Чи лукавить Н. Яресько, коли каже, що не буде емісії гривні для підвищення соцвиплат

Все про економіку та фінанси

Finbalance систематично пише про проблему емісійного фінансування держбюджету, що зрештою стала одним з каталізаторів гіперглибокої девальвації та інфляції в 2014-2015 рр. (на фоні військової агресії Путіна проти України, окупації частини території держави й спаду в економіці).

І саме тому наміри різних політсил перед місцевими виборами підвищити соцвиплати викликають занепокоєння, оскільки існує очевидний ризик, що видатки держказни будуть профінансовані знову ж таки за рахунок, передусім, «друкарського станка» НБУ. А це може стати якщо не самодостатнім передвісником, то одним з «камінців» на шальку терезів ще одного витка девальвації та інфляції (тим паче, на фоні проблем у глобальній економіці, які «підігріваються» охолодженням китайської економіки).

Водночас міністр фінансів Наталія Яресько публічно запевнила – анонсоване урядом підняття соцстандартів буде покриватися за рахунок неемісійних джерел.

Як мінімум частково, такі запевнення глави Мінфіну викликають скепсис. Хоча б тому, що до кінця року НБУ неминуче буде викуповувати випущені Міністерством фінансів держоблігації (ОВДП) та здійснювати квазіфіскальні – «прибуткові» - платежі по статті перевищення доходів над витратами. І з огляду на це, принаймні, опосередкована підтримка фінансування соцвиплат «друкарським верстатом» НБУ (а ціна питання – 10 млрд грн) неодмінно буде.

Ще така ремарка. Безумовно, не зовсім доречно безапеляційно стверджувати, що емісія на користь держбюджету – це абсолютне зло, тим паче за умов таких викликів, з якими зіткнулася Україна. Зрештою подібним шляхом йшли, зокрема, й інші країни світу під час тієї ж таки фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр. Що вже казати про воєнні відрізки в світовій історії, коли різні країни для фінансування своїх армій використовували саме емісійні важелі. Як це, власне, вимушено робила й робить Україна через хворобливі амбіції Кремлівського Навіженого.

Однак проблема в іншому – в адекватності застосування інструменту. Адже й ліки в надмірних дозах стають отрутою. А з відчуттям міри (достатності) в українського політикуму завжди були проблеми. І судячи з усього, «власть імущі» в 2014-2015 рр., принаймні, частково наступили на граблі 90-х.

Щоб не бути голослівними, кілька показників. За січень-липень 2015 року обсяг ОВДП у портфелі Нацбанку збільшився на 58 млрд грн, а за 2014 рік – на 182 млрд грн. При цьому за 7 місяців-2015 НБУ здійснив квазіфіскальні відрахування у держбюджет (що теж фактично є емісією гривні, - ред.) за статтею перевищення доходів над витратами на 32,1 млрд грн. (за весь минулий рік – 22,8 млрд грн). Тобто за весь 2014 рік та 7 місяців 2015 року було «надруковано» 294,9 млрд грн...

З іншого боку, категорично звинувачувати главу Мінфіну в популізмі було б «перегином». Не тільки й не стільки через продемонстровану нею наприкінці весни – на початку літа твердість у питанні недоречності індексації доходів населення (адже всяке буває – «згори» сьогодні могли натиснути), скільки через недвозначне запевнення в тому, що намір підвищення соцвиплат узгоджений з МВФ. А це вже само по собі є гарантом, що емісія для соцпотреб буде дозованою.

Чому зрештою МВФ погодився на підняття соцвиплат в Україні, адже це ж наче суперечить його звичним вимогам щодо необхідності жорсткої бюджетної політики, потреби «затягування пасків» і т.д.? Варіантів може бути багато, але, як видається, МВФ засвоїв немало уроків з грецької кризи. Один з яких – якщо надмірно затискати «паски» для населення, це не просто провокує охолодження економіки через зниження споживчого попиту, але й створює пряму соціально-політичну загрозу реформам, оскільки до влади приходять популісти-неадеквати (ризик чого існує і в Україні, з огляду на зростання рейтингів окремих політсил).

Крім того, оперуючи «макрокатегоріями», шкідливо відриватися від життя мільйонів конкретних людей і сімей, які вимушені виживати на більш ніж символічні як на сьогодні зарплати й пенсії... Зрештою якщо держава зібрала інфляційний податок (про що свідчить зростання доходів держказни), як-не-як, але ресурс для перерозподілу на користь найнужденніших має бути.

Проте наголошуємо – у всьому має бути міра.

Інакше благими намірами влади (якщо вважати, що вони є) може бути вистелена дорога в ще одне девальваційно-інфляційне коло пекла. А ризик цього, повторимося, на жаль є.

І закладає його, перш за все (знову повторюємося), місцеві вибори, які судячи з подій під Верховною Радою у понеділок, багатьом уже зірвали «дах», а його радо підхопили провокатори з прокремлівської п’ятої колони...

Finbalance