Емісія гривні: НБУ та уряд знайшли собі помічників серед російських банків

Все про економіку та фінанси

Згідно зі статтею 99 Конституції України, основною функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні. У статті ж 6 закону «Про Національний банк України» визначено, що при виконанні своєї основної функції Нацбанк має виходити із «пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі». При цьому в статті 15 Бюджетного кодексу прямо передбачено, що джерелом фінансування державного бюджету не можуть бути емісійні кошти НБУ.

Для чого, власне, ми нагадуємо про ці в цілому загальновідомі законодавчі норми (або, як мінімум, загальновідомі принципи)?

Вже, принаймні, кілька років (йдеться не тільки про нинішню владу, але й часи Януковича) ці базові речі в роботі фінансово-бюджетної системи України фактично нехтуються. І до цього так всі звикли, що мало хто на це вже й звертає увагу.

НБУ забезпечує емісійне фінансування бюджету (покриття його дефіциту). Для формального ж дотримання законодавства це здійснюється транзитом через банки: Мінфін випускає ОВДП (держоблігації), потім ці боргові папери викуповують банки, після чого продають їх НБУ та/або отримують під їх заставу кредити в Нацбанку.

Тобто з точку зору «букви» закону наче все гаразд. А з точки зору «духу» законодавства й Конституції, м’яко кажучи, не зовсім. Однак справа ж тут, звичайно, далеко не тільки й не стільки в тому, що мають місце юридичні «нестиковки». А в тому, що порушення «духу» норм Основного закону України безпосередньо негативно впливає на фінансову систему держави, призводить в т.ч. до збідніння громадян.

Кілька показників: у 2014 році портфель ОВДП у Нацбанку збільшився на 171 млрд грн (у понад 2 рази), а в І кварталі 2015 року – ще на 27,4 млрд грн (у І кварталі-2014 було 26,3 млрд грн). Тобто загалом йдеться майже про 200 млрд грн… І дивлячись на сьогоднішні цінники в магазинах, а також на курсові таблички біля відділень банків, ці суми варто пам’ятати. Бо саме вони є однією з фактичних передумов для трикратної девальвації та розкручування інфляції.

Безумовно, фундаментальними причинами того ж таки падіння гривні є накопичені в економіці дисбаланси фактично за всі роки незалежності України та військова агресія Путіна, що триває фактично вже другий рік. Однак при цьому не варто забувати, що спосіб, який обрала влада на реагування на проблеми – заливання системи держфінансів незабезпеченою гривнею – призвів у т.ч. до тих інфляційно-курсових наслідків, з якими зараз маємо жити.

Важко сказати, чи був у влади принципово інший варіант фінансового реагування на виклики, з якими Україна зіткнулася в 2014-2015 рр. Але в чому можна бути впевненим, так це в тому, що якби ті ж таки тарифи на газ були підняті в минулому році, якби інші держвидатки більш істотно були торік скорочені, зараз і курс гривні, і інфляція могли б бути не такими страхітливими…

А до чого ж тут банки з російським капіталом, як про це згадується в заголовку матеріалу?

Річ у тому, що в число фінустанов, через які ОВДП транзитом потрапляли і потрапляють від Мінфіну до НБУ, входять і українські «дочки» російських банків.

Так, за даними НБУ, наприклад, в березні Промінвестбанк (дочка російської держкорпорації Внєшекономбанку) отримав від Нацбанку рефінансування під заставу держоблігацій на 109,6 млн грн, ВТБ Банк (дочка російського держбанку ВТБ) – на 53,2 млн грн, Альфа-банк (номінально кіпрський, але з кінцевими російськими бенефіціарами) – на 380 млн грн. Подібне активно практикувалося і в минулі місяці та роки.

З огляду на військову агресію Путіна проти України, любителі конспірологічних теорій могли б озвучити сценарій, що це ледь не росбанки «спокушали» різні склади уряду та керівництв НБУ вести безвідповідальну фінансово-економічну політику та займатися тими емісійними речами, які вони займалися. Щоб зрештою призвести до тих наслідків, які ми сьогодні маємо.

Проте тут варто враховувати, що «співучасниками» емісійного фінансування держбюджету були та є й інші учасники ринку – в т.ч. банки і з західним капіталом, і з українським, причому як приватним, так і державним (власне, держбанки – Ощадбанк і Укрексімбанк – брали й беруть в тому найактивнішу участь).

До чого ведемо? Якби всі учасники банківського ринку більш принципово себе поводили в минулі роки та не потурали згубній політиці держкерівництва України, масштаб проблем сьогодні міг бути меншим. Та й самі банки не мали клопотів у тому обсязі, який сьогодні мають.

Звичайно, різні керівництва урядів та НБУ могли б знайти й інші схеми, щоб реалізувати задумане. Але умовний «бойкот» банківського сектору був би потужним стимулом задуматися, чи варто це робити було в тих масштабах, яких це робилося. А «бойкоту» не було. У т.ч. через це «маємо, що маємо».

Водночас цю колонку ми вирішили підготували ледь не в першу чергу для згаданих любителів конспірологічних теорій та бажаючих шукати винних у нинішніх проблемах України виключно у Москві ("запросивши" прочитати цей матеріал дещо провокативним заголовком, - ред.).

Однозначно – Кремлівський Навіжений Кровожерливий Неадекват наробив неймовірно багато лиха для України (як мінімум, з кінця 2013 року). Тут, власне, немає про що дискутувати, адже саме його дії є ключовим каталізатором  тих проблем, які сьогодні маємо. Проте, скажімо так, ситуація могла б бути менш складною, якби не «домашні» промахи. Рветься там, де тонко…

Безумовно, певні позитивні сигнали про зміни на краще сьогодні є. І їх в жодному разі не можна ігнорувати. Але чи достатньо, щоб у громадян зберігався необхідний для реформ кредит довіри до влади та терпіння? Хотілося б сподіватися, що так.