого общего — для начала нужно четко законодательно определить цели и принципы процедур банкротства, честно и прямо расставить приоритеты госполитики в оси «санация-ликвидация». Исходя из частных положений Кодекса, можно сделать определенные выводы о прокредиторской направленности процедуры, ее срочности и т.д., но все это нужно формализовать и закрепить, попутно переосмыслив, насколько осознанно законодатель отказывается от приоритета восстановления платежеспособности. В принципе здесь усматриваются вопросы экономической безопасности, особенно в части реального сектора экономики. По моему мнению, должны быть определенные предохранители, чтобы мы не «убивали» реально работающие предприятия, не «дерибанили» их на куски только из-за того, что кредиторы не могут договориться. Нужно четко прописать обязательность санации и только в случае ее неуспешности переходить к ликвидации.
Второй важный аспект касается роли государства в сфере банкротства: от Министерства юстиции Украины как регулятора до участников процедур банкротства, которых так или иначе можно отнести к государственному сектору экономики. Должна работать презумпция обязанности принятия решений в процедуре (например, голосование в комитете кредиторов), а не просто возможность, которой госсектор «от греха подальше» предпочитает не пользоваться. Также нужно решить проблему огромного количества де-факто неработающих госкомпаний-банкротов, которые не ликвидируются в силу различных запретов и ограничений: государство должно либо профинансировать соответствующие сферы, либо пустить туда частный капитал, в том числе посредством процедур санации и капитализации.
Есть еще ряд частных моментов, о которых ввиду отсутствия окончательного текста Кодекса говорить пока преждевременно. Из наиболее важного — я бы пересмотрел вопрос снятия барьеров начала процедуры банкротства. Это наше украинское ноу-хау, которое может оказаться чревато последствиями. У нас исключили указание и о пороговой сумме, и о минимальном сроке одновременно. По крайней мере норму о сроке можно было бы оставить, помня о том, что в отечественных реалиях начало процедуры банкротства предприятия — это, за редким исключением, билет в один конец.