Дмитро Сологуб – заступник глави НБУ, який курує монетарний блок Нацбанку. До приходу на Інститутську він працював головним аналітиком «Райффайзен Банку Аваль», перед цим був економістом в МВФ.
Як засвідчила торішня декларація Д. Сологуба, на відміну від більшості членів правління НБУ, свої заощадження він тримає на депозитах, причому - переважно гривневих.
Яким Д. Сологуб бачить майбутнє української економіки, держфінансів та національної валюти, читайте в його інтерв’ю для Finbalance.
Невдовзі ж буде опублікована друга частина – щодо банківської системи та, зокрема, Приватбанку.
Finbalance: Якою Ви бачите українську економіку через 3, 5, 10 років?
Д. Сологуб: Загадувати складно. Економіка може бути різною. Якщо подивитися на тренди кількох останніх років, тішить, насамперед, диверсифікація.
Недиверсифікованість економіки була однією з ключових передумов для тих проблем, з якими зіткнулася Україна. Наприклад, зовнішня торгівля концентрувалася переважно ринку Росії. Те ж саме стосувалося структури економіки як такої.
Але поступово ситуація змінюється. Частка ЄС в зовнішній торгівлі зросла з 23% до 35%, зростає частка Азії. Україна вже так не залежить від однієї країни. Плюс, Росія досить активно користувалася економічними інструментами в політичних цілях, а з іншими країнами, які входять у СОТ такі ризики набагато менші. Хай навіть у довгостроковій перспективі існує ризик змін, але, принаймні, є хоча б якась гарантія, що не буде штучного втручання.
Те саме стосується товарної структури. Наразі частка продовольчих товарів і металургії – 65%, тобто десь стільки ж, як і 10 років тому. Але номенклатура змінюється. У продовольчій групі вже немає такого домінування зерна. Україна стала більше торгувати, зокрема, соняшниковою олією. На цьому ринку ми покриваємо 60% всього світового експорту цієї продукції.
Що буде з машинобудуванням? Враховуючи його падіння внаслідок, передусім, економічної війни РФ проти України, яка почалася ще в 2012 році, багато скептиків говорять про нашу державу ледь не як про «сировинний придаток», цю ж тезу активно експлуатує російська пропаганда.
Так, удар по машинобудуванню був найсильнішим, але майбутнє у нього все одно є. По-перше, світовий ринок змінюється. З одного боку, вже не так сильно зростають Китай та інші країни, відповідно, попит падає. З іншого, на фоні автоматизації зменшується різниця між розвиненими країнами і країнами, які розвиваються.
По-друге, з’являється потенціал для співпраці в сфері машинобудування з найпотужнішими світовими гравцями. Поки що приклади такої співпраці дуже спорадичні. Завоювати зовнішній ринок складно. Він настільки конкурентний, що лише Угодою про асоціацію всі питання не вирішиш. Це справа багаторічних контрактів та маркетингу.
Наприклад, вагонобудування. Коли «РЖД» («Российские железные дороги») оновлювали основні фонди в 2011-2012 рр., було суттєве зростання нашого експорту. Щоправда, потім вони різко обрізали замовлення, тому не потрібно забувати і про диверсифікацію, роботу із внутрішнім ринком. Україна – це потенційно великий ринок. Кажуть, сьогодні немає коштів на оновлення інфраструктури, але якщо створити правильні антикорупційні інструменти, то зовнішня допомога може піти якраз на інфраструктурні проекти, як це було в Східній Європі. Причому це не залежить від статусу країни – чи вона член ЄС, чи ні.
З приводу ІТ-сектору. Він активно розвивається. Де його місце та природна «стеля» в Україні?
Питання правильного підрахунку ВВП і місця ІТ-сектору у ньому зараз гостро стоїть у всьому світі, не лише в Україні.
Навіть з точки зору валютного ринку ми не впевнені, що нинішні оцінки відображають його реальну частку. Вона може бути більшою, ніж ми її зараз бачимо. Так, хоча частка ІТ в структурі експорту зросла, вона залишилась на доволі незначному рівні – лише кілька відсотків. Проте з точки зору споживання ця галузь займає досить високе місце, тому що в людей цього сектору високі зарплати.
Більше того, ІТ-сфера сприяє вирішенню проблеми нерівномірного розвитку різних регіонів. Кластеривиникають у Львові, Харкові. А за рахунок можливості дистанційної роботи, люди, які, наприклад, живуть в Івано-Франківську, можуть витрачати гроші у своєму місті, сприяючи, таким чином, його розвитку.
Чи так сильно Україна відстає за рівнем економічного розвитку від країн Східної Європи, як вважається? Безумовно, різниця є, і вона відчутна. Однак, мабуть, на практиці ця різниця не настільки разюча, як показує офіційна статистика. Справа в тіньовій економіці?
Справді, тіньова економіка робить не останній внесок у таке сприйняття України. Я сказав би, що в Україні тіньовий сектор – це приблизно 50% економіки, тоді як у Польщі – близько 20%. Румунія – десь середній показник між Україною та Польщею.
Але на мою думку, це не єдина причина. Існує так званий ефект психологічної наглядності. Наприклад,у людей, які приїжджають в маленьке місто в Білорусі [історична батьківщина Д. Сологуба, - ред.] та в Україні, виникає відчуття, що люди живуть зовсім по-різному. Тому що там на центральній площі «все добре» – Ленін пофарбований, все заасфальтовано, відремонтовано, гарний райвиконком. В Україні ж, по-перше, Леніна немає [посміхається, - ред.], не завжди все має оптимальний вигляд і т.д. Проте якщо зайти за цю картинку, в Білорусі відкриється приблизно та сама картина, що в Україні. Можливо, навіть в Україні в чомусь буде краще.
З приводу поточної динаміки української економіки. Чому після настільки значного падіння таке повільне відновлення й зростання?
Як на мене, багато людей недооцінює, наскільки складною була ситуація. 25% експорту та промисловості майже в один момент зникли. І це на фоні інших факторів, які посилювали негативний ефект від цього, та ж торгівельна війна з Росією.
Зараз же багато розмов, що Україна має зростати по 8-9% в рік, але в короткостроковій перспективі це можливо за двох умов. Або якщо різко поліпшиться зовнішній попит, або різко зросте продуктивність праці. Як ми бачимо, зовнішній попит чи зовнішні ціни не зросли, а різко збільшити продуктивність праці не так просто.
Приклад Грузії, де пройшли кардинальні реформи, показує, що це вдалося лише через 3-4 роки на фоні дуже сприятливої зовнішньої кон’юнктури. І плюс вони починали з набагато нижчої точки.
Чудес не буває. Наразі складно зрозуміти, де може взятися це високе зростання.
МВФ та ризики держборгу
2019 рік. Що Ви від нього очікуєте, з огляду на зростання виплат по зовнішнім зобов’язанням держави? Буде повторна реструктуризація?
Все залежить від того як буде розвиватися ситуація довкола співпраці з МВФ. Є різні оцінки суми виплат, оскільки існує питання, що саме враховувати. Є виплати Мінфіну по зовнішньому боргу, Нацбанку – по зобов’язанням перед МВФ, виплатам держкомпаній, виплати по валютним ОВДП. Загалом, до 2019 року нам потрібно буде сплатити близько 11 млрд дол. Проте, якщо подивитися на залишок фінансування по програмі МВФ (близько 10 млрд дол), то виплати не виглядають непідйомними.
Ризики 2019-2020 років не виглядають такими значними, якщо взяти до уваги можливості залучення капіталу на міжнародних ринках, програми зі Світовим банком, ЄБРР, ЄС і т.д. Хоча, звичайно, якщо будуть затримки, можливі варіанти.
Програма МВФ залишається ключовим елементом. Тому що це, з одного боку, гроші, з іншого боку, відображення політичної підтримки для України, яка останніми роками досить активно демонструвалася. Крім того, співпраця з МВФ є завжди сигналом для приватних інвесторів.
Навряд чи Україна зможе вибрати весь кредитний ліміт, передбачений чинною програмою співпраці з МВФ. За Вашими оцінками, яку суму ще реально отримати?
Не готовий озвучити конкретний показник. Наші очікування щодо надходжень за поточний рік – 3 млрд дол. Враховуючи, що один транш ми вже отримали, ще можливо доотримати 1,9 млрд дол.
Чисті валютні резерви. На кінець червня їх було 5,23 млрд дол. Чи виконує НБУ маяк програми МВФ? Чому пасивно купуєте валюту, хоча ситуація на ринку цьому сприяє? Щоб не підігрівати інфляцію, яка пришвидшилася? Скільки валюти плануєте придбати до кінця року?
Наші валютні інтервенції мають на меті три цілі: поповнення валютних резервів, згладжування курсових коливань, сприяння виконанню інфляційних цілей. Виходячи з цих параметрів, ми й діємо. Маю сказати, на кінець червня ціль [по чистим валютним резервам] з комфортом – причому достатньо суттєвим – перевищена.
За останні кілька років у нас суттєво поліпшився інструментарій для інтервенцій, завдяки якому ми тепер можемо реагувати на зміну ситуації на валютному ринку доволі оперативно.
Скільки купувати валюти, визначається параметрами ринку. А ринок має працювати, як ринок,ми не повинні відігравати на ньому головну роль. Якщо ми бачимо дисбаланс, ми його усуваємо. Якщо на ринку суттєве домінування пропозиції валюти, це зручний момент для поповнення резервів. При цьому, ми враховуємо цілі, які є в програмі МВФ та які формулюються на основі прогнозу платіжного балансу.
Наріжним же каменем роботи НБУ є інфляційні цілі– 8%+/-2 в.п. на цей рік і 6%+/-2 в.п. у наступному році.
Сьогодні населення менше реагує на стрибки курсу, а інфляційні очікування знижуються. Ще слід подолати довгий шлях, поки економічні суб’єкти взагалі не будуть звертати увагу на курс або, принаймні, на його невеликі коливання. Але рух є, траєкторія обрана правильно, і головне тепер з цього шляху не сходити.
Так, у вересні Рада НБУ має затвердити Основні принципи монетарної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу. Правління НБУ вважає, що необхідно зберігати послідовність у проведенні політики інфляційного таргетування, бо тільки тоді ми зможемо утримати досягнутий результат, ще більше знизити інфляцію і забезпечити її стабільність на рівні 5%.
При цьому, ми, як і раніше, приділятимемо увагу економічному зростанню, але у випадках, коли це не буде перешкоджати цілям із досягнення цінової стабільності. Все-таки низька і стабільна інфляція є одним із головних внесків у стале економічне зростання, який може бути забезпечений центральним банком, тоді як нестабільна інфляція призводить до більшої непевності, що негативно впливає на інвестиційну активність.
Пенсійна те земельна реформи
Враховуючи, зокрема, демографічну ситуацію, високу тінізацію економіки і т.д., чи можливо наразі провести ефективну пенсійну реформу? Чи принципове вирішення проблеми реальне лише через застосування радикальних заходів – аж до, наприклад, ліквідації Пенсійного фонду з виплатою з бюджету соціальної допомоги, наприклад, лише для одиноких людей і т.д.?
Ліквідація Пенсійного фонду – це, як на мене, занадто радикальний варіант. Як економіст я вважаю, що нинішній пошук способу реформування системи – на фоні того, що спостерігалося останні 10 років – це просто величезний крок вперед.
Ситуація в пенсійній системі принципово змінилася перед виборами ще 2004 року, коли Янукович ініціював суттєве підвищення пенсій. Коли Юлія Володимирівна Тимошенко очолила уряд після Помаранчевої революції, вона не розвернула цього рішення назад. Саме у цей момент і було закладено передумови для розриву, який ми сьогодні маємо. На додаток, не останню роль у його появі зіграли демографічна ситуація та тінізація економіки.
Я пам’ятаю дискусії стосовно програми МВФ, які були в 2009 і потім в 2011 році. Тоді з українського боку завжди не вистачало розуміння та бажання щось з цим робити. Бажання було лише отримати транш МВФ.
Але і МВФ досить механічно підходив до проблеми пенсій. Як макроекономічна організація вони бачили діру, розуміли, що її треба закрити, а зазвичай такі «діри» в різних країнах закривалися підвищенням пенсійного віку.
Однак якщо подивитися на робиться світовий досвід, то насправді при слабкій демографічній ситуації в розвинених країнах саме по собі підвищення пенсійного віку нічого не дає. Там пенсійний вік наближається вже до 67 років, і вони все ще не знають, що робити.
Порівняно з тими країнами, ми водночас і в кращій, і в гіршій ситуації. З одного боку,ми маємо гірші показники. З іншого - у нас є значний ресурс для маневрування: із 26 млн працездатного населення лише 16 млн зайнятих, і з цих 16 млн лише 10 млн, наскільки пам’ятаю, платить ЄСВ, і з цих 10 млн близько 4 млн платить з мінімальної зарплати.
І сьогодні вперше за багато років я бачу, що уряд розуміє, що хоче зробити. На додаток, до цієї реформи активно долучився Світовий банк, який має фахівців, що мають досвід проведення аналогічних реформ в інших країнах.
Пенсійний фонд мав значний дефіцит і до 2014 року. Водночас тоді значною була й проблема дефіциту «Нафтогазу». З точки зору держбюджету, ліквідація діри в «Нафтогазі» ситуацію принципово не змінила, оскільки зріс дефіцит Пенсійного фонду зі зниженням ставки ЄСВ. Виходить шило змінили на мило?
Чому ж? Зниження ЄСВ все ж певною мірою детінізувало економіку. Просто ефект не відразу з’являється.
Якщо ти бачиш проблему і знаєш, як з нею боротися, це вже половина успіху. Гірше, коли безвихідь, не знаєш, як підійти до проблеми.
Чим оптимісти відрізняються від песимістів? Оптимісти все розглядають в динаміці, що зараз погано, але буде краще. Песимісти теж в динаміці, але навпаки [посміхається, - ред.].
Земельна реформа. За Вашими оцінками, який позитивний ефект буде для економіки? Чому нардепи повинні за неї проголосувати?
Якщо говорити концептуально – і приклад «Нафтогазу» це доводить: чим більше незрозумілих обмежень і викривлень, тим легше «ловити рибку в мутній воді». Це спотворює реальне функціонування економіки. Земельна реформа покликана виправити такі спотворення.
З точки зору банківської системи нас цікавить можливість використання землі як повноцінного активу. Скептики пропонують не дозволяти банкам ставити землю на баланс, бо нібито, якщо поставлять дати таку можливість, вони будуть тримати її, і таким чином скуплять всю землю. Але такі припущення далекі від дійсності. Якщо комерційний банк видав комусь кредит під заставу землі, і ця компанія чи ферма прогоріли, банк не буде довго тримати землю - він її продасть.
Я думаю, що взагалі, чим більше прозорості, тим краще.
Але поки що не варто концентруватися на тому, згенеруємо ми на 10 чи 20% більше іноземних інвестицій. Давайте спочатку сформуємо ринок, і дамо йому поступово працювати.
Треба ж розуміти, що іноземні інвестори в інших країнах розглядають пропозиції з 50-60 країн. І оцінюють параметри, виходячи зі специфіки ринку землі, відношенню держборгу до ВВП тощо.
А все ж – який потенціал притоку інвестицій?
Якщо дивитися на досвід країн Східної Європи, то в періоди активного зростання приріст іноземних інвестицій був до 10% ВВП на рік. Зараз там цифри дещо інші, бо вже все більш-менш стабільно. Але все одно є 3-5% ВВП.
Якщо згадати 2012-2013 роки, то в нас був доволі високий показник роловер [рефінансування] зовнішніх боргів приватного сектору, і це було наслідком значної офшоризації економіки. Тобто левова частка зовнішніх кредитів - це були кошти українських компаній, зареєстрованих в офшорних юрисдикціях.
При цьому, ця офшоризація була пов’язана не лише з виведенням коштів чи мінімізацією податків. Часто там структурували право власності, тому що боялися структурувати тут через значні ризики рейдерства. І так працювала велика частина української економіки – грошові потоки спочатку консолідувалися на офшорних рахунках, а потім заводилися назад в Україну через різні інструменти для фінансування виробничої діяльності.
Зараз же структура змінилася. З одного боку, є валютні обмеження, які ми поступово пом’якшуємо. З іншого боку, ми прикрили багато дір по фінансовому моніторингу щодо нелегального виведення капіталу. Тепер формується ситуація, коли гроші не можуть вийти й, відповідно, вони не заходять назад.
Валютний ринок
Чи очікуєте суттєві рухи на валютному ринку до кінця року?
Раніше суттєвим рухом для нашого населення була зміна курсу на 10 копійок. А зараз на подібний рух людина навіть оком не мигне. Мені здається, що це важливе досягнення з точки зору підвищення гнучкості обмінного курсу.
Ми часто показуємо графік про «намальовану» стабільність обмінного курсу минулих років, коли він ніби був стабільний, а потім його відривало. І якщо побудувати його на одному графіку з валютами Чехії та Польщі, то так – в короткостроковому вимірі там волатильність значна, але в довгостроковому періоді валюти цих країна достатньо стабільні, принаймні, набагато стабільніші, ніж гривня. При тому, що інфляція там була набагато менша.
Коливання курсів можуть бути. Тим паче, що в нас традиційно економіка доволі сезонна. Хоча і тут є позитивні моменти – останнім часом сезонність економіки згладжується.
Ще 10 років тому, сезонність в сільському господарстві була дуже яскраво виражена. Тільки аграрії збирали врожай, відразу ж бігли його продавати, обвалюючи ціни. А потім сиділи на цих грошах і думали, що з ними робити. За останні ж роки, враховуючи значний інвестиційний потенціал, було багато інвестовано в будівництво сховищ. І зараз більшість великих компаній мають можливість весь рік продавати зерно.
Те ж саме відбувається з газом. «Нафтогаз» упродовж року поступово здійснює закупівлі, як у т.ч. й іноземні трейдери. Газових сховищ у нас вистачає.
Якщо ж подивитися на зовнішню кон’юнктуру, то вона достатньо сприятлива для України з точки зору сировинних цін.
Засуха в США та Канаді досить сильно вплинула на пшеницю, ціни підскочили за місяць буквально зі 140 до 200 дол. Очікування по врожаю в Україні досить непогані, хоча, можливо, він буде менший, ніж торік, але перекриється зростанням ціни.
Ціни на сталь тримаються на високому рівні. Руда волатильна, але і тут зрештою ситуація краща, ніж ми очікували.
У цілому зовнішня кон’юнктура складається досить добре. Плюс є непогані внутрішні очікування.
З огляду на це, зараз очікувати великих потрясінь складно.
Щодо обмінного курсу, то ми вважаємо, що він має відповідати фундаментальним параметрам. А якщо є якісь проблеми з короткостроковою волатильністю, ми завжди готові її згладжувати.
За Вашими оцінками, якби НБУ перед парламентськими виборами 2014 року менше витрачав резервів, можливо, курс не занесло туди, куди його занесло в лютому-березні 2015 року?
Немає однозначної відповіді на такі питання. Все залежить від багатьох параметрів. Наприклад, на той час ще не було відомо, що парламентарі не зможуть сформувати коаліцію, щоб своєчасно отримати черговий транш від МВФ.
Важливим лишається те, що ми робимо сьогодні. І на сьогодні головне – це не сходити з того шляху, який ми обрали. Політичний цикл ніхто не скасовував. Чим ближче до виборів, тим складніше будуть даватися важкі рішення. Але ми маємо їх приймати, маємо продовжувати йти шляхом реформ і втілювати структурну перебудову економіки. Не всім країнам вона вдається з першого разу.
Так, полякам вдалося. Словакам – з другого разу. Румунам – з третього разу. У нас не знаю, який це шанс – четвертий чи п’ятий.
Будемо сподіватися, на цей раз все вийде.
Читайте в найближчі дні другу частину інтерв’ю з Дмитром Сологубом - про ситуацію в банківській системі.