Чому тарифи різко зросли, якщо український газ майже покриває потреби населення

Все про економіку та фінанси

10 квітня під час виступу в парламенті глава Міненерго Володимир Демчишин розповів, що загалом на рік населення в Україні споживає близько 21 млрд кубометрів газу: 14 млрд – безпосереднє споживання (йдеться про газові плити, котли тощо, - ред.), ще 6,8 млрд йде для теплокомуненерго, які забезпечують опалення, насамперед, багатоквартирних будинків.

Сумарно наразі в Україні за рік видобувається близько 19,5 млрд кубометрів газу (2,5-3 млрд втрачено через російську анексію Криму та «націоналізацію» окупантами «Чорноморнафтогазу»).

Із вказаного обсягу 1,5 млрд кубометрів газу припадає на напівдержавну «Укрнафту». За словами В. Демчишина, підприємство мало б віддавати видобуте блакитне паливо для потреб населення. Поки воно цього не робить. Але ситуація може змінитися завдяки нещодавнім змінам до «акціонерного» законодавства, які дозволять державі в найближчі місяці змінити менеджмент на підприємстві (зараз він лояльний до міноритарних акціонерів, пов’язаних з групою «Приват»).

Також В. Демчишин розповів, що на потреби населення йде 12,8 млрд кубометрів газу, які видобуває «Укргазвидобування» (дочірня структура «Нафтогазу»), а близько 9 млрд доводиться «купувати ззовні». Тому, власне, і є прив’язка до імпортних цін.

Водночас виникає питання: куди ж діваються ще біля 5,2 млрд кубометрів українського газу (19,5-1,5-12,8=5,2)? Як розповідав нещодавно в ефірі телеканалу «112» глава Нафтогазу А. Коболєв, цей газ видобувають приватні компанії, які не хочуть продавати державі енергоресурс для соцпотреб за заниженими (неринковими) тарифами. А чинне законодавство дозволяє їм реалізовувати блакитне паливо для промислових підприємств, які готові більше платити.

За таких умов, здавалося б, найпростіше рішення – змусити приватні компанії продавати газ для держави (шляхом внесення відповідних змін до законодавства). Водночас якщо бізнесу це буде економічно невигідно робити (не покриватиметься, наприклад, собівартість видобутку), це призведе до скорочення видобутку, від чого економіка, громадяни та держава тільки програють.

Проте «Укргазвидобуванню» якимось чином же вдається виживати? Це справді так, однак підприємство постійно скаржиться, що ціна газу, за якою його змушують продавати газ для потреб населення, – занадто низька, не дозволяє йому розвиватися, збільшувати видобуток і т.д.

Питання, яку ціну вважати ринковою, яку – неринковою, вкрай неоднозначне. У кожного своє розуміння. Бізнес завжди намагається її завищити. А держава – занизити (принаймні, так мало б бути), щоб забезпечити якомога дешевший газ для населення. Вихід – сідати разом за стіл переговорів, щоб знайти взаємоприйнятне рішення на основі конкретних показників.

У будь-якому газовому ринку потрібно рухатися до усунення суттєвої різниці в цінах на газ для населення й промислових споживачів, їх врівноваження. Для чого це потрібно?

По-перше, щоб зменшити корупцію в цій сфері: Зокрема, щоб газ не «списувався», як для населення, а насправді йшов на потреби промисловості, завдяки чому чиновники і великий бізнес заробляли щорічно мільярди (якщо не десятки мільярдів).

По-друге, щоб скоротити дефіцит держбюджету, який виникав у минулі роки дотацій для «Нафтогазу». Оскільки він покривався, насамперед, за рахунок незабезпеченої емісії гривні (НБУ монетизовував держоблігації, які випускав уряд), заощадження населення на занижених тарифах насправді було досить умовним, оскільки ця ж таки емісія в 2014-2015 рр. стала ключовим чинником для надпотужної девальвації гривні (долар здорожчав в Україні утричі) та розкручування інфляції вже майже до 50%, які, по суті, з надлишком з’їли заощаджені громадянами кошти. Тобто хочеш не хочеш, а ринкову вартість сплатити все одно доведеться. Рано чи пізно. Вже не кажучи, що коли виникає фінансово-економічна криза, як зараз, доводиться фактично ще й переплачувати. Безкоштовний сир лише в мишоловці.

Ще один важливий епізод.

Непрозорість роботи того ж таки «Нафтогазу», як мінімум, в минулі роки дозволяла «слугам народу» й наближеним до них бізнесам висмоктувати соки з держпідприємства, продаючи йому, наприклад, товари й послуги за завищеними цінами. Що серед іншого мало наслідком заганяння НАКу в боргову кабалу (це ж стосується і держави в цілому). Більш ніж не виключено, що настільки різке зростання комунальних тарифів зумовлене в т.ч. намаганням закрити старі діри у фінансовому балансі.

Про це в уряді говорять дуже й дуже мало (щоб не сказати, що фактично взагалі не говорять), акцентуючись лише на потребі забезпечення ринкових тарифів, виконання відповідних вимог МВФ. А це лише знижує довіру до дій влади та посилює в людей відчуття несправедливості від того, що відбувається.

Щоб змінити ситуацію, потрібно не просто системно пояснювати про потребу переходу до ринкового тарифоутворення (ще раз – це об’єктивна необхідність), але й притягати до відповідальності конкретних людей, які розкрадали «Нафтогаз» і держбюджет.