Гривня: хто винен і що робити?

Все про економіку та фінанси

Матеріал підготовлено в рамках спільного проекту FINBALANCE та "Дзеркала тижня. Україна"

Василь Пасочник, Юрій Сколотяний

Поточного тижня Україна опинилася в апогеї найпотужнішої валютної кризи, небаченої мінімум від початку століття. І поки немає гарантій, що її нинішній рівень став піком. Пригнічує те, що після тривалих січневих консультацій із МВФ, з яким Київ розраховує в найближчому майбутньому підписати нову програму фінансування, у мешканців Печерських пагорбів так і не з`явилося чіткого алгоритму дій у ситуаціях, подібних до сьогоднішньої. Про це свідчить не тільки вираз розгубленості на обличчях відповідальних чиновників при їх появі на публіці, а й шарахання та непослідовність дій, які вживаються ними при гасінні курсових пожеж.

Як було заявлено після екстреної наради всіх розгублених топ-осіб держави, "було напрацьовано комплекс заходів зі стабілізації ситуації на валютному ринку". Однак деталей цього плану ніхто не оголошував. І симптоматично те, що президент Порошенко та прем`єр Яценюк не спромоглися після екстреної наради вийти на люди, аби вгамувати паніку чіткими спільними заявами або оголошенням переліку планованих дій. Чого забракло? Єдності? Плану? Сміливості?

Новий екстремум

Коли за результатами торгів на валютному міжбанківському ринку у вівторок, 24 лютого, курс гривні до долара знизився до нового історичного мінімуму в 33,85 грн, а на "чорному" ринку ціна "зеленої" готівки впритул наблизилася до позначки 40, панікувати було від чого — пікіруюча українська економіка опинилася під загрозою остаточно зірватися в штопор, а й так коматозні фінансові ринки вже хапав за горло сумно відомий Кіндратій.

Нацбанку, який давно розбазарив свої резерви, не залишалося нічого кращого, як удатися до крайнього заходу — фактично зупинити міжбанк, заборонивши уповноваженим банкам (спочатку — впродовж трьох днів, по 27 лютого включно) купувати валюту за дорученнями клієнтів. За день до того НБУ заборонив кредитування в гривні під купівлю валюти та підсилив контроль над імпортними операціями.

Користуючись зручною нагодою "передати потрібні привіти", неабияку РR-активність розгорнув прем`єр-міністр Яценюк. Відкриваючи засідання уряду в середу, 25 лютого, він закликав Верховну Раду зібратися на позачергове засідання, присвячене питанням стабілізації курсу гривні. Також він різко розкритикував вищезгадане рішення НБУ про закриття міжбанку, фактично поклавши персональну відповідальність за це на главу відомства Валерію Гонтареву. І, нарешті, заявив про намір поїхати на Банкову "з метою, щоб президент запросив голову НБУ та щоб ми почули реальну картину безпосередньо з вуст голови НБУ". Хоча насправді нараду за участі Гонтаревої в президента вже було призначено (більш того, прем`єра вже там чекали). Але це, загалом, не принципово, тільки невеликий штрих до політичних портретів сьогоднішніх українських політичних лідерів...

Як повідомляли вітчизняні ЗМІ, "президент після повернення з поїздки до ОАЕ мав серйозну розмову з головою НБУ", у жорсткій формі вимагаючи "припинити неподобство з валютним курсом, і відвів на вирішення проблем тиждень".

Як повідомили джерела DT.UA, під час наради на Банковій Порошенко в ультимативній формі зажадав від голови НБУ Валерії Гонтаревої стабілізувати курс на рівні, на який орієнтувався Кабмін при затвердженні змін до держбюджету-2015 (21,7 грн/дол.).

Незабаром наша редакція одержала офіційне звернення прес-служби НБУ, в якому зазначалося, що "ні президент України, ні будь-яка інша посадова особа не вимагали від голови Національного банку встановлення того чи іншого рівня курсу гривні до долара США, і тим більше в ультимативній формі".

"У черговий раз наголошуємо, що Національний банк України є незалежною установою та апріорі не може перебувати в зоні впливу політикуму", — заявила прес-служба Національного банку.

Ох, от якби це було правдою. Адже якщо останні дії НБУ не зазнавали тиску ззовні, то непослідовність і сумнівність його останніх кроків на валютному ринку викликає, як мінімум, подив.

Так, після вже згаданої вище тимчасової заборони уповноваженим банкам здійснювати купівлю іноземної валюти за дорученням клієнтів (у тому числі за заявками, які було подано до 25 лютого), яка шокувала не тільки банкірів, міжбанк того дня не міг вирізнятися високою активністю. Як свідчать офіційні дані НБУ про перебіг торгів на валютному ринку на сайті регулятора, з 12.30 до 16.00 цього дня на ринку відбулося лише 93 трансакції загальним обсягом усього 4,09 млн дол. Тобто середня сума угоди становила менш як 44 тис. дол. — фактично ринок був паралізований. А курс тим часом штучно знизився до 23 грн, бо через заборону НБУ купувати валюту для клієнтів попиту на неї очікувано не було.

І от торги на міжбанківському ринку сколихнув ледь не безпрецедентний факт: виручка експортерів, яка підлягала відповідно до вимог кредитно-грошового регулятора обов`язковому продажу, раптом виявилася з 16.00 до 17.00 викупленою за курсом 21,8543 та 21,8165. Тоді як заявки на її продаж розміщувалися експортерами в основному за курсом вище 30 грн/дол., а встановлений на той момент офіційний курс НБУ становив 28,046032 грн/дол.! При цьому відбулося, як можна знову-таки переконатися зі звітності НБУ, 136 угод на суму, не багато не мало, 128,66 млн дол.

Очевидно, що в умовах заборони на купівлю банками валюти для потреб своїх клієнтів покупцем вищезазначених 128 млн дол. валютної виручки міг виступити тільки Національний банк (купівель банками валюти в позицію можна не враховувати), який примусово викупив валюту за вигідним для нього курсом. Якщо врахувати, що днем раніше, 24 лютого, торги на ринку завершилися на рівні 31,63 грн/дол., експортери, валютна виручка яких на той момент була фактично, як мінімум, частково експропрійована, недоодержали від очікуваного близько десяти гривень на кожному доларі, або 1,28 млрд грн!

Мабуть, із цього приводу стався чималий скандал, тому що незабаром після виходу повідомлення DT.UA, о 17.15 за київським часом, банкам надійшло розпорядження перерахувати для своїх клієнтів виручку від продажу валюти за курсом, близьким до офіційного (28,046032 грн/дол.).

Це, очевидно, знайшло відображення в опублікованій на даний момент на сайті НБУ інформації про угоди на міжбанківському ринку, проведені після 17.00 за середньозваженим курсом 27,8522 грн/дол. І хоча реальна ринковість і такого значення курсу теж викликає серйозні сумніви (на "чорному" ринку в цей час відбувалися активні купівлі валюти по 30–35 грн/дол.), експортерам усе-таки повернули, хай там як, понад 770 млн раніше експропрійованих гривень!

Проте виникає резонне запитання: хто адміністративно-вольовим рішенням спочатку "роздягнув" експортерів мінімум на 770 млн, а швидше, на понад 1,28 млрд грн, а потім — таким само вольовим рішенням — вирішив повернути "награбоване", сформувавши тепер уже для Національного банку мінус за операціями на ті самі 770 млн грн?

Також незабаром з`явилося повідомлення, що Національний банк України раптом скасував заборону уповноваженим банкам здійснювати купівлю іноземної валюти за дорученням клієнтів 26 та 27 лютого.

Відповідні поправки в постанову №130 від 24 лютого було внесено постановою правління НБУ №131 від 25 лютого.

Отака прозорість політики та послідовність дій регулятора. А головне — як мінімум одне з рішень виглядає досить сумнівним із погляду законності. То яке? Перше чи друге? І хто за нього відповість? Той, хто його приймав, чи той, хто ззовні не втручається?

Цікаво, що під час екстреного брифінгу, який проходив у цей час, голова НБУ Валерія Гонтарева повідомила, що Національний банк України в середу, 25 лютого, купив на міжбанківському валютному ринку 80 млн дол. валюти за офіційним курсом (виходить 28,046 грн/дол., що, м`яко кажучи, не зовсім на той момент відповідало дійсності, бо в цей час банкіри ламали голови, як переоформити угоди). І валюту цю регулятор надалі має намір продати банкам у рамках валютних інтервенцій.

Як пояснила Гонтарева, через те, що раніше НБУ запровадив контроль над імпортними контрактами, а за поточний торговельний день не встиг усі їх перевірити, у середу на міжбанку "сформувалася додаткова пропозиція валюти, у зв`язку з чим НБУ зміг купити близько 80 млн дол. за офіційним курсом".

"Це був вимушений захід. Усі гроші, які викупив, НБУ найближчими днями обов`язково через інтервенції продасть на ринок", — сказала вона.

У зв`язку з інформацією, яка надходить, виникає нетривіальне запитання: які конкретно банки представлятимуть "ринок" у розумінні пані Гонтаревої? Чи не ті "активно зростаючі" на тлі загальної банківської стагнації та падежу "ринкові структури", які цими днями одержать рефінансування (нехай й одноденне), щоб купити дешевий долар? І чи буде серед них банк "Авангард", до якого нинішня голова НБУ вже, звичайно, не має стосунку. Або банк "Авант", до якого точно не має жодного стосунку колишній генпрокурор Ярема? Або "Міжнародний інвестиційний банк", основним акціонером якого дотепер, судячи з інформації на сайті установи, є Петро Порошенко, який обіцяв розстатися зі своїми бізнес-активами після вступу на президентську посаду?

Роль президента

Роль президента в нинішній валютно-курсовій кризі покликана виглядати нібито скромно. Ознакою того, що Порошенко будь-що намагається уникнути прямого асоціювання себе з рейтинго-обнуляючою темою девальвації, є згадана вище обставина: після наради на Банковій він не став виступати з хоч якоюсь публічною заявою. Президент позиціонує себе в ролі "арбітра", що очікує результатів. А віддуватися на брифінгу довелося голові НБУ Валерії Гонтаревій, яка приймає на себе негатив, а також міністрові фінансів Наталії Яресько. Тандем, очевидно, мав продемонструвати, у тому числі й МВФ, єдність Нацбанку та уряду в намірах і діях, які вживаються (або в бездіяльності).

На жаль, брифінг вийшов невиразним. Гонтарева та Яресько не озвучили якісно нових посилань, що підсилило підозри: жодних ефективних рішень на вищому політичному рівні не прийняли, а глав НБУ і Мінфіну виштовхнули на публіку, аби просто хоч щось сказати.

Лише пізно ввечері — після виходу нової постанови НБУ №131 про часткове розблокування торгів на міжбанку — з`явився привід здогадуватися, що влада могла "змінити концепцію" та піти на "послаблення гайок". Враховуючи зростання обсягів торгів на міжбанку в четвер, не виключено, що це було частиною пакетних домовленостей із банками та експортерами про збільшення пропозиції валюти на ринку за більш "лояльного" для них курсу. Принаймні на цьому етапі. Хоча якщо точки дотику вдалося знайти в середу, чому цього не зробили, скажімо, ще минулими вихідними?

Повертаючись же до ролі президента, слід нагадати, що восени 2014-го стрімке скорочення валютних резервів Нацбанку було зумовлене в тому числі політично мотивованою вимогою Порошенка до Гонтаревої забезпечити комфортніший курс (12,95 грн/дол.) для успішного проведення передвиборної кампанії БПП на парламентських виборах. Така от агітка вартістю кілька мільярдів доларів. Якби тоді пружини на ринку занадто жорстко не стискали, то вона на початку 2015 р. могла б не так сильно з табакерки вискочити. Та й резерви в НБУ були б соліднішими.

А от якби та якби президент з допомогою першого "свого" генпрокурора й решти силовиків ще влітку почав реальний хрестовий похід проти корупції, то настрій у населення та бізнесу, навіть з урахуванням воєнних подій на Сході, був би дещо іншим. Звичайно, в умовах війни це навряд чи допомогло б забезпечити активний приплив іноземних інвестицій, але принаймні попит на валюту всередині країни був би меншим, а переговори із зовнішніми кредиторами йшли б значно легше.

Уся ця валютна історія зайвий раз наочно показала хронічну політичну хворобу першої особи — розставляти й максимально довго втримувати на посадах людей винятково особисто відданих, ставлячи наріжним каменем особисті інтереси та електоральний рейтинг. Хоча як на прикладі Януковича, так і на власному досвіді він міг би вже переконатися, що це — не найбільш оптимальний спосіб управління державою. Особливо коли право на помилку жорстко лімітоване.

Однак Порошенко завзято не хоче змінювати лінію поведінки, і, попри значний негатив і в суспільстві, і в бізнес-середовищі, який на собі акумулювала В.Гонтарева, публічно питання її відставки не порушується.

Звичайно, можна виправдати це тим, що глава держави таким чином демонструє свою повагу до незалежного статусу НБУ. Але тут, даруйте, тхне лицемірством. Для показухи — не втручаюся в роботу (щоб не брати на себе відповідальності), а на практиці — роздаю вказівки.

Кабмін і парламент

Хто точно не хоче ділити відповідальність із Нацбанком, так це прем`єр-міністр Арсеній Яценюк, хоча на уряді лежить чимала частина відповідальності за нинішню жалюгідну ситуацію з курсом.

Забудемо на час про жирний рефінанс першої половини 2014-го… Згадаємо хронічний дефіцит держскарбниці, який ну ніяк не виходить подолати, та ще реформи, які всі тільки обіцяють. Реальний дефіцит чинного держбюджету-2015 фахівці оцінюють принаймні в 170 млрд грн. Враховуючи ж стрімке погіршення економічної ситуації, ризик роздування дохідної частини бюджету — і зазначена сума може виявитися більшою (хоча, можливо, і скоротяться потрібні дотації для "Нафтогазу" через підвищення тарифів, але може значно зрости потреба у фінансовій підтримці банківського сектора).

Необхідність покривати величезний дефіцит держфінансів веде до прямої й опосередкованої емісії НБУ з усіма валютно-курсовими та інфляційними наслідками, що з цього випливають. Торік обсяг ОВДП у портфелі НБУ подвоївся. Він зріс на 171 млрд грн — до 318 млрд. Цього року він зростає також дуже стрімко. Тільки з початку року по 26 лютого портфель ОВДП у НБУ збільшився на 20,3 млрд грн (за аналогічний період 2014 р. — на 14,4 млрд грн), і чи те ще буде (докладніше — у матеріалі "Девальваційний гас" у поточному номері DT.UA).

На такому тлі публічна спроба прем`єра Яценюка дистанціюватися від обвалу гривні та зробити в очах громадськості цапом-відбувайлом тільки НБУ викликає щось середнє між здивуванням і роздратуванням.

Хоча чи можна очікувати чогось іншого від "камікадзе", який за рік прем`єрства так і не зміг і/або не захотів забезпечити ефективне скорочення дефіциту бюджету (йдеться не про "сокирне" урізування видатків, а про "лазерне" підвищення контролю над держзакупівлями, наведення ладу на митниці, оптимізацію системи соцвидатків і оподаткування).

Безумовно, не можна сказати, що в уряді абсолютно ніхто не займається реформами. Це було б несправедливо, принаймні стосовно окремих "точок зростання", які там проглядаються. Однак їх нині критично мало навіть з оглядом на те, що швидкий ефект від реформ — це виняток із правила.

Крім того, враховуючи складну валютну ситуацію, чому Кабмін не домовився з коаліцією про прийняття змін до законодавства, конче потрібних для програми співробітництва з МВФ, уже цього тижня? Тим більше, що в Мінфіні неодноразово запевняли, що парламент за урядові законопроекти проголосує. Який ще масштаб проблем або чарівний імпульс потрібен Кабміну, аби реально мобілізувався? У цьому сенсі на тлі подій на валютному ринку нова заява МВФ про те, що спочатку — виконання попередніх умов, а вже потім — гроші, тільки підсилює сумнів, що Києву буде легко одержати кредит від фонду. Тим більше, що ця пісня лунає принаймні два місяці.

Нацбанк майже без козирів

Звичайно, Нацбанку в нинішніх умовах не позаздриш. Занадто багато накопичилося в тому числі і об`єктивного негативу. Йдеться не тільки про дисбаланси в економіці й системі держфінансів, що, як сніжна лавина, нагромаджувалися останні років десять. Величезну роль, звісно, відіграли і події 2014–2015 рр. Країні доводиться, в основному "завдяки" фактору Путіна, допивати до дна безпрецедентний гримучий коктейль: війна в Донбасі, падіння економіки, скорочення валютної виручки (через обвал виробництва на Сході, закриття російського ринку, зниження цін на основні статті українського експорту на міжнародних ринках та ін.), відплив капіталу з країни. А ще — фактичне обнуління валютних резервів; затримка з одержанням кредиту від МВФ, незадоволений відкладений попит на валюту; невизначеність і негативні очікування в суспільстві і бізнес-середовищі тощо.

Зрозуміло, що оптимальний спосіб вирішити цю ситуацію — залити ринок валютою під час інтервенцій НБУ. Але зайвого "жирку" у центробанку немає. На кінець січня його резерви становили лише 6,4 млрд дол. Це помітно менше за всі заплановані цього року валютні платежі (за боргами, за газ тощо), які держава має забезпечити.

У таких патових умовах фактично безальтернативний інструмент в арсеналі чиновників — адміністративні обмеження, які за визначенням не можуть подобатися учасникам ринку. Відповідно, завдання регулятора — вибрати оптимальну комбінацію заходів (у тому числі з погляду ступеня їх жорсткості) і мінімізувати негативний ефект, щоб стабілізувати систему, від чого в середньостроковій перспективі мають в ідеалі виграти всі.

НБУ із цим не впорався. Якщо рішення й приймалися, то або несвоєчасно, або в "сирому" вигляді. Більш того, що найгірше, мало місце метання з боку в бік, що породжувало відчуття хаосу.

Точка відліку — вибір Нацбанком невдалого часу для відмови від індикативного курсу та переходу до гнучкого курсоутворення. Це було зроблено до одержання першого траншу кредиту від МВФ (мав стати подушкою безпеки). І без стабілізації ситуації на Сході; без реального посилення контролю над цільовим використанням банками кредитів рефінансування; без вживання заходів щодо забезпечення виконання експортерами законодавчих норм у частині повернення валютної виручки (або хоча б досягнення неформальних домовленостей, що експортери зобов`язуються забезпечити певні обсяги припливу, якщо курс коливатиметься в певному взаємоприйнятому діапазоні); без побудови адекватної системи контролю над відпливом валюти за кордон за тими самими фіктивними імпортними контрактами тощо.

Про прийняття на озброєння, зокрема, останніх двох заходів влада заговорила тільки після того, як ударив грім. Хоча, по суті, про це говорилося весь минулий рік…

Крім того, хоча гривня почала вкотре падати ще минулого тижня (у п`ятницю, 20 лютого, долар уже стрибнув майже до 30 грн/дол.), НБУ лише в понеділок, 23 лютого, прийняв постанову №124 про посилення валютного контролю над імпортерами.

Як визнають банкіри, відповідні заходи в поточних умовах могли бути жорсткішими. І стовідсотково їх треба було більш якісно опрацювати. Та сама заборона на використання гривневих кредитів на купівлю валюти — майже фікція, враховуючи в т.ч. варіант "перекидання" коштів між спорідненими структурами. З приводу планки в 50 тис. дол. для перевірки обґрунтованості авансових платежів за імпорт: по-перше, відповідні контракти банально можна дробити, а по-друге, на практиці більше значення має бажання ("стимулювання") чиновників пропускати їх чи ні.

У будь-якому разі, оскільки постанова №124 помітного ефекту у вівторок не справила, НБУ і зважився на гру за межею фолу, фактично заблокувавши роботу міжбанку до кінця тижня, прийнявши у вівторок, 24 лютого, постанову №130.

Однак після того, як на нього полилася критика з боку інших гілок влади та бізнесу, центробанк "посипався" і "включив задню", прийнявши вже у середу ввечері постанову №131, що частково розблокувала міжбанк. Це при тому, що, як запевняла В.Гонтарева, всі обмеження на валютному ринку НБУ погоджує з МВФ, а отже, фонд мав узгодити й "блокувальну" ініціативу.

Вінцем театру абсурду стали, звичайно, спочатку купівля обов`язкової до продажу виручки за заниженим курсом, а потім — його перерахування й доплата експортерам курсової різниці, щоб дотягнути до його офіційного значення (з 21,81 до 28,05 грн/дол.).

Звичайно, за такої кількості "сюрпризів" про якусь довіру між центробанком і учасниками ринку не може бути й мови. А відсутність політичної ваги у перших осіб НБУ не дозволяє йому сказати "ні" як президентові, так і уряду, і це на сьогодні чи не основний каталізатор емісійного фінансування бюджету (з допомогою монетизації ОВДП і квазіфіскальних платежів Нацбанку) і, як наслідок, обвалу гривні та прискорення інфляції.

А неготовність НБУ забезпечити прозорі механізми надання банкам позик і контроль над їх цільовим використанням у результаті й дискредитує саму ідею інституціональної незалежності грошово-кредитного регулятора, також прирікаючи на знецінення національну валюту.

Що далі?

На валютному ринку зберігається невизначеність. Це чітко демонструють, зокрема, великі "ножиці" між курсами купівлі та продажу валюти в банках. Явна демонстрація сумнівів щодо майбутньої динаміки курсу й амплітуди його коливань.

Що буде далі, залежить насамперед від припливу валюти в країну, який може забезпечити МВФ. Причому, швидше за все, владі доведеться домовлятися про те, щоб кредит не просто "осів" у резервах, а щоб його частину можна було спрямувати на інтервенції Нацбанку на ринок.

Та чи буде цього достатньо? У чому полягають головні помилки, щоб їх можна було уникнути в майбутньому? І головне — що робити далі?

Ці запитання ми адресували авторитетним експертам і банкірам.

Продовження читайте тут.