Дмитро Сологуб: Приватбанк не націоналізували раніше, бо не всі були до цього готові

20.07.2017, 21:00

Друга частина інтерв’ю заступника глави НБУ Дмитра Сологуба для Finbalance присвячена банківській системі загалом та Приватбанку зокрема (першу частину інтерв’ю – про ситуацію в економіці та держфінансах – читайте тут).

Під час розмови склалося враження, що досить стриманого Д. Сологуба деякі питання щодо націоналізації «Привату» певним чином дратували. А після погодження інтерв’ю (обов’язкова процедура, передбачена законодавством) окремі його відповіді зникли.

Як пояснюють у прес-службі Нацбанку (і в ході інтерв’ю Д. Сологуб теж на це вказував), хоча він і член правління, але сконцентрований, передусім, на роботі монетарного блоку. Відповідно, не всі питання про "Приват" - його компетенція.

Таку аргументацію можна оцінювати по-різному. Але, як видається, вона в т.ч. відображає чутливість піднятої проблематики – як на фінансово-політичному рівні, так, власне, і особистісному – тобто для конкретних людей, які були задіяні в складному й неоднозначному процесі націоналізації.

Finbalance: Чи бачите Ви наразі макроекономічні ризики довкола Приватбанку?

Д. Сологуб: Справді, ризики існують, але не стільки на сьогодні, скільки на перспективу, і стосуються не лише Приватбанку, але й всього сектору держбанків, які наразі контролюють понад 55% ринку.

Можливі ризики пов’язані з тим, що ми вже бачили в минулому.

Підтримка банків з 2008 року по 2016 рік (з урахуванням націоналізації Приватбанку) коштувала українцям 15,3 млрд дол. І це не остаточна сума. Вона включає вже випущені облігації, але не враховує майбутні купонні виплати. Якщо прибрати складову Приватбанку, лишається 9 млрд дол, які були витрачені на Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк, Родовід Банк, банк «Київ». Чи готові ми платити більше?.. І що з цим робити?

Це питання стратегії управління держбанками. І вона однаково стосується і Приватбанку, і Ощадбанку, і решти держбанків.

Макроекономічна стабільність серед іншого залежить від того, наскільки швидко та ефективно будуть перебудовані системи корпоративного управління в цих банках.

Що стосується власне Приватбанку, то його робота стабілізована. Він більше не є бомбою з годинниковим механізмом, якою був. А от чи буде у майбутньому, залежить від того, як будуть побудовані процеси.

Якщо дивитися на Приватбанк суто через призму питання валютної ліквідності та можливості виконання ним валютних зобов’язань, чи є тут у Вас перестороги?

Менше, ніж було. Це питання стояло на порядку денному перед націоналізацією. Але, знову ж таки, робота банку стабілізована, обсяги валютних депозитів стабільні. Ніяких проблем немає. Банк коригує свою валютну позицію за рахунок того, що в нього потужна мережа відділень. Населення валюти продає валюту, і Приватбанк – один з основних гравців на цьому ринку.

Монетизація держоблігацій, які внесені в капітал Приватбанку. Які Ваші очікування до кінця року й пізніше?

Ситуація з ліквідністю абсолютна нормальна, у монетизації наразі потреби нема.

І заступник глави НБУ Катерина Рожкова, і глава правління Приватбанку Олександр Шлапак заявляли про скорочення відсоткових платежів по корпоративному портфелю, який Нацбанк та державний топ-менеджмент вважає інсайдерським. Що буде, якщо відповідні платежі лишаться на такому ж рівні, а то й взагалі обнуляться?

Приватбанк має відсотковий дохід по держоблігаціям. Вклади в системі зростають, і Приват там є одним з основних гравців. У чому ми бачимо потенціал, так це в зниженні відсоткових ставок. Якщо дивитися на рівень ключової ставки НБУ та 12-місячні інфляційні очікування бізнесу і населення, то рівень відсоткових ставок за депозитами, які пропонують державні банки, виглядає завищеним.

«Приватна» історія

За даними О. Шлапака, борг Приватбанку перед НБУ в 1-му півріччі скоротився на 5,3 млрд грн – до 12,7 млрд грн. Чому так, якщо є порука екс-акціонера, є заставне майно? Була мова, що забезпечення по кредитам, які видав НБУ, «перемістять» під портфель інсайдерських кредитів, які видав Приватбанк. Цей процес розпочався?

[Відповідь видалена під час погодження інтерв`ю]

Щодо історії з націоналізацією. Рішення прийняті, і вони такі, які вони є. Але чи могли б Ви описати сценарії, якби був обраний варіант ліквідації? Які це могло б мати наслідки з макроекономічної точки зору? Була інформація, що обсяг гарантованих виплат міг скласти 98 млрд грн, тоді як лише випуск ОВДП на докапіталізацію складе, принаймні, 155 млрд грн.

Це питання, на яке немає простої відповіді. Так, націоналізація з точки зору фіскальних витрат – це одне, ліквідація – сума ніби дещо менша. Але ж є і інші фактори. Це найбільший український банк, який займає левову частку на ринку еквайрингу, в якому величезний депозитний портфель юридичних осіб та кошти тисяч малих та середніх підприємств, які би не отримали компенсації від держави.

На додаток до того, давайте подумаємо, як 20 млн українських громадян сприймуть слова «націоналізація» та «ліквідація»? Ось тут головна проблема. В результаті, непрямі витрати від ліквідації могли виявитись більшими, ніж від націоналізації.

Витрати держави вже понесені, вони вже враховані в держборгу. І це зрештою не залежить від того, якою буде процедура повернення інсайдерських кредитів – «мирна» чи «немирна».

Якщо б питання проблемних кредитів було вирішене швидше, то, очевидно, держава заощадила б на відсоткових витратах по держоблігаціям.

Занадто ідеалістично говорити, «якщо б вирішилося швидше»… На жаль, всі хочуть ідеалістичну картинку, але якщо подивитися на історію нашої співпраці з колишніми акціонерами, складно уявити, наскільки це було можливо.

Тобто Ваші очікування песимістичні?

Я говорив про минуле. Щодо майбутнього, давайте подивимося. Зараз ми в іншій ситуації. Тоді ми розмовляли з людьми, які володіли банком, а зараз ми говоримо з людьми, у яких є зобов’язання, і які їх не виконують. Розумієте, контекст переговорів сьогодні дещо змінився.

Тональність заяв НБУ та Мінфіну з приводу дедлайну для реструктуризації (01 липня) була різна. У Нацбанку – більш різка, в Мінфіна – м’якша. Очевидно, що Мінфін показною стриманістю лишав простір для подальших переговорів.

[Відповідь видалена під час погодження інтерв`ю]

Юристи кажуть, що лист екс-акціонерів Приватбанку – це не стільки зобов’язання, скільки декларація про наміри.

Зобов’язання – це не про лист. Існування зобов’язань означає, що ці люди володіли банком, а державі в результаті довелося туди внести велику суму коштів. От звідки зобов’язання виникає. А лист – це було їхнє письмове зобов’язання реструктуризувати свої борги.

Ключове, що потрібно розуміти, – втрати банку були повністю підтверджені аудиторською компанією.

Екс-топ-менеджери Приватбанку активізувалися в соцмережах після прес-конференції О. Шлапака. Їхня теза – осіння реструктуризація (яку зараз у банку називають трансформацією) відбулася під наглядом НБУ [К. Рожкова, яка курує банківський нагляд в НБУ, згодом підтверджувала обізнаність Нацбанку про цей процес, - ред.]. Один з екс-топів публікував дані, що представник НБУ ніби підтверджував прийнятність для Нацбанку ставки 12%. Це, слід розуміти, в гривні. З огляду на ситуацію на ринку, виникає питання, як НБУ міг погодитися на таку ставку.

[Відповідь видалена під час погодження інтерв`ю]

… Але все-таки – 12%...

[Відповідь видалена під час погодження інтерв`ю]

Теоретизувати з боку, звичайно, легше, і заднім числом всі розумні, але якщо б рішення про націоналізацію Приватбанку було б прийняте, скажімо, на рік раніше? Чи вдалося б зменшити витрати держави чи ефект був би той самий?

Треба розуміти, що націоналізація Приватбанку – це не те ж саме, що визнати неплатоспроможним, наприклад, банк «Новий». Націоналізація Привату – це загальнонаціональний проект. Якщо в рамках цього проекту не були готові всі учасники, то проект реалізувався б набагато гірше і закінчився б повним крахом. Враховуючи, що учасників – кілька, то рішення було прийняте тоді, коли до нього були готові всі сторони.

Про банківську систему

За Вашими оцінками, наскільки стійкою на сьогодні є банківська система?

Ризики поступово зменшуються, ситуація поліпшується, за винятком хіба юридичного ризику. Найгірше вже позаду, а майбутнє залежить від того, що буде зроблено далі.

Програми капіталізації банками виконуються. 60 банків пройшли стрес-тести, малі банки ще проходять діагностику, плани докапіталізації виконуються, виконуються і плани по скороченню пов’язаного кредитування, працює 351-а постанова [щодо оцінки кредитних ризиків,- ред.]. Банки суттєво поліпшили свої процедури фінансового моніторингу, далі йдуть плани по запровадженню нових нормативів ліквідності. Тобто світло в кінці тунелі видно, а як і коли ми туди дійдемо, залежить в т.ч. від макроекономічної ситуації.

Є думка, що платою за підвищення стійкості банківської системи через запровадження більш жорсткої оцінки кредитних ризиків є сповільнення кредитування та, як наслідок, сповільнення потенційних темпів відновлення економіки. Що можете сказати з цього приводу?

Завжди потрібно робити якийсь вибір. Звісно, можна послабити регуляторні стандарти. А потім отримати високий темп кредитування і зрештою «бульбашку», яка лопне і призведе до наступної кризи.

Як показує досвід не лише України, коли система виходить з кризи, є тенденція до посилення регуляторних вимог. У постанові №351 відкалібровані умови не лише останньої кризи, вона написана таким чином, щоб врахувати ширший досвід.

Другий важливий момент щодо кредитування. Головну роль у невисоких темпах його відновлення грають не регуляторні фактори, а структурні. Основна проблема на стороні попиту. Основними споживачами кредитів у нас завжди був великий бізнес, але сьогодні вони закредитовані, і вже не створюють значного попиту на кредити. Що стосується пропозиції, то справа не в параметрах постанови №351, а швидше у високих юридичних ризиках і існуючих проблемних кредитах в портфелях. Нещодавно ми опублікували Звіт з фінансової стабільності, який показав, що NPLs сконцентровані в основному у сегменті великих бізнес-груп.

Ще одним з факторів стримування кредитування називають посилення контролю НБУ за інсайдерським кредитуванням. Зрозуміло, чому це було зроблено, але можливо, дещо перекрутили гайки? Доводилося від банкірів чути, що є хороший позичальник, який готовий залучати позику під ринкові умови, з якісною заставою і т.д. На питання, чому не йдуть в інший банк, кажуть – така країна, все може бути, хочеться убезпечити власність і т.д.

Остання криза чітко показала, наскільки великим злом є пов’язане кредитування. Як тільки у власника банку з’являється сумнів, що банк може не втриматися, він відразу припиняє платити за пов’язаними кредитами, і банк «падає».

Тут двох думок не може і бути.

Що конкретно потрібно від інших держорганів, щоб запустити кредитний маховик?

Є ціла низка законопроектів, про які ми постійно говоримо, – з точки зору захисту права кредиторів, запровадження кредитного реєстру (технічно ми уже майже готові до його запровадження) тощо.

Проблема коротких пасивів. Як їх видовжити, щоб стимулювати кредитування? Які бачите інструменти? У минулі роки говорили про перспективність, зокрема, іпотечних облігацій.

Раніше коли всі депозити фактично були на вимогу, була проблема. Зараз є безвідкличні депозити, які складають понад дві третини усіх строкових депозитів.

У нас так склалося, що в структурі пасивів домінують депозити. Хотілося б, щоб поступово більш довгострокові інструменти з’являлися. Але в цілому завдяки появі безвідкличних депозитів ситуація достатньо стабільна.

Є надія, що нові правила оцінки ризиків ліквідності, якими будемо поступово запроваджувати, змінять концепцію контролю. Якщо нинішні нормативи ліквідності оцінюють ситуацію точково на конкретну дату, то нові інструменти будуть стимулювати банки управляти ліквідністю більш активно із урахуванням очікуваних відтоків.

Ми абсолютно чітко розуміємо, куди потрібно рухатись.

Валютна лібералізація

Є постійні очікування та навіть вимоги щодо валютної лібералізації. Чи можете привідкрити завісу, що тут може відбутися найближчим часом? Чи є прив’язка до траншів МВФ?

Є два паралельні процеси: перший – це поступове зняття антикризових валютних обмежень, введених протягом 2014-15 років, другий – зміна самої системи валютного регулювання через прийняття нового закону.

Перший процес не має календарних термінів. Він швидше прив’язаний до ситуації на ринку. Я б навіть сказав, що там немає стовідсоткової прив’язки до траншів МВФ. Все відбувається на основі нашої оцінки, які заходи ми можемо собі дозволити, щоб не порушити макроекономічну стабільність, а які ні. Найбільш гострі речі ми вже прибрали – по тим же дивідендам, по купівлі населенням валюти. Надалі також передбачається поступове зняття інших обмежень.

А от щодо другого моменту, щодо зміни системи валютного регулювання в цілому – це більш кардинальне перетворення, яке не буде одномоментним. Але це нормально - процеси мають відбуватися таким чином, щоб не порушити хитку макроекономічну стабільність, якої ми досягли.

Закон про валюту змінить філософію функціонування ринку.

По-перше, він буде чітко структурувати систему держрегулювання і робити її прозорою та зрозумілою.

По-друге, змінюється логіка законодавства. Основний принцип валютного декрету – все заборонити, а якщо щось дозволити, то це через ліцензію, якщо порушили – санкція. Тепер логіка буде протилежною. Все дозволено, що не заборонено, але є часові рамки та можливості НБУ як органу, що відповідає за макроекономічну стабільність, вводити тимчасові обмеження.

Але зняття обмежень на операції за капітальним і поточним рахунком маєузгоджуватися із загальними змінами в країні в частині прозорості. Зокрема, в контексті запровадження принципів BEPS.

Тому говорити, що нас чекають великі та швидкі зміни, складно. Є приклади швидкої та невдалої лібералізації. Це Ізраїль. Є приклад швидкої вдалої лібералізації. Це Чехія. Польща – приклад поступової вдалої лібералізації. Приклади інших країн показують, що це занадто важливі речі, щоб робити необдумані кроки.